Павло Правій - Таємна історія Радянського Союзу, Павло Правій

зовнішність. Ось портрет Леніна, якому щойно виповнилося 25 років. Його надав один із колишніх соратників Олександр Миколайович Потрєсов: «...був молодий лише за паспортом. На око ж йому можна було дати не  менше сорока – тридцяти п’яти років. Зблякле обличчя, лисина на всю голову, що залишала лише мізерну рослинність на скронях, рідка рудувата борідка...»  (там само).

За свідченнями його дружини – Н. К. Крупської та колишніх товаришів, Ленін страждав на напади головного болю, безсоння, депресивні кризи, які переростали у нарколепсію, котра могла тривати тижнями. Потім вона змінювалася на маніакальні напади, що їх Крупська називала «лютими», на Ілліча сходив період бурхливої діяльності – «Володя впав у раж», – казала дружина. Словом – «красень».

Освіту мав поверхову. Як юрист – цілковитий «нуль». Як теоретик марксизму та політекономії – «нуль». Плеханов та інші інтелектуали називали його «великим спрощувачем». Достатньо почитати його статті, написані важкою, сумбурною мовою. Чи не єдину теоретичну працю Леніна «Розвиток капіталізму в Росії» незаангажовані дослідники оцінюють «неоднозначно». Наприклад, біограф «пролетарського вождя», професор російської історії в Оксфорді Роберт Сервіс відзначає: «Рецензій на книгу надійшло образливо мало, переважно негативних. Навіть марксисти практично не помітили появи «Розвитку капіталізму в Росії» [10]. Таємниця такого ігнорування з боку марксистів проста: у ті часи подібної літератури виходили гори. І марксисти шукали передусім нові свіжі думки та ідеї. А головною ідеєю ленінської книги була банальна до оскомини «свіжа» думка: самодержавний лад в Росії застарів, в умовах капіталізму потрібна демократія. Уже потім з цієї банальної компілятивної праці, ще й доволі неоднозначної, пропаганда зробила «геніальний труд».

Водночас, як часто буває у психічно хворих, Ленін мав неабияку харизму, буквально підкорював своїй волі певні типи особистості, особливо з числа малоосвіченої екзальтованої молоді. В силу багатьох внутрішніх протиріч та концептуальних помилок теорія марксизму є дуже складною для системного сприйняття. Тож радикали-недоуки на марксизмі нічого не тямили й «розумних книжок» не читали. Їм вистачало прокламацій, тоненьких брошур і головне – віри замість знань. «Буржуй-глитай не працює, а лише привласнює плоди труда пролетарів. Знищимо буржуїв; усе, що вони привласнили, поділимо по справедливості й настане щасливе життя».

Так приблизно уявляв собі пересічний більшовик «політичну економію». І полум’яні промови Леніна, Троцького, Калініна та інших ораторів, які напирали не на інтелект, а на емоції, падали у благодатний ґрунт. Закінчуючи портрет більшовицького вождя, аби до цього більше не повертатися, подам ще одну характеристику: «Лікар Олександр Богданов, який свого часу був віце-лідером більшовиків, казав відомому Миколі Валентинову (Вольському): «Спостерігаючи протягом кількох років деякі реакції Леніна, я як лікар прийшов до переконання, що у Леніна бували іноді психічні стани з явними ознаками ненормальності» [11].

Не маючи друзів, Ленін оточував себе примітивними особами, які зазирали йому до рота й за своїми якостями були йому «до пари». Кілька найближчих його «соратників» виглядають так. Лев Давидович Троцький (справжнє ім’я – Лейба Давидович Бронштейн), виходець із багатої родини херсонських євреїв, освіта середня – закінчив реальне училище імені святого Павла в Одесі. Найближчий соратник Леніна і на момент «революції» фактично друга людина в партії. Страждав на нарцисизм і комплекс Наполеона, а про його сексуальні збочення знав увесь Центральний комітет. Блискучий оратор, тобто базікало. Феноменально жорстока людина.

Карл Бернгардович Радек (Копель Собельсон), львівський єврей, що вважав себе поляком. Мав незакінчену вищу освіту. Був особливо довіреною особою і улюбленцем Леніна, разом з Якубом Ганецьким здійснював таємну комунікацію між більшовицьким керівництвом та німецьким Генеральним штабом, який фінансував російських революціонерів. Саме Радек організовував переїзд Леніна та ще 22 більшовиків у знаменитому «пломбованому вагоні» до Росії через Німеччину у квітні 1917 року.

Збоченець, котрий після «Жовтневої революції», марширував Червоною площею у чому мати народила на чолі колони людей із створеної ним спілки «Геть сором», на яких єдиним «одягом» була червона стрічка через плече. Полюбляв ходити голим і не соромився навіть неповнолітніх дітей. «Так тримати!» – вигукнув Ленін, дізнавшись про парад голих «пролетарів».

Фелікс Едмундович Дзержинський, польський дворянин, психічно хворий маніяк, який у дитинстві мріяв «надіти шапку-невидимку, дістатися Москви й повбивати усіх москалів». У юному віці був релігійним фанатиком й добивався прийняття до ордену єзуїтів. Відрахований за неуспішність з восьмого класу гімназії. Мав лише одну оцінку «добре» – із Закону Божого, вісім «задовільно» та дві «незадовільно». Страждав на епілептичні напади.

Важкий кокаїніст – його наркоманія обговорювалася на рівні Центрального комітету більшовицької партії.

Серго (справжнє ім’я – Георгій) Орджонікідзе, грузин. Освіту мав початкову. Маніяк і садист, який прославився тим, що убив видатного грузинського громадського діяча і поета Іллю Чавчавадзе. Орджонікідзе характеризують таким чином: «Брутальний і малоосвічений грузин, нащадок збіднілих імеретинських дворян, він залишився сиротою в ранньому дитинстві, ріс вередливою дитиною, погано вчився і часто влаштовував істерики. Одного разу в школі він зірвав зі стіни портрет царя і з люттю почав топтати ногами. Його вигнали зі школи» [12].

Мойсей Соломонович Урицький, народився у купецькій єврейській родині в Черкасах. Він був комісаром Всеросійської комісії з виборів до Установчих зборів, першим головою Петроградської ЧК. Цей мав вищу юридичну освіту, що не завадило йому бути сексуальним маніяком, котрий не пропускав жодної спідниці та й чоловічих штанів теж. Збоченець, який узагалі не мився в очікування світової революції й смердів, мов цілий свинарник. Був ще й фізичною потворою – мав коротенькі криві ніжки, круглу спину й вдавлену у плечі голову. На відміну від Дзержинського, не наркоман, а закінчений алкоголік.

Валеріан Володимирович Куйбишев, з російських дворян, освіта середня. Також був безнадійним гірким алкоголіком. Якось ще під час підпільної діяльності він «по п’яній лавочці» розбовкав черговій коханці про товаришів по партії, та донесла у поліцію й усіх самарських більшовиків (крім нього самого) заарештували. Цей пив не просто багато, а – страшенно багато. Запоями. Коли Сталіну донесли що Куйбишев пиячить, той сказав: «Пиячить? Нехай. Скоріше здохне».

«Здох» Валеріан Куйбишев у віці 46 років у робочому кабінеті. Офіційно від серцевого нападу. Насправді – упився до смерті. Зате в СРСР його іменем називали міста, села, заводи, кораблі та колгоспи.

Симон Аршакович Тер-Петросян, з багатої вірменської родини. Освіта – незакінчена середня. Виключений з училища за погану поведінку. В історії відомий за псевдонімом «Камо», довірена особа Леніна на Кавказі. Друг дитинства Сталіна, разом з яким