Галина Цікіна - Остання крапля, Галина Цікіна

— Fuck! — вилаявся чоловік, намагаючись не втрачати самовладання.

Він знову спробував вилізти, але, як і очікував, лід не витримував його і обламувався.

Андрій видихнув, відчуваючи, як холод дедалі міцніше стискає легені.

«До берега залишилося не так уже й далеко», — подумав чоловік і навалився на кригу, але вона розкришилася і вчергове кинула його у крижану воду.

«Ну добре, — промайнула в голові навдивовижу спокійна думка, — так, то й так».

Андрій знову випірнув, і знову під його тілом обламався лід. Чоловік продовжив свої дії. У Штатах він дуже любив відвідувати басейн, де проводив значну частину часу. Його улюблений стиль плавання — брас — розвивав дихання, витривалість та й до того ж робив тіло рельєфним, попереджував передчасне старіння.

Зараз чоловік зрозумів, що єдиний спосіб вижити в цій ситуації — скористатися принципом улюбленого стилю плавання.

Уникаючи пірнання, Андрій усе навалювався і навалювався на лід, грудьми проломлюючи собі шлях до суші.

Згодом чоловік помітив, що берег насувається на нього. Повільно, наче сонний черв’як, але насувається. Водночас Андрій відчув, як із кожним ривком слабне, і щоразу діаметр трощення льоду зменшується.

Коли до землі лишилося кілька метрів, чоловік спробував ногою відчути дно, але зрозумів — дна не було, і це розуміння відібрало останні сили. Андріїв подих забивало, руки вже не здіймалися, а в голові паморочилося.

«Може, мені ввижалося, що я добираюся до берега? — втомлено подумав він. — Може, насправді я тону, і це останні фантазії мозку, який не може отримати достатньо кисню?»

Андрій зробив останній вдих і відчув, як крижана вода змикається над його головою.

«Вероніка, що ж буде з нею? Я ж їй так і не сказав…» — холодна важка вода скувала тіло і штовхала донизу. Чоловік відчував, як у легенях закінчується кисень.

«Що це?» — Андрій ніби прийшов до тями, коли відчув під ногами дно.

«Вероніка!»

З останніх сил чоловік відштовхнувся від річкового мулу й випірнув із води. Він завалився на лід, крига під ним проламалася, але цього разу Андрій уже не впав, а став на ноги.

«Я живий!» — подумав чоловік, задерши голову, щоб вода не потрапляла до очей та носа.

Проламуючи кригу, він зробив ще кілька кроків, доки нарешті дістався до берега. Андрій безсило впав на сніг. Він відсапувався, тоді як тіло інстинктивно зіщулилося, дрібно затремтіло, намагаючись зігрітися.

— Я вражена! — почув він знайомий голос і звів голову.

Спершу чоловік побачив зброю, націлену в його обличчя, а потім уже дівчину, що стояла перед ним.

«Софія?» — подумав він. Андрій хотів здійнятися на ноги, але організм був проти, вимагаючи відпочинку після екстремального плавання.

Хоч у жилах і бомбив адреналін, м’язи відмовлялися слухатися. Андрій устиг лише видихнути, коли палець дівчини потягнувся до гачка, але замість пострілу почувся удар. Хтось збив Софію з ніг. Пістолет упав у сніг.

Вероніка саме вчасно помітила, як Софія цілить в Андрія. Вона встигла вибити зброю з рук за мить до того, як дівчина натиснула на гачок. Тепер же намагалася якомога сильніше притиснути Соню до землі, але їй це погано вдавалося.

Софія хоч і виглядала маленькою і тендітною, але все ж була сильнішою за Вероніку. Та й поранення жінки давалося взнаки.

Вероніка скрикнула, коли Софія вдарила її лобом у груди, і послабила хватку. Соня цим скористалася, випростала руку й поцілила кулаком Вероніці в поранення. Жінка скрикнула, відчуваючи, як від болю темніє в очах. Софія відштовхнула її плечем.

Вероніка зібралася із силами й стала на ноги, але запізно. Софія знову взяла до рук зброю. На її щоці проступили дрібні краплі крові. Дівчина незграбно витерла кров тильним боком руки.

— Як ви вибралися? — хижо запитала вона у Вероніки.

— Навіщо ти замикала двері, якщо шибка у вікні розбита?

— А…

— Той залитий кров’ю капкан під вікном за три кілометри видно, — Вероніка приклала руку до ребра, намагаючись спинити кров.

— Ти поранена?! — Андрій зробив спробу підвестися, але Софія відразу прицілилася в нього.

— Будь там, де ти є! — крикнула вона чоловікові.

Вероніка поглянула на Андрія: він дрібно тремтів, губи посиніли, волосся покрилося невеличкими бурульками.

— Якого біса ти тут робиш? — тихо звернулася вона до чоловіка.

— Тебе прийшов рятувати, — розвів руками Андрій.

— Я тобі скажу, у тебе чудово виходить, — іронічно мовила Вероніка.