Тесс Геррітсен - Двійник

Ларрі з «На варті безпеки» чекав на них.

— Я підготував для вас відео, — сказав він. — Той проміжок часу, який вас цікавить. Лікарко Фішмен, вам теж треба подивитися. Скажете, коли побачите свою пацієнтку.

Фішмен зітхнула і всілася перед монітором.

— Раніше мені не доводилося їх переглядати.

— То вам щастило, — сказав Ларрі. — Вони здебільшого дуже нудні.

Ріццолі з Фростом сіли обабіч лікарки.

— Гаразд, — мовила Ріццолі. — Показуйте, що там у вас.

Ларрі натиснув на кнопку.

На моніторі з’явився центральний вхід до лікарні. Ясний день, сонце відбивається від автомобілів, припаркованих перед будівлею.

— Це камера з ліхтаря на стоянці, — пояснив Ларрі. — Внизу видно час: п’ять хвилин по другій дня.

У кадрі з’явився «Сааб», зупинився. Відчинилися двері біля місця водія, з них вийшла висока брюнетка, неквапливо пішла до клініки та зникла всередині.

— Метті прийшла на пів на другу, — сказала лікарка. — Може, треба трохи перемотати?

— Ви дивіться, — заперечив Ларрі. — Ось. Пів на третю. Це вона?

З клініки вийшла жінка. На мить зупинилася на сонці, прикривши очі рукою — наче засліплена яскравим світлом.

— Вона, — погодилася Фішмен. — Це Метті.

Метті на екрані саме пішла від клініки, качиним перевальцем, таким характерним для глибоко вагітних жінок. Дорогою не поспішаючи порпалася в сумочці у пошуках ключів — неуважна, розвіяна. Раптом зупинилася та збентежено роззирнулася навкруги, наче забула, де поставила своє авто. «Так, така жінка могла й не помітити пробиту шину», — подумала Ріццолі. А Метті розвернулася й пішла в геть іншому напрямку, зникнувши з очей камери.

— Це все, що є? — запитала Ріццолі.

— Ви ж цього хотіли? — перепитав Ларрі. — Підтвердити, коли саме вона вийшла з будівлі?

— Але де її автомобіль? Ми не бачимо, як вона сідає в нього.

— А в цьому є якісь сумніви?

— Я просто хочу побачити, як вона їде зі стоянки.

Ларрі підвівся, підійшов до відеосистеми.

— Можу показати зйомку під іншим кутом, з дальнього боку стоянки, — сказав він, переставляючи плівку. — Але навряд чи це дуже допоможе, надто вже далеко.

Він узяв пульт і знову натиснув на кнопку.

На екрані з’явилася інша картинка. Цього разу було видно тільки ріг будинку клініки, майже весь екран займали автомобілі.

— Стоянка тут спільна із медично-хірургічною клінікою через дорогу, — пояснив Ларрі, — тому автівок так багато. Так, дивіться. Це ж вона?

З такої відстані поміж двома рядами автомобілів було видно голову Метті. Тоді вона зникла з очей. За мить із місця зрушило синє авто й виїхало за межі кадру.

— Більше нічого немає, — сказав Ларрі. — Вона виходить із будівлі, сідає до свого авто, їде геть. Що б з нею не сталося, то було не на нашій парковці.

Він потягнувся за пультом.

— Чекайте, — втрутилася Ріццолі.

— Що?

— Перемотайте.

— Далеко?

— Секунд на тридцять.

Ларрі натиснув кнопку, цифрові пікселі на моніторі на мить змішалися, тоді знов утворили картинку з припаркованими авто. Метті сіла до свого автомобіля. Ріццолі підвелася, підійшла до монітора й стала вдивлятися в нього, поки вона від’їжджала. У кутку проскочило щось біле, у тому ж напрямку, що й «БМВ» Метті.

— Стоп, — скомандувала Ріццолі. Кадр завмер, вона торкнулася екрана. — Ось. Цей білий фургон.

— Їде паралельно з автівкою жертви, — завважив Фрост.

«Жертва». Він уже припускав, що з Метті сталося найгірше.

— То й що? — спитав Ларрі.

Ріццолі глянула на лікарку.

— Ви не впізнаєте цей транспорт?

Та знизала плечима.

— Не те, щоб я взагалі звертала увагу на автомобілі. Нічого не знаю про марки та моделі.

— Але ви бачили цей білий фургон раніше?

— Не знаю. Мені він схожий на будь-який інший білий фургон.

— Чим він так вас зацікавив? — спитав Ларрі. — Ви ж бачите, вона сіла в своє авто й поїхала собі, безпечно.

— Перемотайте, — наказала Ріццолі.

— Хочете ще раз подивитися?

— Ні. Треба далі назад. — Вона глянула на Фішмен. — Ви сказали, їй було призначено на пів на другу?

— Так.

— Тоді перемотайте до першої години.

Ларрі натиснув кнопку на пульті. Пікселі на моніторі зібгалися, тоді вишикувалися знову. Унизу були цифри 1 : 02.

— Доволі близько, — відзначила детектив. — Запускайте.

На годиннику минали секунди, вони дивилися, як автомобілі приїжджають та зникають з екрана. Бачили жінку, яка витягла з дитячих крісел двох маленьких дітлахів і перетнула майданчик, міцно тримаючи їхні крихітні рученята в своїх.

О 1 : 08 з’явився білий фургон. Повільно проїхав повз ряд автомобілів, тоді зник із кадру.

О 1 : 25 синій «БМВ» Метті Первіс приїхав на стоянку. Ряд машин закривав її від камери, тому спостерігачі бачили тільки її маківку, коли вона вийшла з автомобіля й рушила в напрямку до клініки.

— Це все? — запитав Ларрі.

— Не вимикайте.

— Що ми шукаємо?

Ріццолі відчула, як пришвидшився її пульс.

— Ось, — м’яко сказала вона.

Білий фургон знову з’явився в кадрі. Він повільно їхав поміж рядами автомобілів, тоді спинився між камерою та синім «БМВ».

— Чорт, він усе затулив! — вигукнула вона. — Не видно, що робить водій.

За кілька секунд фургон рушив далі. Вони не побачили ані обличчя водія, ані номерного знака.

— То в чому справа? — запитала Фішмен.

Ріццолі подивилася на Фроста. Тут не потрібні були слова, вони обоє розуміли, що сталося на паркувальному майданчику. «Здута шина. У Терези й Ніккі Веллс теж пробило колесо».

Ось як він їх знаходить. Стоянка жіночої клініки. Вагітні жінки приїздять до лікарів. Різкий удар по шині, і лишається тільки чекати. Вистежити здобич, коли вона поїде зі стоянки. А коли зупиниться — ось ти, зовсім поряд.

Готовий допомогти.

Фрост кермував, а Ріццолі думала про те життя, що згорнулося всередині неї самої. Про те, яка тонка стіна м’язів та шкіри захищала це дитя. Лезо заходить не надто глибоко. Швидкий надріз, униз по животу, від грудини до тазу, не переживаючи про шрами, бо рана ця ніколи не загоїться і турбуватися про материне здоров’я не треба. Вона — просто лушпайка, яку можна викинути, забравши з неї скарб. Детектив притиснула долоні до живота, їй раптом стало млосно від думки про те, що зараз,