Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

— Ви ще навчитесь поваги, — промовила Кінзі. — Саме такі мужлаї, як ви, зіпсували цей смертний світ. Тільки під керівництвом жінок можливе злагоджене суспільство. Ми сильніші, мудріші...

— Скромніші, — бовкнув Персі.

Охоронниці спробували його вдарити, але він ухилився.

— Припиніть! — випалила Хейзел.

На диво, охоронниці послухались.

— Гілла має винести вирок, так? — запитала вона. — Тож відведіть нас до неї. Ми гаємо час.

Кінзі кивнула.

— Мабуть, ти маєш рацію. У нас є справи, важливіші. І час... його у нас дуже мало.

— Що ти маєш на увазі? — запитала Хейзел.

— Краще одразу відвести їх до Отрери. Заслужимо її прихильність, — утрутилася інша охоронниця.

— Ні! — гаркнула Кінзі. — Я радше надягну, залізний нашийник і сяду за автонавантажувач. Цариця — Гілла.

— Поки що, — буркнула друга дівчина.

Кінзі схопилася за меч. Якоїсь миті Хейзел здалось, що амазонки почнуть битись одна з одною, але Кінзі, здавалось, приборкала свій гнів.

— Годі, — промовила вона. — Ходімо.

Вони перетнули доріжку, якою рухалися автонавантажувачі, пробрели крізь лабіринт конвеєрів і навприсядки пройшли під рядом рук-маніпуляторів, що пакували коробки.

Більшість товарів були досить звичайними: книжки, електроніка, підгузки. Але біля, однієї стіни стояла військова КОЛІСНИЦЯ 3 величезним штрих-кодом на боці. На ярмі висіла табличка: «ОСТАННІЙ ЕКЗЕМПЛЯР. ВСТИГНІТЬ ЗАМОВИТИ! (НЕЗАБАРОМ — НАСТУПНА ПАРТІЯ)».

Нарешті вони опинилися у меншій печері, що скидалась і на вантажну зону, і на тронну залу водночас. Уздовж стін тягнулися ряди шестиповерхових металевих стелажів, прикрашених військовими знаменами, строкатими щитами та опудалами голів драконів, гідр, велетенських левів і вепрів. Обабіч вартували численні автонавантажувачі, видозмінені з військовою метою. У кожній машині сидів чоловік у залізному нашийнику, а позаду нього на платформі стояла амазонка з велетенським станковим арбалетом. Вили автонавантажувачів були загостреними, наче леза.

На полицях стелажів стояла безліч кліток із живими тваринами. Хейзел ледве вірила своїм очам: чорні мастифи, велетенські орли, гібриди орлів та левів (мабуть, грифони) і червоний мураха розміром з малолітражний автомобіль. А потім, на її жах, у кімнату ввірвався автонавантажувач, підхопив клітку з прекрасним білим пегасом і понісся геть під нещасне кінське іржання.

— Що ви зібралися робити із цією бідолашною твариною? — наполегливо запитала вона.

Кінзі насупила брови.

— З пегасом? З ним усе буде гаразд. Його, певно, хтось замовив. Ціна за доставку дуже висока, але...

— Пегаса можна придбати в інтернеті? — поцікавився Персі.

Кінзі люто зиркнула на нього.

— Тобі, звісно, ні, мужлай. Але амазонкам — можна. У нас прибічниці по всьому світі. Їм потрібні ресурси. Сюди.

У кінці складу знаходився поміст, споруджений з усіляких книжок: стоси романів про вампірів, стіни з гостросюжетних детективів Джеймса Паттерсона і трон із близько тисячі копій чогось під назвою «П’ять звичок надзвичайно агресивних жінок».

Біля підніжжя сходів запекло сперечались кілька амазонок у камуфляжній уніформі, а дівчина на троні — цариця Гілла, як здогадалась Хейзел, — спостерігала і слухала.

На вигляд, Гіллі трохи більше ніж двадцять. Струнка і граційна, наче тигриця, вона носила чорну шкіряну уніформу та такі самі чоботи. На голові не було корони, але талію підперезував дивний пояс зі зв’язаних одне з одним золотих ланок, схожий на схему лабіринту. Дивовижно, як сильно вона нагадувала Рейну — трохи старша, можливо, але з таким самим довгим чорним волоссям, такими самими темними очима і таким самим холодним виразом обличчя, наче намагається вирішити, яка з амазонок, що перед нею, більше заслуговує на смерть.

Кінзі глянула на суперечку і з відразою буркнула: — Отрерини посіпаки, сіють свою брехню.

— Що? — поцікавився Френк.

А потім Хейзел так різко спинилась, що охоронниці позаду ледве не попадали. За кілька футів від царициного трону дві амазонки стерегли клітку. Усередині був прекрасний кінь — не крилатий, але величний і сильний жеребець медового кольору та з чорною гривою. Жваві брунатні очі розглядали Хейзел, і вона могла присягнутись, що ці очі були сповнені нетерпіння, наче говорили: «Нарешті з’явилась».

— Це він, — пробурмотіла Хейзел.

— Хто він? — запитав Персі.

Кінзі роздратовано насупила брови, але коли побачила, куди дивиться Хейзел, її вираз обличчя пом’якшав.

— А, так. Прекрасний, еге ж?

Хейзел закліпала очима, щоб запевнитись, що не марить. Це той самий кінь, за яким вона ганялась на Алясці. Немає сумнівів... але це неможливо. Жодний кінь не здатен стільки прожити.

— Він... — Хейзел ледве могла контролювати власний голос. — Він продається?

Охоронниці розсміялись.

— Це Аріон, — спокійно промовила Кінзі, наче поділяла захват, Хейзел. — Він безцінний скарб амазонок — призначений винятково для нашого найвідважнішого воїна, якщо вірити пророцтву.

— Пророцтву? — запитала Хейзел.

— Не зважай. — Обличчя Кінзі стало сумним, трохи навіть обуреним. — Але ні, він не продається.

— Тоді чому він у клітці?

Кінзі скривила обличчя.

— Тому що... з ним важко.

Наче на підтримку сказаного кінь грюкнув головою по дверях клітки. Металеві ґрати задрижали, й охоронниці збентежено позадкували.

Хейзел хотілося звільнити коня, більше ніж будь-чого в житті. Але Персі, Френк та дюжина амазонок-охоронниць витріщались на неї, тож вона намагалася приховати свої почуття.

— Просто так запитую, — вимовила вона. — Ходімо зустрінемось із царицею.

Суперечка попереду перетворилась на гамір. Зрештою цариця помітила, як наближається група Хейзел, і сказала:

— Годі!

Амазонки, які сперечались, миттю замовкли. Цариця змахнула рукою, щоб вони розійшлись, і поманила Кінзі до себе.

Кінзі підштовхнула Хейзел та її друзів до трону.

— Царице, ці напівбоги...

Цариця вскочила на ноги.

— Ти!

Її палаючі від люті очі впились у Персі Джексона.

Персі пробурмотів щось давньогрецькою, щось таке, що, безперечно, не сподобалося би черницям зі школи Святої Агнеси.

— Планшет, — промовив, він. — Спа-салон. Пірати.

Хейзел не побачила жодного зв’язку між цими словами, але цариця кивнула. Вона зійшла зі свого помосту з бестселерів і витягла з-за пояса кинджал.

— Ти, напевно, зовсім позбувся клепки, якщо прийшов сюди, — випалила вона. — Ти знищив мій дім. Зробив