Джо Аберкромбі - На лезі клинка

— Вони намагались мене вбити!

— Хто саме намагався?

— Цей чоловік! — заволав Ревс ламким голосом, показуючи тремтячим пальцем на в’язня поряд і відхиляючись, наскільки дозволяли їхні спільні пута. — Це був він! Він!

Кайдани на його руці побрязкували, а з рота летіла слина. Прокотилася ще одна хвиля сердитих голосів, цього разу голосніша. Джезаль побачив, як голова середнього в’язня опустилася і він похилився набік, але величезний альбінос вхопив його і посадив рівно.

— Прокидайся, майстре Карпі! — крикнув Ґлокта.

Хилитлива голова повільно піднялась. Обличчя було незнайоме, незвично набрякле і порябоване. Джезаль з огидою запримітив, що йому бракувало чотирьох передніх зубів. Достоту як у Ґлокти.

— Ти з Талінса, що у Старії, правильно? — Чоловік повільно кивнув — якось тупо, так наче досі спав. — Тобі платять за вбивство людей, чи не так? — Він кивнув ще раз. — І тебе найняли, щоб убити десять підданців Його Величності, серед яких був цей зрадник Салем Ревс? — Цівка крові поволі стекла з носа чоловіка, і його очі почали закочуватись під лоба. Альбінос потрусив його за плече, від чого той отямився і кволо закивав. — Що сталося з іншими дев’ятьма? — Тиша. — Ти вбив їх, чи не так? — знову кивок, під час якого в горлі незнайомця щось несподівано заклекотіло.

Ґлокта неспішно окинув похмурим поглядом вражені обличчя Ради.

— Віллєм дан Робб, митник, горло перерізане від вуха до вуха. — Він провів пальцем по шиї, і десь на галереї завищала жінка. — Солімо Сканді, мерсер, чотири ножові удари в спину. — Він показав чотири пальці, а тоді притиснув їх до живота так, наче його нудило. — Кривавий список можна продовжити. Всіх їх убили просто заради більшого прибутку. Хто тебе найняв?

— Він, — прохрипів убивця, повернувши своє запухле лице у бік худорлявого чоловіка зі скляними очима, котрий зігнувся на лаві поряд з ним і не помічав нічого навколо.

Ґлокта закульгав до нього, вистукуючи палицею по плитах.

— Як тебе звати?

Голова в’язня смикнулась, відтак його очі зосередились на викривленому обличчі інквізитора.

— Гофред Хорнлах! — миттєво відповів він дзвінким голосом.

— Ти є старшим членом Гільдії мерсерів?

— Так! — дзявкнув він, блимаючи порожніми очима на Ґлокту.

— І більш од того — одним із заступників магістра Каулта?

— Так!

— Ти змовився з іншими мерсерами, щоб обдурити Його Величність короля? Ти найняв убивцю, щоб позбавити життя десять підданців Його Величності?

— Так! Так!

— Навіщо?

— Ми хвилювались, що вони розкажуть про те, що знають… розкажуть, що знають… розкажуть…

Порожні очі Хорнлаха втупились в одне із кольорових вікон. А губи поволі завмерли.

— Розкажуть про те, що знають? — перепитав інквізитор.

— Про зрадницьку діяльність Гільдії! — випалив мерсер. — Про наші зради! Про діяльність гільдії… зрадницьку… діяльність…

Ґлокта різко обірвав його.

— Ти діяв сам?

— Ні! Ні!

Інквізитор стукнув палицею об підлогу і подався вперед.

— Хто віддавав накази? — прошипів він.

— Магістр Каулт! — враз викрикнув Хорнлах. — Він віддавав накази! — Зал ахнув. Архілектор Сульт заусміхався трохи ширше. — Це був магістр! — Пера нещадно шкрябали. — Це був Каулт! Він віддавав накази! Всі до одного! Магістр Каулт!

— Дякую, майстре Хорнлах.

— Магістр! Він віддавав накази! Магістр Каулт! Каулт! Каулт!

— Досить! — гаркнув Ґлокта.

В’язень змовк. У залі панувала тиша.

Архілектор підняв руку і показав на трьох в’язнів.

— Ось ваші докази, мілорди!

— Це обман! — заволав лорд Брок, скочивши на ноги. — Це знущання!

Проте його підтримали лише кілька голосів, та й ті не вирізнялися ентузіазмом. Обережний лорд Хюґен промовчав, захоплено вивчаючи свої розкішні шкіряні черевики. Барезін скоцюрбився на лаві і тепер виглядав удвічі меншим, ніж хвилину тому. Лорд Ішер втупився у стіну, перебираючи пальцями свій важкий, золотий ланцюг, і нудьгував, так наче доля Гільдії мерсерів його більше не цікавила.

Брок апелював до самого верховного судді, який сидів нерухомо у високому кріслі за високим столом.

— Лорде Маровія, благаю вас! Ви ж розсудлива людина! Не дозволяйте цього… свавілля!

Аудиторія стихла, прислухаючись до відповіді старого. Він насупився і погладив свою довгу бороду. Поглянув на усміхненого архілектора. Прокашлявся.

— Я розділяю ваш біль, лорде Брок, справді розділяю, проте схоже, що сьогодні поганий день для розсудливих людей. Закрита Рада вивчила справу і залишилась цілковито задоволеною. У мене зв’язані руки.

Брок заворушив вустами, пробуючи на смак поразку.

— Це не правосуддя! — закричав він, обертаючись до своїх колег. — Цих людей, безумовно, катували!

Рот архілектора презирливо скривився.

— А як, на вашу думку, ми маємо поводитись зі зрадниками і злочинцями? — пронизливо закричав він. — Може, ви пропонуєте прихищати невірних під своїм крилом, лорде Брок? — Архілектор гупнув по столу так, наче й він міг бути винним у державній зраді. — Особисто я не дозволю, щоб наш великий народ потрапив до рук ворогів! І неважливо — зовнішні це вороги чи внутрішні!

— Геть мерсерів! — закричав хтось із галереї для публіки.

— Нехай зрадників покарає правосуддя!

— Королівське правосуддя! — заволав товстун з дальнього краю зали.

Здійнялася хвиля гніву і схвалення, залунали заклики до жорстких мір і суворих покарань.

Брок озирнувся до своїх прибічників у першому ряді, але підтримки не знайшов. Він стиснув кулаки.

— Це не правосуддя! — закричав він, показуючи на трьох в’язнів. — Це не докази!

— Його Величність з вами не погоджується! — закричав Хофф. — І вашої згоди не потребує! — Він підняв об’ємний документ. — Гільдія мерсерів оголошується розпущеною! Їхня ліцензія відкликана за указом короля! У найближчі кілька місяців Королівська комісія з питань торгівлі і комерції розглядатиме заявки на право торгівлі у місті Вестпорт. А поки триває відбір кандидатів, керівництво торговельними шляхами знаходитиметься у надійних і вірних руках. Руках королівської Інквізиції.

Архілектор Сульт скромно вклонився, не звертаючи уваги на люті крики речників і публіки.

— Інквізиторе Ґлокто! — продовжив лорд-камерґер. — Відкрита Рада дякує вам за старання і просить виконати ще одне завдання в рамках цієї справи. — Хофф простягнув трохи менший документ. — Це ордер на арешт магістра Каулта, підписаний самим королем. Просимо негайно вручити його адресату.

Ґлокта силувано вклонився і забрав документ з простягнутої руки лорд-камерґера.

— Ти, — мовив Хофф, глянувши на Джеленгорма.

— Лейтенант Джеленгорм, мілорд! — вигукнув здоровань, спритно виступивши наперед.

— Неважливо, — нетерпляче кинув Хофф. — Візьми двадцять солдатів із Королівського полку і супроводжуй інквізитора Ґлокту до будинку Гільдії мерсерів. Подбай про те, щоб ніхто і ніщо не покидало будівлі без його наказу!

— Так точно, мілорде!

Джеленгорм покинув свій пост і побіг до виходу, притримуючи ефес шпаги однією рукою, щоб та не била його по нозі. Ґлокта пошкутильгав за ним, вистукуючи палицею по сходах — ордер на арешт магістра Каулта він міцно стискав у вільній руці. Величезний альбінос тим часом підняв в’язнів на