Володимир Кузнєцов - Закоłот. Невимовні культи

class="p1">Штурмовик чітко відчув момент, коли корабель впав у кататонію. Зовні це було майже непомітно — базові системи продовжували функціонувати, підтримуючи регенерацію повітря, живлення периферійних пристроїв, осьове гравітаційне обертання та багато чого іншого. Соматичні системи корабля не були безпосередньо керовані матричним розумом і могли певний час лишатися активними — в оперативно-тактичному сенсі. Стратегічне ж реагування кораблем та довгострокові, багаторівневі дії та наслідки — це було відповідальністю розподіленого інтелекту. І його відсутність миттєво стала помітна в окремих тактичних та рутинних процедурах, що разом втратили узгодженість та керованість.

Штурмовик зупинився, наче оцінюючи цей новий факт. Наразі він перебував у операційному габі — одному зі штабів окульт-інженерного персоналу. Навколо панувала напівтемрява, необхідна для більшості ритуальних процедур. На нульовій позначці розташувалися два десятки терміналів, що були частково заглиблені в палубу та розділені невисокими перегородками з органічного скла, між якими були прокладені вузькі пласталеві стежки. Згори, з-під склепіння, спускалися донизу довгі низки шарнірних з’єднань, гнучкого поруччя та кабельних трас — цей простір використовувався для комплексних тривимірних ритуалів. Конструктивні елементи мріли слабким мерехтінням дезактивованих систем, живі, але безсилі.

Простора зала була порожньою. Лише декілька загиблих лишалися у своїх терміналах, наче в гробницях — зігнуті фігури лежали обличчями на робочих поверхнях, під’єднані широкими стрічками шин до хребтових нейроконекторів. Довгий кривавий слід тягнувся до одного зі шлюзів.

Фреска на склепінні над шлюзовою камерою зображувала величну істоту, що еманувала потойбічним сяйвом. Її шкіра була кольору золотавого перламутру, гнучке, безкосте тіло позбавлене дзеркальної симетрії, притаманної земним організмам, нагадуючи багатохвосту змію чи восьминога, що зазнав химерної мутації. Голови не було, натомість вражали хаотичний розсип кількасот очей і два трищелепові матово-чорні дзьоби. Вируюче сплетення мацаків оточувало її, мов ореол. Напис на передньому плані пульсував червоним живосріблом:

Ghatanothoa, benedicatur lux tuum!

Salva nos!

Сам габ не зазнав значних руйнувань, але поряд з невеличкими дверцятами, що їх боронили аж чотири замки й охоронний сигіл, у стіні зяяв ідеально круглий отвір діаметром у три метри, наче зроблений лазерним різаком. За отвором виднілася темна камера, переплетена численними трубопроводами та кабелями — з десятками з’єднань, тепер квапливо розімкнених чи навіть вирваних. Важкий, переповнений радіоактивними ізотопами газ повільно та в’язко виткав з отвору, стелячись палубою, помітний навіть простим оком. Не треба було бути окульт-інженером, щоб здогадатися, що камері бракувало центрального вузла — і якого саме.

Ще до того, як важкий тупіт уловили сенсори «Шантака», штурмовик уже здійняв свою картечницю. Тупіт ущух — потвора зупинилася, немов відчувши ту його реакцію. Запала тиша.

Корабель важко здригнувся, наче від тупого болю, відгукнувся глибинним гуркотом. Саме тоді на іншому кінці габу, за спиною штурмовика, крізь розчахнутий шлюз ввалилися троє космопіхів зі зброєю напоготові. Перші постріли пролунали півтори секунди потому: дві короткі черги поспіль. Одна з них вдарила штурмовика у стегно, впіймавши на півоберті.

Стандартна М41А не надає кулям значної ударної сили — в умовах бою на кораблі у стислому герметичному просторі то є надмірний ризик. Її базовий боєкомплект — низькоімпульсні заряди зупиняючої дії, шокери. Але є й летальні — загорнуті в конусоподібну м’яку оболонку мікрогенератори високоенергетичного нейтронного пучка. Вражаючи ціль, вони детонують спрямованою хвилею швидких нейтронів, що майже не стримуються бронею. Звичайною бронею.

Клацнули, вимикаючись, магнітні підошви. Штурмовик відштовхнувся і, злетівши, зник поміж покрученого переплетіння систем і трас. Хапаючись за поруччя, він поринув углиб цього тривимірного лабіринту. «Шантак» повідомив про ураження лівої ноги і заходи щодо реанімації. Біль, який пульсуючими хвилями розходився від стегна, пофарбував світ багряним, але не вплинув на різкість та глибину зору. Картечниця примагнітилася до спини, в долоню, стрибнувши назустріч, зручно лягло руків’я револьвера.

Двоє космопіхів піднялися під склепіння, один залишився на палубі, маневруючи у пошуках вогневої позиції.

Він помер першим. Револьверна куля пробила шолом трохи вище візора, відкинувши голову космопіха назад-униз. Він повалився горілиць, мертвий ще до того, як торкнувся палуби. За чотири з половиною секунди потому бульбашки його крові плавко опустилися поряд.

Нова черга вдарила по ліанах комутації, кулі застрягли в пластику, безсило випустивши потоки нейтронів у корабельну атмосферу, що жадібно поглинула й розчинила їх. Штурмовик перемістився, вистрілив наосліп, поміж рухами, і віддача ледь не скинула його, протягнула повз поруччя, за яке він мав ухопитися. Штурмовик повиснув на одній руці, над головою заляскали, вгризаючись у синткераміку, снаряди.

«Шантак», ледь не єдиний з людських обладунків, мав захист від нейтронного ураження — капілярну систему з металічним воднем, вмонтовану в нижні шари скафандра. Первісна функція системи полягала у використанні надпровідності рідкого металічного водню, але здатність його до поглинання швидких нейтронів виявилася корисним побічним явищем. Він зберігався в системі під надвисоким тиском, що ускладнювало передачу його крізь суглобні з’єднання рукавичок — і особливо пальців.

Снаряди здетонували вище, і хвилі пройшли, майже не зачепивши штурмовика. Проте рука, на який він висів, опинилася всього за десять сантиметрів від найближчого вибуху.

Розчепіривши пальці, штурмовик опустився на палубу. Біль у пальцях ледь відчувався. Поряд, перекинувшись у падінні, зринув космопіх. Револьверна куля пробила його праве плече, розтрощивши кістку. Кров тремтливим желе збиралася на білих уламках, що стриміли з рани. Він тримав гвинтівку однією рукою, але в падінні не зміг націлити її на штурмовика.

Той одним-єдиним стрибком подолав три метри, що розділяли їх. Космопіх відсахнувся, відірвавшись від палуби, але броньована рука вхопила його за ремінь і потягнула на себе. Гвинтівка пішла у бік штурмовика, проте той збив її люфою револьвера. За чверть секунди потому він притиснув дуло зброї до візора космопіха й натиснув на гачок. Від пострілу обох підкинуло. Тіло, що його не втримали заслаблі від дози швидких нейтронів пальці, полетіло по пласкій параболі з німбом багряних перлин навколо шолома.

Штурмовик, дрейфуючи, відкинувся на спину, націливши вгору зброю у сплетіння ритуальних комунікацій. Але третій, останній, зачаївся, невидимий поміж кабельних трас, контактних коробок, гофрованих труб та опорних з’єднань.

З боку дальнього шлюзу знову долинув важкий тупіт. Тепер значно чіткіший і ближчий.

Уже наступної миті почвара вломилася в габ. Здоровезна, масивна купа чужої плоті, вкрита цупкою матовою шкірою. Схожа на горилу, але набагато більша, із суглобами, неприродно вигнутими в різні боки. Передні кінцівки довші за задні, із зайвим ліктем і п’ятьма довгими пальцями, розташованими як промені зірки. Маленька голова здавалася сліпою та глухою, наче яйце, обтягнуте товстою шкаралущею. Довгий жмут слизьких відростків спускався з низу голови майже на метр. Вони дрібно тремтіли, витягуючись урізнобіч, мацаючи електромагнітні поля та