Ліра Куміра - Приборкати дракона, Ліра Куміра

- Ааааарр, - шмякнула по ні в чому невинному кущу жимолості, який безтурботно оселився посеред пішої алеї. – Але чому я? – Великі ягоди одразу впали із зелених гілок, покотившись по землі.

- Ти б краще цю енергію направила на написання курсової, - Барні як завжди «вміло» мене підтримував, слідуючи по п'ятам. - Що скажеш батькам? Впевнений, вони вже в курсі твоєї витівки, - о так, навряд чи Великий Лорд пропустив феєричний виступ своєї нікчемної дочки.

- Не знаю, ще не вигадала. Чи може списати на менструацію? - Джулс, що закашлявся поряд, нагадав про те, що і він зараз намагався підтримати подругу у своїй манері - тихо і обережно.

- Думаю, двічі на місяць це не спрацює, - шумно видихнула, мовчазно погоджуючись із зауваженням друга. - Може, скажеш, що забула випити заспокійливе? - Дільна порада, нічого не скажеш.

- Я не п'ю…

– А треба б, – зауважив цей смертник, але вчасно замовк, побачивши мою реакцію. - А взагалі це все не справедливо, - простяг задумливо, підкинувши в повітрі ароматну фіолетову ягоду.

- І я про те ж. Чому всі вважають, що дівчата тільки й мріють, що про вдале заміжжя, та про чоловіка побагатше? - Хіба можна всіх грести під один гребінець?

- Я не про це. Така подія: ми нарешті пройшли останнє випробування і вже практично готові вступити у доросле життя… А все звелося до безглуздого сватання та "дивацтв молодшої доньки Шостого Лорда", - явно процитував один із заголовків майбутньої статті Стоулс. - А я сподівався, що і про мене напишуть хоча б кілька рядків. От би батьки пораділи, - я застигла, винувато глянувши на друга.

- Вибач, я знову все зіпсувала. Не знаю, що на мене найшло, - знизала плечима, помітивши усмішку на обличчі Барні.

- Це не твоя провина. Та й що ти сказала? Лише нагадала оточуючим про те, що не варто судити про людину, перевіряючи її гардероб на наявність спідниць, - а варто було змовчати, наше суспільство не шанує бунтарок.

- Знаєте що? У мене є ідея. - Смикнувшись, ми ошелешено витріщилися на Джулса, який раптом розпочав свою промову. - Думаю, варто навчити цих шовіністів не судити книгу за обкладинкою, - зрозуміла, що нічого не зрозуміла.

- Кхм… тобто? - Стоулс теж виглядав розгубленим, зате на обличчі у Каменійського розцвіла зловісна посмішка.

Зазвичай це я була генератором божевільних ідей, але цього разу Джулсу вдалося здивувати не лише мене.

- Барні, як ти ставишся до підборів? Думаю, у мене знайдеться запасна пара туфель якраз твого розміру, - на мою думку, я погано впливала на цих хлопців.

Всю дорогу до мого будинку я вислуховувала підступний план своїх одногрупників, приголомшено блимаючи при цьому очима. Здається, я виростила монстрів, бо навіть мою голову не відвідала така геніальна ідея.

- Залишилося тільки домовитися з рештою хлопців, - Барні вже потирав долоні, передчуючи гучний скандал. - Упевнений, тепер я точно опинюся на першій шпальті газет, - дивне бажання з огляду на причину можливої ​​слави.

- Не думаю, що дружки Лекса погодяться, вони у всьому слухаються свого ватажка, - із сумнівом похитала головою, нагадуючи про свої стосунки із сином Першого Лорда. - Але я все одно вам вдячна, - посміхнулася хлопцям, з сумом дивлячись на особняк своїх батьків, який невпинно наближався.

- Не хвилюйся і залиш це мені, - раптом промовив Джулс, впевнено посміхнувшись. - Є в мене один дієвий спосіб, - розгублено потерла підборіддя, але допитуватись не стала.

Адже все одно не розповість. Була в нашого друга одна особливість, і скільки б ти не катував його, не проколеться. Ну, та гаразд, мені важливіше подивитися на результат, а цікавість залишимо на потім.

Розлучившись з хлопцями біля входу в лігво звіра, я обережно відчинила двері, пробираючись у напівтемний хол. Порадівши тимчасовому затишшю, я буквально кинулася вгору сходами, миттю впорхнувши у власну кімнату. А варто було мені полегшено видихнути, як я почула тихе бурчання свого батька:

- Так боїться мене, ніби я монстр якийсь, - обережно покосилася на Великого Лорда, що сидів у кріслі, і відразу ж вирівняла поставу, старанно зображуючи смиренну дочку. - Пізно, юна ліро, я вже все бачив. Втомилася? - Ошелешено витріщилася на тата, розмірковуючи, чи правильно почула питання.

- Трохи… - думай, голово, думай… - Ти вже читав новини? – Ну, то про всяк випадок, раптом до Ольгафа Істрійського ще не дійшли останні звістки.

- Угу. Здивований, що ти волосинки не повидирала цим писакам, — рикнув, ударивши кулаками по підлокітникам крісла. - Таку нісенітницю про мою дочку придумати, розуму незбагненно! - А от такого повороту подій я зовсім не очікувала, тому приголомшено застигла, не знаючи, як і реагувати.

 - Подумала, що ти не схвалиш, тому стрималася, - несміливо посміхнулася, наближаючись до батька. - Ти правда не сердишся? - Може, дарма я розслабилася?

- На тебе - ні, а ось для деяких бездарних борзописців планую влаштувати невеличкі веселощі, - цей блиск в очах свого співрозмовника я знала не з чуток, і вже навіть трохи співчувала згаданим раніше репортерам. - Сандро, навіть якщо я сам не підтримую деякі твої рішення, це не означає, що хтось має право погано відгукуватися про мою дитину. Та я в порошок зітру цих базграчів! - міцно обійняла свого татка, остаточно заспокоївшись.

- Дякую, - потерлася об щетинисте підборіддя, відчувши, як гаряча долоня лягла мені на спину.

- А як Його Величність відреагував на висловлювання газетярів? – поцікавився Шостий Лорд, на що я лише знизала плечима:

- Спокійно. Він вдав, що не чув усіх їхніх дурних припущень, - ну так, це не його практично принизили при широкій публіці.

Ріггард

- Мері, ти склала список усіх цих графоманів? - Стримуватися виявилося набагато складніше, ніж я думав, але я не мав права показувати те, як мене зачепили їхні вигадки.

- Так. Червоним я виділила тих, хто дозволив собі недоречні висловлювання у бік леді Істрійської, - моя помічниця найкраще знала мене, і чудово бачила ту холодну лють, яку я відчував зараз. - У частині газет ми вже скасували рекламу, ще у двох відібрали дотації з держбюджету, - сподіваюся, вони зрозуміють, що були неправі.