Марина Сніжна - Полонянка вовчої зграї, Марина Сніжна

Глава 2.2

 – І хто це до нас сюди завітав? – пролунав трохи насмішкуватий низький голос, на який моє тіло дивно відреагувало.

По ньому пробігла гаряча хвиля, яка закінчила шлях у нижній частині живота. Нічого собі! Давно вже я не відчувала подібного! Сподівалася, що такі спалахи неконтрольованого бажання закінчилися разом з підлітковими гормонами. Лікапін дозволяв контролювати сексуальний потяг. Точніше, він робив його таким, як у звичайних людей, а не перевертнів. І я вже протягом двох років, з тих пір як почала його приймати, не відчувала сильного потягу до кого б то не було. Чому тільки раділа! А тут від одного голосу незнайомого чоловіка, імені якого навіть не знала, гормони вчинили справжнє повстання. І мені це не подобалося.

 – Вже йду звідси, – пробурчала, приховуючи незручність, і невпевнено рушила до виходу.

Чоловік навіть не зробив спроби відійти і пропустити. І я нерішуче завмерла, не дійшовши до нього двох кроків. Почула, як він з шумом втягнув повітря, і відчуття гнітючої чоловічої енергетики посилилося.

 – Схоже, бажання піти – найменше, що тебе зараз турбує, – багатозначно промовив він, а я відчула, як спалахнули щоки.

Дідько! Перевертень відчув запах мого збудження! Через це негайно захотілося провалитися крізь землю.

 – Дай-но розгледіти тебе краще, – в його голосі почулися низькі гортанні нотки, від яких по тілу пробігла нова, ще більш потужна хвиля.

Він, нарешті, відійшов від отвору і зробив крок всередину. Я закліпала очима, коли в них вдарило яскраве денне світло. Коли зір звик до зміни, зі злістю подивилася на чоловіка, який стояв тепер поряд зі мною. Він розглядав мене так пильно, що по спині пробіг липкий холодок. Але набагато більше занепокоєння викликала власна реакція на його зовнішній вигляд.

Молодий хлопець, не старше двадцяти двох років, але по розвиненості м’язів не поступається більш зрілим чоловікам. Темно-каштанове волосся, трохи скуйовджене, обрамлювало суворе мужнє обличчя з вольової квадратною щелепою, прямим носом і глибоко-посадженими чіпкими темно-карими очима. Досить привабливе обличчя, яке вкупі з усім іншим безперечно викликало інтерес. Я підловила себе на тому, що не можу відвести погляд від його губ, а особливо нижньої – більш чуттєвої, яка зараз кривилася у легкій усмішці.

 Напевно, якби я точно не знала, що він перевертень, була б не проти провести з цим зразком суворої чоловічої краси пару ночей. Але зараз єдине, чого хотілось – викинути його з голови і забути про це небажане знайомство. І погляд чоловіка все сильніше бентежив і викликав занадто потужний відгук у моєму тілі, що ніби сказилося.

– Я не картина, щоб мене роздивлятися, – процідила, примружившись, і зробила крок у напрямку дверей.

Реакція у чоловіка виявилася блискавичною. Пальці вхопили за зап’ясток і зімкнулися на ньому так сильно, що я скрикнула, за що негайно себе вилаяла. Я не слабкодуха, і ні за що не покажу нахабному перевертню, що мені боляче і неприємно!

– Хто ти? – якось напружено спитав він, трохи послабивши хватку, але і не думаючи відпускати.

Навпаки, притягнув до себе і обхопив своїми нахабними лаписьками. Я сіпнулася, намагаючись вивільнитися. В сум’ятті відчула, як від його дотику внизу живота спалахує справжня пожежа. А на довершення всього тепер виразно відчувала його запах: різкуватий, терпкий і до божевілля збуджуючий.

У мене все більше зносило від цього дах. Дідько! Промайнула навіть зовсім вже дика думка! Що була б не проти, якби він розклав мене прямо на підлозі цього сараю і брав до тих пір, поки внизу все не стане саднити. Що зі мною відбувається?! Чи цього разу лікапин прострочений попався?!

Чоловік дихав все важче, не зводячи з мого обличчя шаленого погляду.

– Відповідай... – майже гарчав він.

Я втягнула голову в плечі, мимоволі відчуваючи острах.

– Венда Ланова, – вимовила, ненавидячи себе за те, що виявляю покірність цьому покидьку.

Злість на саму себе трохи вгамувала напівбожевільний стан, в якому перебувала.

– Дочка зрадника? – губи перевертня розтягнулися в неприємній посмішці.

Виходить, він із тих, хто до мого батька ставиться з неприязню, – резюмувала я. І це теж допомогло трохи зменшити градус бажання. Знову сіпнулася в його руках, але і цього разу ніякого ефекту мої зусилля не мали.

– Я не відчуваю у тобі вовчицю, – промовив чоловік, знову втягуючи носом повітря.

– От і чудово! – зраділа я. – А тепер відпусти! Може, у вас, перевертнів, так і прийнято затискати дівчат по кутках, але у нас за це й отримати на горіхи можна!

– Погрожуєш? – майже ласкаво промовив він, і я з жахом зрозуміла, що зробила помилку.

Більшість перевертнів реагують на загрозу однаково – шаленіють. І цей навряд чи виключення! Інакше вони ведуть себе лише з домінантними вовками зграї. Але я до таких не маю ніякого відношення!

– Хоч ти і не одна з нас, пахнеш запаморочливо, – здивувала його наступна репліка. І на підтвердження своїх слів він провів носом по моїй шиї, опускаючись до вирізу футболки. – Так що, мабуть, готовий зробити виняток.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍