Агата Крісті - Таємничий суперник, Агата Крісті
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це ти вдруге робиш таке зауваження. Нічого, я пробачаю. Та й взагалі, це буде радше розвагою. Що робиш сьогодні по обіді?
— Ну, — замислено промовила Таппенс. — Я мала плани щодо капелюшків! Чи, може, шовкових панчох! Чи, мабуть...
— Вгамуйся, — дорікнув Томмі. — П’ятдесят фунтів не безмежні. Хай там як, ходімо сьогодні вечеряти і на якусь виставу.
— Згода.
День минув приємно. Вечір — іще краще. Дві п’ятифунтові банкноти були незворотно витрачені.
Наступного ранку вони зустрілись, як домовлялися, і рушили містом. Томмі тримався на протилежному боці вулиці, коли Таппенс зникла в будівлі.
Хлопець повільно побрів у кінець вулиці, а тоді назад. Та коли порівнявся з будівлями, через вулицю стрімголов кинулася Таппенс.
— Томмі!
— Так. Що сталося?
— Кабінет зачинено. Не можу ні до кого достукатись.
—Дивно.
— Авжеж. Ходімо зі мною і спробуймо ще раз.
Томмі рушив за нею. Коли вони минали сходовий майданчик третього поверху, із кабінету вийшов молодий клерк. Мить він вагався, а тоді звернувся до Таппенс:
— Вам потрібні «Естляндські скляні вироби»?
— Так, будь ласка.
— Вони зачинені. З учорашнього вечора. Кажуть, їхня компанія згортає діяльність. Особисто я цього не чув. Але, хай там як, кабінет вони звільняють.
—Дя... дякую, — пролепетала Таппенс. — Гадаю, адреси містера Віттінґтона ви не знаєте?
— Боюся, що ні. Вони виїхали доволі раптово.
—Дуже вам дякуємо, — сказав Томмі. — Ходімо, Таппенс.
Вони знову вийшли на вулицю й розгублено перезирнулися.
— Це кінець, — нарешті вимовив Томмі.
— Такого я аж ніяк не підозрювала, — простогнала Таппенс.
— Вище голову, старушенціє, тут нічим не зарадиш.
— Та невже! — Маленьке підборіддя Таппенс із викликом видалося вперед. — Вважаєш, це кінець? Якщо так, то ти помиляєшся. Це лише початок!
— Початок чого?
— Нашої пригоди! Томмі, хіба не видно: якщо вони так злякалися, що тікають, отже, ця історія з Джейн Фінн чогось варта! Що ж, ми дійдемо до суті. Заженемо їх у глухий кут! Станемо нишпорками по-справжньому!
— Так, але вже нема за ким нишпорити.
— Нема. Ось тому нам треба почати все спочатку. Дай-но мені той залишок олівця. Дякую. Зачекай хвилину, не перебивай. Ось! — Таппенс повернула йому олівець і задоволеним поглядом окинула папірець, на якому щойно писала.
— Що це?
— Оголошення.
— Ти ж не хочеш усе-таки розмістити ту штуку в газетах?
— Ні, це інше.
Вона простягнула йому папірець.
Томмі прочитав уголос:
— «ШУКАЮ будь-яку інформацію про Джейн Фінн. Надсилайте з позначкою “М. А.”»
РОЗДІЛ 4
Хто така Джейн Фінн?
Наступний день минув повільно. Треба було скоротити витрати. Якщо старанно заощаджувати, сорока фунтів вистачить надовго. На щастя, погода була гарна, а «ходити пішки дешево», як твердила Таппенс. Кінотеатр на околиці міста став для них розвагою на вечір.
Крах ілюзій припав на середу. У четвер, як належало, з’явилось оголошення. У п’ятницю можна було очікувати листів на квартиру Томмі.
Він урочисто пообіцяв у разі надходження таких листів не відкривати їх, а вирушати до Національної галереї, де напарниця зустрінеться з ним рівно о десятій.
Таппенс прибула на рандеву першою. Вона зручно влаштувалася на червоному оксамитовому сидінні й оглядала роботи Тернера пустими очима, доки в залі не з’явився знайомий силует.
— Ну?
— Ну, — відгукнувся містер Бересфорд із викликом. — Яка твоя улюблена картина?
— Не будь поганцем. Взагалі жодних відповідей?
Томмі з глибокою й дещо награною меланхолійністю похитав головою.
— Не хотів тебе розчаровувати, стара, тому й не казав з порогу. Надто погано. Добрі гроші на вітер. — Він зітхнув. — І все ж ось воно. Оголошення з’явилось, і — лише дві відповіді!
— Томмі, чортисько! — мало не заверещала Таппенс. — Дай сюди. Як можна бути таким свинтусом!
— Які вислови, Таппенс, які вислови! Дуже доречно в Національній галереї. Знаєш, це урядова експозиція. І не забувай, я вже казав раніше, що як доньці панотця...
— ...мені місце на естраді! — сварливо закінчила Таппенс.
— Я не те хотів сказати. Але якщо ти впевнена, що уповні насолодилася радісною реакцією після розпачу, від якого я тебе люб’язно звільнив, то перейдімо, як то кажуть, до нашої пошти.
Таппенс безцеремонно вихопила в нього два дорогоцінні конверти й уважно їх роздивилася.
— Оцей з товстого паперу. На вигляд багатий. Залишимо його на потім і відкриємо перший.
— Нумо. Один, два, три — вперед!
Великим пальчиком Таппенс розірвала конверт і дістала вміст.
Шановний пане,
стосовно вашого оголошення у сьогоднішній ранковій газеті — я можу стати вам у пригоді. Можливо, ви могли б відвідати мене за вищезазначеною адресою завтра вранці об одинадцятій.
Щиро ваш, А. Картер
— Каршалтон-Террас, 27, — сказала Таппенс, дивлячись на адресу. — Це в бік Ґлостер-роуд. Довгенько туди їхати, якщо на метро.
— Тоді, — мовив Томмі, — план дій такий. Моя черга йти в наступ. Поставши перед містером Картером, я обміняюся з ним ранковими привітаннями, як заведено. Тоді він скаже: «Будь ласка, сідайте, містере?..» На що я швидко й багатозначно відповім: «Едвард Віттінґтон!», після чого містер Картер забагряніє й видохне: «Скільки?» Поклавши до кишені звичайну таксу в п’ятдесят фунтів, я зустріну тебе на вулиці, і ми підемо за наступною адресою й повторимо свій виступ.
— Не доводь до абсурду, Томмі. А тепер інший лист. О, цей з готелю «Рітц»!
— Сотня фунтів замість п’ятдесяти!
— Я прочитаю:
Шановний пане,
у зв'язку з вашим оголошенням буду радий, якщо ви зайдете до мене близько обіду.
Щиро ваш,
Джуліус П. Гершайммер
— Ха! — сказав Томмі. — Пахне бошем[8]? Чи просто американським мільйонером невдалого походження? У будь-якому разі ми зайдемо до нього в обід. Слушна пора — часто обертається безкоштовною їжею на двох.
Таппенс кивнула, погоджуючись.
— А зараз до Картера. Треба поквапитись.
Вулиця Каршалтон-Террас виявилася бездоганним рядом будинків, «гідних справжніх леді», як висловилася Таппенс. Вони подзвонили у двері будинку № 27, і їм відчинила охайно вдягнена покоївка. Вона видавалась такою поважною, що в Таппенс серце впало. На запитання Томмі про містера Картера вона провела їх до маленького кабінету на першому поверсі, де й покинула. Однак не минуло й хвилини, як відчинилися двері й до кімнати увійшов високий чоловік
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємничий суперник, Агата Крісті», після закриття браузера.
