Тесс Геррітсен - Послухай мене, Тесс Геррітсен

— Як щодо Ніни? — гукаю я, коли він відвертається.

— Тепер з нею все буде чудово.

— Як ви це знаєте?

— Повірте мені.

— З чого б це? Ґрілі — це взагалі ваше справжнє прізвище?

Він підіймає руку в недбалому помаху і просто йде собі.

— Ходімо, ма, — каже Джейн. — Я відвезу тебе додому.

Тепер, коли я більше не налякана, моя вилиця починає дуже боліти. Можливо, мені таки потрібна швидка, але я надто горда, щоб це визнати, тож просто дозволяю Джейн провести мене від землерийки до розсувних дверей, де крутяться з десяток офіцерів у жилетах з написом «Служба маршалів США».

— Не дивись туди, ма, — попереджає мене Джейн.

Але ж я неодмінно маю подивитися. На кров, що заливає бетонну підлогу. На два тіла, що лежать біля ніг офіцерів. То ось чому Ґрілі сказав, що з Ніною все буде чудово. Бо людина, що полювала на неї, тепер лежить мертва, вбита в перестрілці з маршалами. Я досі відчуваю запах його смердючого лосьйону після гоління.

Зупиняюся, дивлячись униз на людину, що розбила мені обличчя, легко наказувала мене вбити, і хочу відвісити цьому трупові добрячого, потужного копняка. Але я маю гідність, та й усі ці офіцери дивляться. Тож просто йду на вихід зі складу і залажу в машину моєї доньки.

За кілька годин, після великої дози заспокійливого і з пакетом замороженого горошку, притиснутим до щоки, я почуваюся набагато краще. Ми з Джейн сидимо у вітальні, і це вже розрада, бо моя донька нечасто виділяє час, щоб просто побути зі мною. Зазвичай її відволікає робота, Реджина чи тисяча інших справ, які вона неодмінно має зробити, замість посидіти з мамою. Але цього вечора вона, схоже, не проти попити чаю і просто... поговорити. Про те, що сьогодні сталося. Про людей, яких я раніше знала як Метью та Керрі Ґрінів.

— То ось чому їхні жалюзі завжди були опущені, — кажу я. — Чому він носив зброю. Чому він встановив на вікнах ґрати. Чому він не спілкувався з рештою мешканців.

— Вона була їхній головний свідок, ма, і вони мали зберегти їй життя. Вони вже двічі її перевозили, але він якось завжди її знаходив.

— Бо він мав когось у поліції Ревіра, хто зливав йому інформацію.

Джейн киває.

— Тепер вони це знають, завдяки тобі. І вони з’ясують, хто це в біса був.

Як же приємно чути похвалу від моєї доньки, копа.

— Ґрілі насторожився, коли побачив цей фургон два тижні тому, — каже вона. — Тож вони перевезли її до іншого, безпечного будинку.

— Але хтось усе ще жив через вулицю. Я бачила світло.

— Він залишився там, щоб будинок не видавався порожнім. Щоб наглянути за цим фургоном. А потім в цю операцію втрутилася ти.

— І наламала дров, гадаю.

— Ні, ма. Ти дала їм причину нарешті зробити хід і заарештувати його. Їм просто було потрібно притиснути їхню ціль звинуваченням, від якого б він не відкрутився, і тепер вони мали звинувачення у викраденні людини. Вони ще раніше поставили на його позашляховик трекер, тож простежили його просто до тебе. Коли він почав стріляти, то не залишив їм іншого варіанту, крім як стріляти у відповідь. Тепер ніякого суду вже не потрібно.

— Пам’ятаєш, як я казала, коли ти була дитиною? Про погані рішення?

Джейн сміється.

— Так, це було погане рішення. Викрасти тебе.

Я визираю з вікна на будинок через вулицю. Тепер там ніхто не живе, і мушу визнати, що мені бракує Ґрінів. Бракує всієї цієї загадки, всіх цих хвилюючих можливостей. Тепер це просто мій нудний старий район, де єдина загадка, яку я можу розгадати, — це хто з ким спить.

— До речі про людей, що прийняли погані рішення, — кажу дочці. — Я нарешті склала всю історію про те, чому Рік Теллі стріляв у Ларрі Леопольда. Весь цей час я думала, що Рік найняв приватного детектива і саме так дізнався про зраду. Але йому розповіла Трішія.

— Трішія знала про це?

— Вона приходила сюди подякувати мені, що я не дозволила її татові вбити Ларрі.

— А як Трішія дізналась про зраду матері?

— З уроку біології. Вони вивчали генетику і мали визначити власну групу крові. Аналіз показав, що у Трішії — третя позитивна, а в її мами — друга позитивна. Проблема в тому, що в Ріка — перша позитивна, а це означає, що він не міг бути її біологічним батьком. Саме тому вона була така зла на свою маму. Вона розповіла Рікові, потім Рік з’ясував, хто це був, і саме тому він заявився до будинку Ларрі з пістолетом.

Джейн надовго замовкає, і я бачу, що вона думає про щось інше. Завжди вона так. Я щось говорю, а її думки крутяться навколо чогось іншого. Чогось набагато важливішого, ніж слова її мами. Тепер вона будь-якої хвилини знайде виправдання, щоб закінчити цю нудну розмову і поїхати.

— Господи, ма, — каже вона і раптом підскакує зі свого стільця.

— Знаю, — зітхаю я. — Ти маєш їхати.

— Ти щойно розколола її! Дякую!

— Що? Що я такого сказала?

— Групи крові! Я мала зрозуміти, що вся річ у групах крові. — Вона прямує до дверей. — Я маю багато роботи.

— Про що ти говориш?

— Софія Суарес. Я в усьому помилялася.

38

Детектив Ріццолі знову тут. Крізь вікно в передпокої Емі бачила, як вона стоїть біля вхідних дверей, і гадала: чому та прийшла, коли минуло вже кілька тижнів після їхньої останньої розмови. Можливо, їй потрібно прояснити якісь останні деталі, перш ніж справу офіційно закриють, остаточно розставити крапки над «І».

Емі відчинила двері і привітала Джейн усмішкою.

— Не знала, що ви сьогодні заїдете. Так приємно знову вас бачити.

— Я вирішила заїхати подивитися, як ви з мамою почуваєтеся.

— У нас усе чудово, дякуємо