Влада Клімова - Найдорожчий скарб, Влада Клімова

– Ні, це знайомий причепився. Влаштуй, каже, куди-небудь! Юленько, до себе не візьмеш? Вона талановита, – нахабно натякав на гидке Карпов.

– Ні, не візьму. У мене вакансій немає. Запропонуй он хоча б Новотарській. У неї саме такі «таланти» працюють. А в мене повний штат. Не скажу, що була рада зустрічі, бо це не так. Живи собі, депутате Карпов. Бог тобі суддя! – сказала Юлія Павлівна, піднялась на пружні ноги й красивою ходою моделі пішла геть з його товариства.

Розділ 14. Розставання

Доки Гнат Гамаюн розмовляв з юною знайомою, час летів непомітно. Дорослий і серйозний, під владою дівчинки Тіни, він забував про все на світі. Сидів у своєму кросовері та млів від усього, що вони встигли наговорити одне одному. Гнат блаженно посміхався та бачив, як вони пливуть над містом серед білих хмарок. Дівчинка знаходиться дуже близько й посміхається тією чарівною посмішкою, за яку він готовий віддати ціле життя...

Аж раптом його наче громом ударило... Господи! Вдома ж повинна сидіти Олівія й чекати на розмову з ним. Принаймні Гамаюн на це дуже розраховував. Він зірвався з місця й помчав у бік дому на неприпустимо шаленій швидкості.

Він молив Бога, щоб Оливка прочитала його вранішню записку. Бог почув його прохання й господар знайшов свою подругу в ліжку, голою. Поруч з нею не було випивки, та валявся інший предмет, що доводив Гната до сказу. Олівія могла запропонувати кохання на трьох, а ще часто користувалась фалоімітатором. Сильний спортсмен вважав, що ту гидоту створили якісь збоченці та не розумів: навіщо він Олівії? Поряд на гарному простирадлі валявся ще й інтимний гель. Він зробив на новісінькій шовковій білизні брудну пляму й тепер все це попрямує на смітник. Жінка так захопилась штучним задоволенням, що забула про кришечку. Хоча вона паскудила багато речей, адже ніколи на них не заробляла.

– Олівіє, вставай! Нам треба поговорити, – ввімкнув Гамаюн яскраве світло та безжально вивів жінку з її еротичного сну.

– Мауглі, вибач, я почала без тебе... На низькій швидкості це так збуджує! Йди, задовольни мене грубо, – простягнула вона до Гната свої розмальовані кігті та чоловік відсахнувся від неї й накину на тіло простирадло.

– Досить твоїх дурниць! Ти що навіть речі не зібрала? Я ж просив у записці, щоб була готова. Відвезу тебе до тата, – палали невблаганністю його очі.

– Не жартуй так, мій боксере! Я тебе шалено хочу, – продовжувала нити Олівія й Гнат не витримав:

– Ну, вибач. Не зможу я тебе задовольнити, бо напередодні кохався з дівчиною, яка скоро буде тут жити. А тобі пора додому.

– Ах ти ж тварюка, Гамаюн! Де ти взяв ту шльондру? Я ж за тобою слідкувала. З роботи, так? – притискала вона до грудей простирадло, наче засоромилась.

– Яка тобі різниця: звідки? Одягайся та збирай свої дурні іграшки. Я їх бачити не можу. Власне, як і тебе, – чоловік відійшов до вікна та чекав, стоячи спиною.

Вигнанка востаннє вибралась з гарного ліжка та побрела в душ. До Гната вийшла в джинсах та светрі, одягнених на голе тіло. Здавалось, що для цієї пані білизна існує лише, як поміч при звабленні. В її гардеробі була купа непотребу, що не міг застосовуватись у нормальному житті.

Гамаюн не розумів: як витримав її присутність в домі та своєму ліжку кілька довгих місяців? Коли наприкінці літа батько Олівії запросив його в мандрівку по Дніпру, Гнат збирався добре відпочити. Але коли на борту з’явилась Олівія - настрій був невиправно зіпсований. Чоловік знав її багато років і дівчина ніколи не вирізнялась чемною поведінкою та скромністю. Батько ростив її сам, бо дружина колись втекла з коханцем, й скоріше за все, донька успадкувала мамини гени. Вона виросла справжнім стервом та розпусницею.

В тій подорожі між ними нічого не було. А вже коли зійшли на берег - Олівія причепилась до Гната та переїхала навіть без запрошення. Спочатку вони жили доволі жвавим статевим життям. Але поступово її розваги та бажання звели інтимні стосунки нанівець. Гамаюн все пізніше повертався додому та віддавав перевагу рингу.

Наразі він відчув, що може розвернутися й бадьоро сказав:

– Дякую, Олівіє, за оперативність! А де твої речі?

Вона якось дивно посміхнулась та відповіла у своєму стилі:

– Залишила для твоєї злидні. Ти ж приведеш сюди якусь кухарку. Таких ти любиш? А мені від твого тупого життя ніяких спогадів не потрібно. Вези мене до тата, бо я завтра тільки пальцем махну й пів міста багатіїв до мене вишикуються. Пропади ти пропадом!

Розділ 15. Репетиція

Тиждень промчав для студентки Тіни Лагоди зовсім непомітно. В неї розпочалась зимова сесія й справ було аж занадто. Серйозна дівчина намагалась на відмінно складати всі заліки. А ще зеленоока фея, з неймовірним хвилюванням, чекала на один важливий дзвінок. Новий знайомий - успішний бізнесмен Гнат Гамаюн пообіцяв, що підніметься з нею в небо над Києвом, на повітряній кулі.

Але пройшов тиждень, а той чарівний чоловік наче забув про неї. Це було страшенно образливо! На корпоративі, де вони познайомились, Гнат поводився наче казковий принц, а тепер навіть не нагадував про своє існування.

Звідки ж їй малій було знати: скільки роботи встиг виконати за цей час закоханий чоловік? Після того, як він вилучив зі свого життя розпусну Олівію, Гнату хотілося забути про все з їх нетривалого співіснування. Здавалося, що фінансист соромився навіть власних спогадів, тому замовив у квартирі незначний ремонт. Спочатку під шпатель пішли дорогі шпалери, а потім Гамаюн з дизайнером обрав новий романтичний образ для спальні.

Паралельно з основною діяльністю в «Кращих інвестиціях» та переобладнанням квартири, Гнат ретельно готувався до польоту. Романтична натура підказувала, що спустившись на землю, їм необхідно разом пообідати. А там... Про подальший перебіг подій він поки думати боявся. Тому напружене навчання студентки Тіни не йшло ні в яке порівняння з турботами кароокого красеня спортивної зовнішності.

Дні стояли, на диво, ясні та сприятливі. Недалеко від злітного майданчика, в кафе, Гамаюн забронював столика на двох. Він вже бував тут та знав, що місцевий чаклун готує пристойний шашлик з молодої баранини. Потрібного вина у них не знайшлося, тому Гнат привіз своє. З усього цього можна зробити висновок, що новий знайомий Тіни Лагоди або несповна розуму, або їй можна просто позаздрити.

Ввечері студентка лежала з вологою хустинкою на голові. Після сьогоднішнього заліку в неї просто розколювалась голова. А може так на неї діяв ПМС? Часто двадцятирічну незайману Тіну добивали жіночі болячки. В той час, коли її ровесниці міняли хлопців та задовольнялись звичайним сексом, мамина доня чекала на свого принца та ще ніколи не була з чоловіком!

Наразі вона почула телефон і потягнулась до трубки. Коли Тіна побачила абонента, її хусточка впала, а головний біль миттю відступив. Серце в грудях закалаталось, як сполохана пташка та стало важко дихати.

– Алло...

– Привіт, Тіно! Ти мене ще пам’ятаєш? – запитав Гнат тим своїм чарівним голосом і дівчина прикрила повіки.

– Не зовсім, але здається я вже десь чула цей приємний голос, – посміхнулася вона.

– Дякую і перепрошую за довге мовчання. Я хотів добре підготувати сюрприз, – зізнався чоловік.

– Що репетирував політ, Гнате? – пожартувала Тіна і їй здавалося, що він зовсім поруч.

– А ти вмієш влучно пожартувати! Знаєш, я дуже скучив за тим, як ти промовляєш моє ім’я. Навіть вечір став теплішим. Тіночко, я був зайнятий, але тепер для нашого польоту все готове. Завтра ти зможеш приділити нам кілька годин? – випалив закоханий.

– Гнате! – жалісно промовила Тіна. Він поставив бідолашну перед вибором: нудна підготовка до наступного заліку в академії чи захопливий політ над містом? – Це в тебе стиль такий - залишати на підготовку заходу дні чи години?

Після її запитання Гамаюн зрозумів, що знову неправий. Адже спочатку він зателефонував її матері за три доби до корпоративу, а тепер просить доньку подарувати йому цілий день, наче в неї немає інших справ. Виходить, що дурнувата Оливка таки привчила його до думки, що жінка в цьому житті лише б’є байдики! Та впертий кавалер спробував задобрити співрозмовницю так:

– Вибач, Тіно, ти права. Я тупа й невихована тварюка...

– Будь ласка, ніколи більше не кажи такого про себе! До польоту з тобою завтра я готова, – впевнено відповіла дівчина і вже відчула себе за хмарами.

Розділ 16. Політ над Києвом

Вранішнє сонце було яскравішим ніж завжди. Принаймні саме так здавалося Тіні, коли вона тремтячими рученятами одягала теплі колготи під джинси.

– От нещастя! – вимовила дівчина, адже побачила на трусиках темну кров...

Вона тяжко зітхнула й пішла до ванної кімнати. Там перевдяглась у відповідну дамську амуніцію, а вже потім продовжила збори до зимового польоту над Дніпром. Светрик та кожушок повинні були захистити від холоду. Ще дівчина начепила на голівку веселу шапочку й виглядала готовою до турпоходу.

Швидке таксі домчало її на Гідропарк. Там було сиро й холодно. Вітру не відчувалось, але й настрій у Тіни був безрадісний. Та коли вона побачила Гната - все змінилося. Він прямував до неї в розстебнутій шкіряній куртці, на хутрі, а з його светра на Тіну весело дивився новорічний олень. Стрункі довгі ноги альпініста сьогодні були в спеціальних штанях з липучками й кишенями, а тепле взуття згодилося б для лижних прогулянок. Дівчина посміхнулася думці, що між цим спортсменом та мачо в шикарному костюмі глибочіє прірва.

– Доброго ранку, красунечко! Тіно, я навіть не уявляв тебе такою, – поглинав Гамаюн її яскравим поглядом.

– Привіт! Але ж і ти сьогодні зовсім інший, Гнате, – відчувала стрімке покращення настрою Тіна.

– А який тобі більше подобається: той чи цей? – шаліли на ній примружені карі очі. – Ти готова?

– Скоріше за все, так, – знизала плечима Тіна. А Гнат покликав когось рукою й перед ними намалювався ще один спортивний красень.

– Вітаю вас на гостинній землі київського Гідропарку! Я пілот кулі, мене звати Олександром. Зараз ми підіймемося в небо, але зі мною там буде безпечно. Та все ж я зобов'язаний спитати: юна пані не боїться літати? Хоча поряд з таким чоловіком я б нічого не боявся! – веселився пілот.

Ось чоловіки допомогли Тіні забратися в кошик і бідолашна відчула, як затремтіли ніжки. Але це були лише квіточки! Коли величезна яскрава куля почала дихати вогнем, та гойдаючись підійматися у повітря, від жаху дівчина заплющила очі. Вона підсвідомо вчепилась в руку Гната, а він страшенно зрадів і дбайливо обійняв її за плече:

– Тіночко, розплющ свої красиві оченята! Ти ж мріяла про це. Не бійся, я поряд та й Шурик нас нікому образити не дасть!

Коли куля набрала висоту та курс, Тіні стало трохи легше дихати й вона почала роздивлятись столичні краєвиди вздовж Дніпра. А ще дівчина відчувала, як Гнат обережно притримує її. Від нього йшло таке приємне тепло, що скоро вона забула про відсутність двигунів і стюардес та про майже кілометр вільного простору під ними...

– Ви така чарівна пара! Давайте я вас сфоткаю, – гостинно вимовив Олександр і вже кілька разів натиснув камеру.

Тепер Тіна схвильовано вслухалась як могутньо пульсує поряд збентежене серце Гната. Від такої спорідненості дівчині більше не було, ні страшно, ні холодно. Періодично, наче випадково, чоловік міцно притискав її до себе, а вона покірно зітхала. Десь на середині польоту пілот Олександр таємниче підморгнув та випалив:

– А тепер фото поцілунку!

– Ні! – вирвалось у Тіни й Гамаюн промовисто похитав головою.

– Перепрошую! Просто в цьому місці всі просять мене сфотографувати їх поцілунок, – посміхнувся пілот, адже був не в курсі, що ці двоє бачаться другий раз у житті. Та й очі в них палали вогнем, яскравішим ніж під кулею.

Година в повітрі пролетіла дуже швидко. На землі була традиційна пляшка ігристого, символічний диплом та посвята в повітроплавці. В ніжках Тіни ще панував мандраж і коли Гнат запросив її до місцевого кафе відсвяткувати політ, вона ввічливо відмовилась і попросилась додому.

– Щось не так? Тобі не сподобалося? – схвильовано поцікавився Гамаюн. Хіба ж він міг забути ті обійми у повітрі? А ще йому страшенно хотілося більш серйозних вражень!

– Дякую, сподобалось. Я запам’ятаю цей день на все життя. Тільки мені треба готуватись до наступного заліку. Розумієш, Гнате, в мене зимова сесія. Не ображайся, будь ласка, – щиро дивилася йому в очі Тіна й бачила там непереборний сум.

– Вибач, я забув, яка ти старанна студентка. Відірвав сьогодні від занять. Але ми побували з тобою в небі! Хоча й на землі, біля тебе, я наче на небесах, – відповів зізнанням чоловік.

Тіна сором’язливо опустила очі й хотіла сказати йому багато хорошого. Та язик застряг на місці й вона не наважилась промовити йому більше жодного слова.

Розділ 17. Розчарування

На шляху до авто кавалер, телефоном, зняв бронювання столика. Він намагався виглядати веселим, але виходило не дуже. Гнат покладав на сьогодні такі великі сподівання, що навіть змінив вигляд свого помешкання. А дівчина подивилась на Київ з небес та й попросилась назад до мами...

Почувався Гамаюн просто жахливо! В авто Тіна весь час мовчала, а він тільки зрідка поглядав на неї дбайливим поглядом та ніжно посміхався. Коли вони заїхали на Кловський узвіз, дівчина дивно сіпнулася й сказала:

– Гнате, будь ласка, зупинись. Я тут вийду.

– Чому? Я завезу тебе до двору, – здивовано зиркнув у навігатор водій.

– Мамина машина тільки-но повернула до нашого дому. Не треба туди їхати разом.

– Тобто ти справді вирішила тримати наші зустрічі в таємниці, чи ця була останньою? – зовсім впав духом чоловік. – Краще скажи відразу. Я не хочу марних сподівань, Тіно.

– Гнате, мені важко розібратись. Вибач, що я поводжусь по дурному, але це тому, що не вмію прикидатися, – чесно відповіла йому дитина та ледве не плакала. Чоловік зупинив авто, обережно взяв її долоньку й приклав до губ.

– Нічого, Тіно. Я зрозумів і це мені дуже подобається у тобі. Коли захочеш мене побачити або хоч почути - я буду дуже радий. Дякую, що подарувала мені сьогодні незабутній політ і чистоту свого серця. Сподіваюсь, що до зустрічі! – Гамаюн тяжко зітхнув, оббіг Тойоту й подав Тіні міцну долоню.

– До побачення! – кивнула дівчина й не озираючись пішла під арку. А розчарований Гнат зірвався з місця й помчав, знову порушуючи купу дорожніх правил.

Чому на корпоративі йому здалося, що між ними доля? З першого погляду їх душі поєднались. А коли танцювали той вальс, він тримав її у своїх обіймах і порівнював з гарячою близькістю. Потім щиро готувався до нової зустрічі. І вони ж не просто зайшли до кафе попити кави, а піднялися разом у небо! Вона була такою близькою в його обіймах… А потім все обірвалося і він тепер сам на сам з оновленою квартирою та модними дизайнерськими шторами у спальні...

Тіна забігла до булочної й купила кілька тістечок, а потім піднялася в квартиру. Вона відкрила двері своїм ключем та вдала, що здивована матері. А Гнату сказала, що зовсім не вміє прикидатися. Виходить, трохи таки вміє?

– Привіт, мамо! Я тут виходила за тістечками. Живіт болить, захотілося солодкого.

– Що знову? – бідкалася мати. – Сесія тебе доконає. Ну, хочеш прийми мій Гліцесед? Хоча він ні чорта не допомагає!

– Мамо, пішли поп’ємо кави зі смаколиками, а потім я посплю, – запропонувала Тіна.

– Пішли. Кави поп’ю, але тістечок - зась! – відповіла жінка зі стальним характером та неймовірно гарною фігурою. Хоча дієти тут ні до чого. Просто її стрункий стан не зазнав змін від народження діток. – Тіно, а в мене ж біда!

– Мамо, яка? – схвильовано забула про свої проблеми дівчина.

– Таня вагітна. Спочатку нам ледве захід не зіпсувала, а сьогодні приголомшила новиною. Знаєш, коли з ними таке стається, я навіть через стільки років відчуваю біль і безпорадність, – відверто ділилась з дорослою донькою жінка.

– Ого, тоді спати скасовується! Треба шукати Таньці заміну. Мамо, вона сама винна. Закохалась у придурка, який б'є жінок? Не розумію! Зараз трішки підкріплюсь та й полізу в мережу, – наївно стверджувала дівчина таке, чого не розуміла.

Дві чарівні жінки посиділи трохи на власній кухні, попліткувати та пішли у справах. Юлія Павлівна зайнялася дзвінками, а Тіна в ліжку запустила ноутбук. Вона шукала резюме дівчат, але перед очима весь час пропливали куполи церков, масиви київських висоток та поля вдалині. А ще дівчина згадувала, як шалено билось сьогодні поруч з нею Його гаряче серце...

Розділ 18. Неочікувана поразка

Ввечері Гнат прийшов на тренування та відразу почув від тренера цілу купу докорів. Спочатку той довго спостерігав, як Гамаюн злісно гамселить грушу, а потім не витримав і сказав:

– Гнате-синку, це звісно не моя справа, але та блискуча лялька не доведе тебе до добра. Навіщо ти з нею зв’язався? Поводишся наче підліток, якому треба викинути адреналін. Де твій стиль, витримка, професіоналізм?

– Немає більше ляльки, Карповичу! Зламалася. Відвіз до татка на ремонт. Я після неї встиг навіть стіни перефарбувати, така вона мені гидка була. Тому Ваші зауваження не в тему, – відповів Гамаюн і продовжував тупо ґвалтувати ударами важку боксерську грушу.

– А тоді з якого страху такий дивний настрій? – тепер точно нічого не розумів старий спортсмен. Звідки ж йому було знати, що Гнат вже встиг по вуха закохатись зовсім в іншу дівчину? Але вона була маленькою студенткою, закоханою лише в маму та заліки.

Гендиректор «Кращих інвестицій» в офісі поводився нормально, а на вечірніх тренуваннях, наче їхав з глузду. Він багато помилявся й скоро почув від тренера, що на фінальний бій той виставить заміну. Після цього Гамаюн трохи зібрався та вийшов у відповідальний вечір на ринг в доволі гарній спортивній формі.

Спочатку все було добре. Але після першої серйозної помилки боєць-суперник вправно розсік Гнату брову. Ця гидка проблема дуже заважає спортсмену сконцентруватися в бою. У другому раунді суперник приземлив Гната на одне коліно й суддя почав відлік, але Гамаюн швидко підвівся та продовжив бій. Невідомо, які думки так відвертали його увагу, але в фінальному раунді Гнат знову опинився на спині посеред рингу. Ще підвівся та через кілька секунд отримав такий нищівний удар, що полетів до канатів. Карпович не став випробовувати долю й миттю викинув білого рушничка.

Бій закінчився повною й беззаперечною перемогою команди суперника, а Гамаюн попрямував у швидкій до травматології. За всю спортивну кар’єру тренер з лікарем нічого подібного не пам’ятали. Гамаюн завжди був гарним і розумним бійцем, що вмів прораховувати ходи противника та з легкістю вигравав любительські бої. Але останнім часом він поводився дуже дивно й тренер відчайдушно жалкував, що не виставив заміну. Після детального огляду та МРТ у боксера констатували струс мозку й мізерний крововилив.

А Тіна Лагода успішно здала зимову сесію й тепер хотіла трохи відпочити від книжок та комп’ютера. Надворі випав гарний пухкий сніг і приморозило. Дівчина любила кататися на лижах, тому згадала про Гната та з трубки почула дивне:

– ...Наразі абонент не може відповісти на ваш дзвінок...

– Цікаво, гендиректор «Кращих інвестицій» відмовився від спілкування з усіма, чи лише зі мною? – вголос сказала Тіна й повторила виклик. Результат був той самий. Дівчина вирішила долучитись до одногрупників, та щось її зупинило. Вона не любила навіть телефонних відмов, тому пошукала в архіві контакт приймальні Гната.

– З якого питання цікавитесь? – почула привітний голос секретарки. – Пан Гамаюн в офісі відсутній. Я можу перенаправити Вас до його заступників.

– Ні, дякую. Якщо Ваша ласка, зорієнтуйте мене, на котру годину пан Гамаюн планує повернутися до офісу? – не відставала вперта Тіна. Досвідчена дівчина на тому кінці зрозуміла, що бос комусь дуже потрібен й уточнила:

– Я перепрошую, але якщо Ви детальніше схарактеризуєте себе, я зможу Вам допомогти.

– Мене звати Тіна Лагода. Ми з паном Гамаюном познайомились на корпоративі річниці Вашої компанії...

– Красуня, що танцювала з босом завершальний танець? – перервала на півслові Тіну секретарка Гната. – Ви тоді створили для нашого колективу просто незабутні враження. У мене для Вас трохи неприємна звістка: бос у лікарні.

– Що сталося?! – скрикнула Тіна в трубку.

– Та Ви не переймайтеся так. Уже все добре. Ви ж в курсі, що пан Гамаюн затятий боксер. Він раніше завжди вигравав, а цього року виявився дуже сильний суперник. Бос другу добу знаходиться в травматології Олександрівської лікарні, та скоро його випишуть.

Тіна слухала і їй здавалося, що поступово німіє все тіло. Чому вона так жорстоко повелася з ним? Відштовхнула, коли була дуже потрібна Гнату?

– Я вдячна Вам за інформацію. До побачення! – кинула вона секретарці й відключила зв’язок.

Розділ 19. Жаліти-кохати

Тіна миттю забула про зимові розваги та почала збиратись до лікарні. Добре, що Гната лікували зовсім поруч. Вона заїхала на ринок, купила фруктів та вже бігла вгору великим парком лікарняного комплексу.

– Добрий день! Скажіть, будь ласка, в якій палаті знаходиться пан Гнат Гамаюн? – випалила біля стійки чергової медсестри. Але ці дівчата чомусь завжди виглядають так, наче вони не сестри милосердя, а наглядачки у виправній колонії. З несмаком розмальована дівчина в білому халаті пронизала очима Тіну з ніг до голови й запитала:

– А Ви йому хто?

– Наречена, – впевнено бовкнула студентка та додала: – Я була у відрядженні й не знала, що сталося...

А Гнату казала, що не вміє брехати та прикидатися. Тільки тепер, щоб потрапити до нього, вона й дружиною могла представитись!

– Третя палата. Прямо та наліво, – більше не зупиняла її медична працівниця.

Тіна поправила волосся й тихенько постукала. Гнат відповів, а в неї всередині відчувся такий дивний звук, наче серденько обірвалося. Дівчина обережно зайшла та побачила Його в зовсім незвичному вигляді. Гарне лице красунчика припухло, синець пожовк і розповзся на пів щоки, а шовкова брова була скріплена скобками так, наче її зашили на машинці.

Гнат не встиг зрадіти, бо Тіна кинулась до нього, ніби дійсно мала той статус, та припала долоньками до його обличчя.

– Привіт, боксере! Чому ж ти не розповів мені про свою другу професію? Дуже болить? – пестила вона його щоки та поринала в ошалілі від насолоди карі очі. Здавалось, якби перед боєм йому сказали, що для такої реакції дівчини треба прийняти болючу поразку - він би погодився. Адже в останню їх зустріч чоловік майже попрощався з недосяжною красою.

– Вітаю, прекрасна незнайомко! А може я хотів, щоб все було саме так? – збуджено зітхнув Гамаюн і його оксамитовий погляд мерехтів неймовірним щастям.

– А я б хотіла сказати, що це дурниця, але я вже й так сказала! І де ти взявся такий різносторонній? Чому не метелики чи марки? – продовжувала зводила закоханого з розуму вона.

Гнат переможно посміхнувся, а потім піймав її долоньку й припав до неї вустами. Щоб не зробити щось не те в цих сірих стінах, він спитав відсторонене:

– Як твої заліки за півріччя?

– Дякую, вже позаду. А коли тебе випишуть додому? – безсоромно важко дихала Тіна.

– Якщо ти згодишся мене доглядати, то прямо зараз, – наразі їх обох накрила така п’янка хмара, від якої вже не сховатись.

– Буду доглядати! Ти тільки не хворій, добре? – ось тепер вони обоє були справжніми. Такими, наче зняли з себе шкіру й зрослися всім, що є. – Навіщо ти вимкнув телефон, я ж все одно знайшла.

– Я не вимикав, Тіночко! Він лежить вдома та й розрядився. Я ж не знав, що бій закінчиться саме так? Але тепер я радий всьому, що сталося, – сяяв Гамаюн і на його синюшному обличчі з’явився густий рум’янець.

– Чому ти радий, Гнате? – не розуміло дурне дитя.

– Тому, що ти мене знову так лагідно кличеш. Я вже про всі синці забув та хочу лише одного на світі, – ошаліло зазирнув він в її очі.

– Чого? – щиро спитала дівчина.

– Ось цього! – не витримав закоханий страждалець, стрімко підтягнув її обома руками ближче до себе й обережно впився у дівочі вуста першим гарячим поцілунком. Тіна не виривалась з його сильних обіймів, вона поринула в такий прекрасний світ солодкого забуття, що хотіла залишатися там довіку.

Ще коли вони танцювали вальс і Гнат обережно стискав її талію в руці вона розуміла, що потрапила під владу його чар. Дівчина підозрювала, наскільки він може бути чарівним та марила ночами, як знаходиться в його палких обіймах. Але наразі її мрія вже обпекла вуста любовною отрутою й Тіна, в душі, покірно згодилась стати частиною його світу.

Розділ 20. Спорідненість

Про виписку Гнат не пожартував. Він підписав якісь папери, зібрав свою спортивну сумку й вони з Тіною покинули ці сумні стіни.

Дивним шляхом прямувала Тіна Лагода до свого Кохання! Спочатку жила собі нудним життям студентки-відмінниці та ні про що не підозрювала. Аж раптом мамі знадобилась її допомога на корпоративі якоїсь фірми. І там дівчина вперше побачила Його.

Їх друга зустріч відбулася в небі над Києвом, але через традиційну жіночу «хворобу» та відсутність настрою, вони майже розпрощались.

А третє побачення сталося в лікарні. Закоханий до нестями чоловік отримав фізичні ушкодження саме через душевні рани, спричинені її байдужістю.

Ось тут все й вирішилось. Адже дівчина може запросто відмовитися від квітів та подарунків, навіть не зверне уваги на захопливий політ серед хмар. Але від закладеного природою жалю й співчуття - жодна жінка відмовитися не може!

– Заходь, будь ласка! Вибач за пилюку, мене довго не було вдома, – делікатно вимовив Гнат, та безладу в оселі не спостерігалося. Лише айфон дійсно лежав на кухні та ще трохи пахло недавнім ремонтом.

Гамаюн миттю поставив вікна на провітрювання й скромно посміхнувся:

– Я ненадовго в душ. Прошу не соромся, мій дім - твій дім.

– Дякую, Гнате. Не переймайся, я розберуся, – кивнула Тіна та оглянула житло, яке їй відразу сподобалося.

Поки господар приводив себе до ладу, працелюбна гостя вже протерла пилюку на столі та навіть заглянула до холодильника. Вона прекрасно розуміла, що чоловічий організм, після лікарняної, явно потребує нормальної їжі. Так, вони захопили з собою її фруктові дарунки, але ж десертом наразі не обійтись. Через надмірне хвилювання, вона теж поїла б чогось суттєвішого.

В холодильнику лежала сиров’ялена ковбаска, стояли кілька пляшок чеського пива, консервовані фрукти - і все. Треба було щось придумати!

Гнат вийшов з ванної гарним, бо вже навіть упорядкував волосся феном. Його звабливий погляд огортав тіло жаданої гості так, наче він роздягав її на відстані.

– Вибачте, пане, я не встигла нічого приготувати, – посміхнулась вона й зізналась: – Я страшенно голодна і ти теж.

– Ти навіть не уявляєш: який я голодний! – спробував наблизитись до неї Гнат, але дівчина втекла від нього на інший бік столу й запитала:

– У вас тут часом немає поблизу пристойного кафе?

– Яка ж ти розумниця, Тіно! Звісно є. Зараз я вдягнусь і ми підемо туди, – весело зреагував Гамаюн та вийшов до неї в тій хутряній курточці й новеньких джинсах.

Вони пройшли метрів сто по вулиці й опинились в затишному ресторанчику. Гнат подумки згадував той невдалий день на Гідропарку, але сьогодні Тіна була іншою і йому здавалося, що казка повертається.

Закохана парочка з задоволенням поїла смачного червоного борщу, курочки з грибами, але каву чоловік обіцяв зварити вдома сам. Сьогодні між ними відчувалась дивна спорідненість. Так, наче вони жили разом ціле життя, просто якийсь час не бачились та дуже скучили.

Вдома Тіна взялась за фруктову нарізку, а по кухні-вітальні розповсюдився такий чарівний аромат свіжозвареної кави, якого вона ніде не зустрічала. Господар налив їм каву та ввічливо сів навпроти. Тіна спробувала й не стрималась:

– Гнате, ця кава нагадує твої очі, така ж фантастична. Я ще зроду не пила нічого подібного...

– Дякую. Я страшенно хочу бути твоїм десертом, Тіночко. А ще я дуже сумував за твоїм неймовірним поглядом, – прошепотів він. Тіна опустила очі й сказала:

– Дякую за прекрасну каву! Тепер я вже не голодна. Можна мені до твоєї ванної?

– Так! – ствердно кивнув господар і відчув наближення щасливої миті.

Коли Тіна вийшла з ванної кімнати, Гната ніде не було. Вона оцінила себе у великому дзеркалі й побачене дівчині сподобалось. Важко було наразі впізнати в цнотливій студентці прекрасну діву, без одягу. Вона вкрила довгим пухнастим волоссям груди, але ж стрункі ніжки та все інше їй нічим було приховати. Сьогодні Тіна не могла й не хотіла відмовлятись від нового життя та йшла до нього добровільно і радісно.

– Гнате, ти де? – обережно покликала вона.

– Йди на мій голос і нічого не бійся, – почула дівчина та відважно попрямувала до свого майбутнього.

Розділ 21. Народження жінки

Дівчина зупинилася посеред прекрасної рожевої спальні, але не встигла сказати ані слова, бо своїм виглядом приголомшила господаря.

– Тіно... – прошепотів Гнат і зірвався на ноги. До цього він лежав на краєчку ліжка, звісно в одязі. Але коли побачив її таку, блискавично позбувся всього, крім плавок, та підійшов впритул.

Дочекавшись миті блаженства, чоловік розмовляв з дівчиною зачарованим поглядом, та поки не торкався її тіла. А тендітна гостя забула про сором і губилась між його палкими очима й солодкими вустами. Ошалілий вирішальністю моменту, Гнат прошепотів:

– Я навіть не сподівався, що моя Доля така прекрасна... Тепер знаю, що ціле життя чекав саме на тебе. Дякую, що прийшла.

Він обережно нахилився й доторкнувся до жаданих вуст. Цей поцілунок був набагато довшим і п’янкішим, ніж той у лікарні. Адже тепер вони належали одне одному і їм нікуди було поспішати. Щоб не впасти від запаморочення Тіна інстинктивно притулила долоньки до його грудей та чула стрімке биття щасливого серця, яке скорила і вже забрала собі.

Гнат на мить відсторонився й спитав очима її згоди. Без слів почув відповідь та лагідно опустив свою заповітну мрію на ліжко. Все сміливіше він наповнював дівочий ротик своїми бажаннями й слухав неповторну мелодію, що звучала в душі.

Коли у збудженого до нестями чоловіка вже не залишалось терпіння й він наситився її вустами, то захотів з’єднати їх тіла всім, що подарувала людині природа, аж раптом згадав:

– Боже-милосердний, я ж забув, що ти ще дитинка! Я боюся тебе мучити. Але з нашої першої зустрічі згораю бажанням, щоб зі мною народилася найпрекрасніша в світі жінка, в якій проживу решту свого безмежно щасливого життя...

Тіні було страшно й вона тремтіла, бо мама завжди лякала страшилками про грубих і нахабних чоловіків. Але боятися було дещо запізно й тому дівчина тихо відповіла:

– Я готова на муки з тобою. Ще в тому вальсі я відчула, що це між нами обов’язково станеться... А-а-х! – зойкнула вона й ослабла під ним. А блаженний від насолоди Гнат завмер і попросив:

– Пости за незграбність. Але тепер ти моя навіки. Кохаю єдину в світі! Нікому не віддам, ніколи, – він тихо цілував її личко та зовсім не рухався, щоб дати обом зрозуміти величність дива. І хоч його переповнювали шалені бажання, досвідчений чоловік нізащо не завдав би їй страждань.

Гнат спробував неквапливі, майже непомітні рухи та згорав від гострої насолоди. Під ним народжувалась його майбутня жінка, що стала найріднішою на землі. Саме про таку красуню він мріяв з того часу, коли хлопчики починають про це мріяти. А вона вслухалась у власні відчуття й не жалілась та здається теж отримувала першу втіху. Щоб не травмувати її більше Гнат хотів вийти, але Тіна його зупинила:

– Ні, не покидай мене. Я хочу, щоб ми були разом...

– Господи! За що я нагороджений таким неземним дивом? Тіночко, ти переписала моє життя заново, з чистої сторінки. Твоє світло подарувало мені інший світ, за який я дякуватиму тобі до останнього мого подиху. Ти найдорожчий скарб у моєму житті і я берегтиму його довіку. Я кохаю тебе так віддано й гаряче, що не вмію сказати про це, – Гнат розумів, що від незвичної близькості та власної чуттєвої промови зараз вибухне.

Такого з ним ще зроду не бувало. Інколи, з байдужою його спортивному організму жінкою, він міг триматися хоч годину. Але наразі, з гучним стогоном, чоловік вирвався назовні й запульсував від неймовірного блаженства... З ванної кімнати він повернувся піднесеним та гордим, що заповітна мрія здійснилася!

– Я не вмію так красиво говорити, але дуже рада, що дочекалася тебе. Гнате, ти добра й світла людина і мені не страшно за наше щастя. Я більше нічого не хочу, – сказала вона, примостившись в його обіймах.

– А я страшенно багато хочу від нашого щастя! – зізнався знесилений задоволенням чоловік. – Нескінченно багато хочу й вірю, що все здійсниться.

Розділ 22. Зізнання

Десь в коридорі, в сумці Тіни, забринів телефон.

– Прошу, відвернись! – попросила вона й накинула на себе футболку Гната та пішла відповісти. – Так, мамо...

– Доню, де ти? Ніч надворі, а вона десь лазить! – невдоволено бубніла Юлія Павлівна з трубки.

– Не хвилюйся, мамо. Я у Гната вдома.

– Що?!! Навіщо ти туди поперлася? Тобі мало історії Тані, повторити хочеш? – перейшла на крик жінка.

– Заспокойся, мамо, все добре. Лягай спати, я не прийду до ранку, – блаженно посміхалась та ще відчувала його у собі дівчина.

– Не смій, Тіно, не смій! Господи, навіщо я викликала тебе на той клятий корпоратив? Де він взявся на наші голови? – билася в істериці зраджена колись коханим Джулія.

– Пробач, мамо, та не всі люди однакові. Ми з Гнатом дуже кохаємо одне одного. Він неймовірно порядна людина й нізащо мене не скривдить. Все, матусю, лягай сьогодні без мене. Виросла твоя донька і безмежно щаслива. Добрих тобі снів!

Гнат був вихованим і хотів би не слухати, але ж Тіна знаходилася на відстані однієї кімнати, а закривати вуха подушкою було б дивно. Тому він лежав у власному ліжку й, заплющивши від щастя очі, слухав як його новонароджена жінка захищає їх Кохання перед власною матір’ю.

Тіна сходила до ванної й повернулась в його обійми.

– Все в порядку? – лагідно заглянув Гнат у її сяючі очі.

– Це ти про що? Про мене чи про маму? – уточнила красуня.

– Звісно про тебе, – натякав чоловік на її нещодавно «травмоване» тіло.

– Думаю, що так. Зі мною це вперше, але дуже добре, – заспокоїла його дівчина.

– Я радий. А що з мамою? Вона не хоче, щоб я був твоїм чоловіком? По-моєму, я їй відразу не сподобався, – приголубив Тіну ображений Гамаюн.

– Ні, Гнатку, це зовсім інше. Її симпатії до тебе тут ні до чого, – ніжніше притулилась до нього Тіна.

– Як ти мене назвала? – здригнувся його красивий голос.

– Тобі не сподобалось? Тоді я не буду, – жартувала юна жінка й відчувала його піднесеність.

– Страшенно сподобалось! Так у дитинстві мене називала мама, – зізнався Гамаюн.

– Пробач, якщо не можна, та я спитаю. А де зараз твоя мама? – блаженно пестила Тіна щокою його сильні груди.

– Сподіваюсь, що на небесах, разом з татом. Мені було десять, коли вони загинули в автокатастрофі. Тато працював директором будівельного холдингу. Казали, що то замовне вбивство, та яка різниця? Не стало найдорожчих мені людей і всього, чим я жив. А далі, звісно, дитбудинок, – сумно відкривав Гнат душу коханій.

– Так ось чому ми такі споріднені? – вирвалось у Тіни, бо вона вже не хотіла таїти від нього зовсім нічого.

– Тобто? – не зрозумів її Гамаюн.

– Добре, Гнаточку. Давай я по черзі відповім на всі твої запитання. Ось ти запідозрив, що не подобаєшся моїй мамі. Але справа не в тобі. Колись давно один гад зробив їй дуже боляче. Вона кохала його неймовірно, а він виявився одруженим. А коли подарував мамі дитинку, змусив її зробити аборт. Так вона залишилась без дітей. Поїхала за кордон на заробітки, а як повернулася - почала тут бізнес та з притулку взяла мене.

– Господи, то ви з пані Джулією не рідні? А я не міг зрозуміти. Обидві такі прекрасні, але зовсім різні, – ще ніжніше обійняв чоловік свою долю.

– Так, мені було близько двох рочків, коли мама взяла до себе. З того часу ми найрідніші. Вона оберігає мене від усього, наче тигриця. Ось зараз страшенно злякалася, що я повторю її долю.

– Ніколи в житті ти не повториш її долі. Я швидше помру, ніж зроблю тобі боляче, – цілував Гнат пухнасте волосся.

– Але ж сьогодні трішки зробив, – пожартувала Тіна.

– Вибач, мій скарбе, я не хотів! Не слухай мене, бо страшенно хотів і тепер до божевілля щасливий, – тепер цілував він її личко та відчував, що знову втрачає терпіння.

– Так, я спочатку боялась. Але ти неймовірний і можеш робити зі мною що завгодно, це солодко.

– Дякую, маленька. Я тебе дуже кохаю і мені солодко, – продовжував чоловік свої щирі зізнання. – А можеш повторити те, що сказала телефоном мамі?

– Про те, що всі люди різні? Чи, що ти мене не скривдиш? – загравала Тіна.

– Ні! Потім, інше...

– Можу й хочу! Я кохаю тебе, як нікого у світі та немає за мене щасливішої на землі.

Розділ 23. Солодка ніч

Вже почалася нова доба, а вони все ще не могли надивитись одне на одного та повірити в те, що відбулося.

– Коли ти сказала мамі, що будеш у мене до ранку, я був від щастя на небесах і разом з тим гірко жалкував, що тільки до ранку. Чому не все життя, чому не сто життів? Я більше не відпущу тебе від себе. Просто боюсь. Не покидай мене ніколи, – говорив своїм неповторним голосом Гамаюн і дівчині здавалося, що вона дійсно в казці.

Заможна і владна людина, яку вона зустріла в «Дніпровських зорях», тут з нею, він здавався дитиною та весь сяяв. Гнат обережно пестив її шовкове волосся й Тіна відчувала у себе в животі, наче хтось шкрябає лапками. Дихання обох прискорилось, а погляди стали серйознішими. Не в змозі більше стримувати бажання, вони заглянули одне одному в очі.

– Так! Хочу всього, що ти, – почув наче уві сні він.

– Але ж я нічого не спитав...

– Я чую твої бажання без слів, бо вони й мої також, – збуджено тремтіло в його руках красиве шовкове тіло. Окрилений її згодою, Гнат вивчав його тихими цілунками, аж доки не опинився між дівочих стегон.

Взаємний блаженний стогін підтвердив чарівність миті й Тіна зрозуміла, що більше не повернеться додому. Вона провалилась в такий неповторний сон гострих відчуттів, де вже не було місця думкам, залишились лише живі природні інстинкти. Її поглинуло божевільне кохання до людини, яка дарувала їй щось неземне й незрозуміле, але таке, без чого жити вона вже не зможе...

Раптом у тому позаземному світі дівчина відчула, як на неї котиться величезна невідворотна хвиля. Вперше у житті вона тужилась і завмирала, наче боролась з новою невідомою їй силою. Та через кілька таких нападів скрикнула й забилась у своєму першому, неймовірно солодкому оргазмі, який стався під Його вустами. Гнат ще кілька хвилин блаженствував над нею, а вона плакала й здригалась під його обережними губами.

– Що зі мною? Я не знала, що можу... бути такою... – поривчасто шепотіла вона.

– Ти найчуттєвіша у світі жінка і наше кохання не матиме меж серед світів. Я марив саме такою і Бог дав мені тебе. Перед нами ще стільки незвіданого блаженства, мій найдорожчий скарбе. Моя кохана, найсолодша німфа. Дякую тобі!

Голова чоловіка йшла обертом та він повернувся до її личка тим же шляхом, яким спустився й примушував Тіну здригатися.

– Не треба більше, я зараз помру... – ніжно попрохала вона.

– Ні, я наповнив тебе своєю любовною отрутою і ми будемо жити й кохати вічно, – відповів їй Гамаюн.

І хто б міг подумати, що під тією ідеально зав’язаною краваткою криється такий чарівний коханець? А може він і сам раніше не знав усіх своїх талантів та відкривав їх тільки для неї - жінки своєї мрії?

– Гнатку, я хочу бачити очі, що звели мене з розуму в першу мить і ті, що побачу востаннє перед смертю, – потягнула його до себе Тіна.

– Моя єдина, та не буде в нас смерті. Колись ми перейдемо в інший вимір і залишимось разом назавжди. Тепер я в це вірю, – піднявся над нею Гнат і вони стали одним цілим. – Може не треба?

– Треба, мій чаклуне. Повтори все, як було, – попросила маленька жінка і Гнат розумів, що від такого збудження вона вже не відчує болю.

– Але все повторити не вийде! Дещо буває лише раз у житті дівчинки. Та я постараюсь не осоромитись, – розцвів таємничою усмішкою чоловік й тихесенько підкорював її крихітне вогняне лоно.

Він хотів бачити всю її насолоду й відсторонився та застиг у зелених вогнях, що танули в ньому. Від захоплення чоловік тільки похитав головою й спантеличено запитав:

– Як ти знаєш, чого я хочу?

– Ми одне ціле, навіщо питаєш? О, Господи... Воно знову оживає в мені, – відчула Тіна нову хвилю, що накопичувалась всередині та забилась в наступному, могутнішому оргазмі, тепер від ніжного злиття їх споріднених тіл.

Коли вранці вони прокинулись, сплетені обіймами Гнат зрозумів, що добряче проспав на роботу. А ще навіки повінчався коханням зі своєю єдиною жінкою на землі. Він блаженно тулився до свого щастя, пестив її скуйовджене волосся та зробив серйозний висновок:

– Дякую тобі, моя прекрасна Кохана! Я навіть не уявляв, якою солодкою буде наша перша ніч. Але тепер вони всі будуть саме такими.

Розділ 24. Я батько

У студентки Києво-Могилянської академії Тіни Лагоди, після успішно зданих заліків, почались зимові канікули. Але крім звичних навчальних іспитів Тіна здала ще один, найважливіший у своєму житті екзамен - стала щасливою жінкою. Нехай трішки з запізненням, але у її світ увірвалось величне Кохання.

Та й гендиректор «Кращих інвестицій» навіть в темну пору доби міг не вмикати світло в кабінеті. Своїм виглядом він затьмарював сонце. Рідний колектив не міг зрозуміти: чому після спортивної поразки бос повернувся таким щасливим? Тільки одна співробітниця здогадувалась про справжні причини неймовірного сяйва. Гамаюн добре вмів підбирати кадри. Його помічниця нікому не сказала про дівчину з корпоративу, що потім шукала його.

І вдома Юлія Павлівна вмовляла доньку опам'ятатись, але Тіна на всі нотації відповідала лише:

– Кохаю Його єдиного в світі! Мамо, я блаженствую з Ним і не залишу навіть на мить...

Потім дочка зібрала валізу речей та попрохала маму не перейматись. Гнат запропонував Тіні допомогу, але вона розуміла, що не хоче наразі бачити двобій найрідніших людей.

Успішний фінансист давно забув про синці та про бокс й лише марив швидше ввечері повертатися додому, щоб утопати в її обіймах. Ті таємниці, що відкривалися цим закоханим у ліжку, нехай береже Господь...

Якось осяяний ненормально блаженним поглядом гендиректор, почув від секретарки наступне:

– Босе, до Вас прийшов Терентій Олексійович Пасюк. Тут кілька відвідувачів до Вас бажають, але пан Пасюк говорить, що в нього термінова справа.

– Проси! – однозначно відповів Гамаюн. – І приготуй нам, будь ласка, дві кави без цукру.

На дверях з’явився вчитель і наставник Гната, ну й звісно батько дурнуватої Оливки. Гендиректор ввічливо підвівся та пішов йому назустріч. Він чемно подав Пасюку обидві руки й запросив до столика з кріслами.

– Дякую, Гнате! Та краще поговоримо за твоїм робочим столом. Мені так буде зручніше, – сказав Терентій Олексійович і Гнат зрозумів, що розмова буде неприємною. Мабуть, Олівія вже кудись вляпалась. От халепа!

– Будь ласка, як Вам зручніше, – показав Гамаюн на перший стілець та сів у своє директорське крісло. Зайшла секретарка з кавою й почула: – Дякую, Катю. До мене, якийсь час, ні душі!

– Ти маєш дуже гарний вигляд, Гнате. Олівія казала, що під час вашого співіснування у тебе з’явилась інша жінка. Тепер я бачу, що це правда. Бачу, що ти щасливий. Але мене більше цікавить власна дочка, бо після вашого розриву вона стала просто неадекватною.

– Терентію Олексійовичу, я дійсно винен, але тільки в тому, що дозволив Олівії переїхати до мене. Ми ніколи б не змогли бути парою і Ви це розумієте, як ніхто інший. Я не кохав її жодного дня, але й жодного разу не зрадив. Інша жінка дійсно є. Її я кохаю більше за життя та мрію бачити своєю дружиною. Я не буду питати, що саме відбувається з Олівією. Спитаю інакше: чим я можу Вам допомогти?

– Все як я навчав: чітко, ясно, щиро... Дуже шкода, що ми ніколи не зможемо породичатися. Як нормальна людина, я радий за тебе, Гнате. Але ж я батько! І тому повинен думати про власну дитину. Ти не питав та я скажу: тепер вона знайшла друзів серед наркоманів і я зобов’язаний врятувати її від смерті. Тому виймаю свої кошти з твого фонду та їду з нею поки до Німеччини, буду лікувати. Зірватися з дому та ще з хворою дочкою - це великі затрати. Вибач, гендиректоре! Збирай раду, будемо прощатися.

Цього щасливий Гамаюн не уявляв навіть у страшному сні! Для фінансової установи, яку він очолював то був майже нищівний удар. Гнат завжди чекав якихось коливань, з боку невеликих інвесторів. Але залишитись без третини фонду - для фірми майже катастрофа. Тим більше, що він сам планував скоро одружитись і взяти деякі позики.

Гнат не просив часу на роздуми. Він мовчки опустив свій яскравий погляд і тихо відповів:

– За все в житті треба відповідати. Я розумію і зроблю, як Ви просите.

– Пробач, синку. Це не кара й не відплата. Як ніхто, я розумію, що роблю з твоєю конторою, але не маю іншого виходу. Зателефонуєш, коли будете готові. – Потім сумно подивився на Гната й додав: – Вітаю, що знайшов своє щастя й щиро вірю, що ти обов’язково викрутишся.

Розділ 25. Різдво

В давнину чомусь вважали, що наша Земля пласка. Потім багато відомих та невідомих вчених доводили, що планета має форму кулі й обертається навколо Сонця. Але тепер з цими поняттями ніхто не сперечається. Мало того, з обох боків блакитної красуні живуть собі мільйони людей. Вони багато подорожують та звісно спілкуються різними мовами.

Взагалі подорожі - прекрасна річ та інколи, в процесі, стаються дивні й навіть жахливі випадки. У когось губиться багаж чи цінні дрібнички й починається пошук. А найстрашніше: це коли батьки у своїх мандрах гублять діточок. Малі розчиняються в «мурашниках» аеропортів, вокзалів чи торговельних центрів по всьому світу. Вбиті горем предки, починають рити землю в усіх напрямках та довго не втрачають надію знову побачити й пригорнути до серця своє чадо. Але буває, що проходять десятиліття, та чадо так і не повертається до рідні.

Саме така трагедія сталася й з молодою американською родиною Мартіном та Емілі Россами, які прибули на запрошення європейських родичів відсвяткувати Різдво й показати свою новонароджену донечку. Тільки не встигла рідня сісти за святковий стіл, адже прекрасна дівчинка Россів зникла в аеропорту Відня майже миттєво. І як вони не шукали, дитина наче крізь землю провалилася. Йшли роки, горе не забувалось, а надія знайти дочку танула, наче льодовик під сонцем.

Знову настало Різдво. Це свято викликало у Россів традиційну піднесеність, але горе двадцятирічної давнини не давало відчуття справжнього свята. Звісно ж Емілі вже накрила святковий стіл та поставила на нього індичку. А Мартін прикрасив дім і двір сотнями різдвяних вогнів. До них прийшли друзі й почалося свято. Ось Мартіну хтось зателефонував. Він проніс вибачення та вийшов до передпокою.

– Merry Christmas, містере Росс! – почув Мартін голос приватного детектива, з яким був знайомий багато років.

– І Вам веселого Різдва, Джоне! – відповів чоловік. – Щось сталося чи Ви просто з привітанням?

– Та дещо таки сталося, Мартіне. Я ще сам не дуже в це вірю та й Вас не хочу даремно подавати надію, але мій колега з Дрездена прислав дивне повідомлення. Запевняю Вас, що воно зовсім не схоже на різдвяний жарт. Зараз я перекину Вам фото та зізнання однієї давньої віденської аферистки, яка перед смертю в камері наговорила на диктофон їхнім слідчим багато зізнань. Вона стверджує, що двадцять років тому, саме вона викрала в аеропорту Відня вашу донечку. Перепрошую за такі гіркі подробиці.

– Нічого, Джоне. Чекаю з нетерпінням! – випалив чиказький бізнесмен Мартін Росс і застиг в очікуванні. Скоро в телефоні з’явились кілька повідомлень і сивий чоловік, щоб вкотре даремно не турбувати бідолашну дружину, вийшов на вулицю. Він по черзі відкривав вислані документи й коли побачив фото дівчинки, навіть сів на ґанок. Воно було старе й нечітке та звісно багато разів відзняте різними гаджетами, але на батька дивилась його крихітна донечка. Саме це фото пара зробила перед вильотом до Відня. Тоді Ешлі було лише пів року...

Він прослухав зізнання старої злочинниці та воно не дало зовсім ніякої користі. З перекладу було зрозуміло, що вона то плакала, то лаялась, то жалілась на пропаще життя, але ж нічого конкретного почути так і не вдалося.

Містер Росс знову набрав старого товариша й подякував йому за звістку та подумав, що Санта, вирішив подарувати дивну передноворічну суміш казки й горя в одній святковій панчосі...

– Джоне, я щиро вдячний Вам за невтомну роботу. Так, це дійсно фото нашої крихітки, але як знайти її двадцятирічну серед світів? Адже наша маленька Ешлі може бути де завгодно: від пісків Персії до снігів Арктики. А може її вже й на світі немає? – тяжко зітхнув знедолений батько та вирішив нічого не говорити дружині.

– Ой, що Ви таке кажете, містере Росс? Надія помирає останньою, а Ваша живе й досі. Тому, якщо вже австріяки та німці вийшли хоч на якийсь слід Вашої дівчинки, точно копатимуть далі. Перепрошую за такі неясні подробиці, але ж наразі хоч щось. Тримайтеся, будемо на зв’язку. Веселого Різдва!

Чоловік знову відкрив туманне фото доньки в телефоні й обережно попестив екран. Його змучене болем серце знову стислося, але він почув, що з передпокою до нього наближається Емілі й миттю закрив повідомлення.

– Мартіне, ти з глузду з’їхав? Чого тут сидиш та дивишся на зорі? Я вже індичку порізала, вино налите, камін палає й містер Еванс не може дочекатися поки виголосить свій традиційно довгий тост, а ти нас всіх затримуєш. Геть з холодного ґанку до господи! – весело накричала на чоловіка місіс Росс та силоміць запхала в будинок. Потім хазяйновито поправила різдвяний вінок й причинила за собою двері.

Позділ 26. Погана звістка

Кожного року, на новорічні канікули, Юлія Павлівна заохочувала свою доньку різноманітними подорожами. Упродовж року вона відкладала грошенята, щоб на новорічні свята побувати з Тіною в різних куточках світу.

Якось Новий рік вони навіть зустріли в Дубаї, в гостях в однієї з найуспішніших моделей пані Джулії, що вийшла заміж за арабського шейха. А вже на деяких гірськолижних трасах Карпат цих красунь добре знали й чекали наступного року.

Але після фатального корпоративу в «Дніпровських зорях» життя пані Лагоди зазнало невиправних змін. Так завжди говорять, коли все погано. Хоча в такій ситуації Юлія Павлівна повинна була лише радіти, що її дочка блаженствує від щастя з гарним чоловіком. А при згадці про шлюб Тіни й Гната вона взагалі ставала схожою на зголоднілу пантеру. Тому Тіна любляче прохала коханого: трішки почекати.

Жити без доньки жінці було сумно й незвично. Кожного дня вона не зводила очей з телефона. Тіна не забувала маму й систематично спілкувалася з нею. Ось і наразі Юлія Павлівна їхала з агенції додому й настирливо зиркала на айфон. Він покірно забринів, але то була не Тіна. Бізнесвумен звикла до гарнітури й вільно розмовляла за кермом.

– Слухаю Вас! – відповіла пані Джулія.

– Юлія Павлівна Лагода? – спитав суворий чоловічий голос.

– Так! З ким маю честь? – традиційно, наче робот, відповідала всім незнайомцям вона.

– Моє ім’я Вам нічого не скаже, але посада - так. Я телефоную з офісу соціально-правового захисту дітей-сиріт. Звати мене Іван Ващук і я хотів би викликати Вас для розмови до нашого офісу.

Юлія Павлівна здивовано посміхнулась та впевнено поцікавилась:

– А з якого приводу викликаєте? У мене працюють дорослі моделі, а ще я свято дотримуюсь законності. Це якась помилка, пане Ващук.

– Юліє Павлівно, справа стосується не Ваших моделей, а доньки. Я чую, що Ви за кермом. Тому дуже прошу знайти час для розмови, адже саме Ви в цьому зацікавлені.

Коли Джулія почула, що зачепили її Тіну, вона різко пригальмувала й спитала таким тоном, наче хотіла з’їсти співрозмовника живцем:

– А до чого тут моя донька? Я взяла її майже двадцять років тому. Наразі вона доросла й самостійна особа. Які можуть бути до нас питання від Вашої служби?

Та співробітник офісу з дотримання конституційних прав дітей лише зітхнув і настирливо додав:

– Я не можу обговорювати це телефоном. Лише при особистій зустрічі. Тому знайдіть, будь ласка, час.

– З’ясуємо все відразу, говоріть адресу, – рішуче відповіла працівнику урядової установи Лагода та розвернула авто в бік названої вулиці.