Олег Говда - Пливе човен - води повен, Олег Говда

Я на таке доповнення не розраховував, але відступати пізно. Та й ризик мінімальний. Щоб студент четвертого курсу не знайшов цікавої історії для банди річкових піратів із замшілого середньовіччя? Тим паче, що за сюжетом і ходити далеко не треба.

— Якось іудей, татарин і... козак...

Перш ніж вимовити останнє слово, я трохи напружився. А раптом, вони з тих, хто козаків і на дух не переносить? Але нічого, жоден не поморщився. Нормально сприйняли. Мабуть, козак — це не тільки той, хто на службі чи Січі, а взагалі — стан людей вільних. Ну, правильно. Бандит, розбійник, харцизи — це ж не самоназва. А образливе прізвисько, кличка. Самі себе вони якраз козаками вважають. І тих, хто по інший бік паркану, ненавидять приблизно так само, як пси бездомні — дворових Сірків та Куцих.

— …зійшлися в шинку, розговорилися і почали сперечатися про те, що ж воно таке справжнє, безмірне щастя... іудей, ясна річ, про ґешефт з порносом* (*ідиш, — прибуток), при якому можна стільки заробити, що на весь вік вистачить і собі, і дітям, і внукам, заторохтів. Татарин — про табуні скакунів чистокровних, так гарем з юних одалісок, по одній з усіх країн світу, торочить. Про палац казковий, і сад з фонтанами. Загалом, кожен свою мрію нахвалює, та інших переконати намагається. А козак мовчить, хмуритися та знай, з глечика в горнята підливає. Час сперечаються, другий... І ось піднімається з-за столу іудей. Мовляв, перепрошую, треба вийти. Але козак силоміць садовить його назад і наливає знову.

— Зачекай, пане Іцхак. Встигнеш. Так мене твої слова пройняли, що я майже повірив. Треба за це випити! Інакше мрія не збудеться...

Випили. Тепер піднімаються вже обидва. І іудей, і татарин. А козак, як і раніше не відпускає.

— Стривай, Ахметка! Повірив я тобі. Аж навпіл розриваюся. Не можу вибрати, чиї слова солодші. Давай, за твоє щастя теж по ковтку. Бо інакше вийде, що ми тільки за іудейське щастя пили. Значить, Іцхак переміг.

Переконав. Посадив. Випили ще по одній. З-за столу не те що підхоплюються, злітають. А козак назад тягне.

— Гей! Гей! Шановне панство! Не гарно чините! Не по-товариськи. Я за вас пив? Пив. А ви за мене відмовляєтеся? Як же так? Виходить, що у козака взагалі ніякої долі-талану немає? Образити хочете?

Ображати козака в хмелю ніхто при здоровому глузді не стане. Але тільки сідати вже не стали. Стоячи випили. І як вимело обох на вулицю. Тільки двері грюкнули.

Козак слідом вийшов. Дивиться, іудей і татарин поряд під деревом прилаштувалися, справляють малу нужду і аж стогнуть.

— О, Аллах! Як добре!

— О, Яхве... Азохен вей.

Підійшов, встав за плечима і питає?

— Ну що, бусурмани, Христопродавці, тепер знаєте що таке справжнє щастя? Ось і радійте життю. А то розмріялись — золото, одаліски...

Дружний регіт веслярів завершив байку, а нагородою стала вже знайома фляга Крука. І шмат коржа.

— Тримай, панич. Заслужив. Гарна байка. Правдива… Саме таке воно — щастя наше. Сьогодні пан, а завтра — пропав. Тільки не налягай, не налягай. Сп'янієш — викину за борт. Говорити з тобою хочу. І вдруге чекати, поки ти проспишся, не маю охоти.

— Спасибі... пане отамане... Я зовсім трішки. А то в душі, як коні ночували.

Схоже, дебют пройшов вдало. Поять, годують... Все ще не зв'язали. А це збільшує мої шанси. Головне, — не поспішати. Дивлячись на регочучих річкових піратів, я ні секунди не сумнівався, що як доведеться, з таким же веселим сміхом вони стануть здирати з мене шкіру або катувати вогнем. Я не китаєць, чекати поки повз пропливуть трупи ворогів не стану, але і втікати треба теж вчасно. Так, щоб не спіймали. Упевнений, Василь порадив би те ж саме.