Ірен Васильєва - Нестерпний Бос, Ірен Васильєва

Розділ 2

Розділ 2

Елізабет

- Елізабет прийми замовлення з п'ятого столика.

Бармен знову спробував шльопнути їй по попі.

- Шон припини негайно. Ти мені заважаєш працювати.

Дівчина постаралася як найввічливіше його відшити. Втім, вона займалася цим вже два тижні. Два прокляті тижні її роботи офіціанткою в цьому елітному ресторані.

Після той провальної співбесіди, вирішила змінити свою професію.

Варто визнати, що її колишній бос попрацював на славу. Їй всюди відмовляли у роботі за фахом. Простіше кажучи, вибору просто не залишилося. Грошей майже не було. Тож довелося піти в офіціанти.

Дівчина все ж таки продовжувала себе тішити надіями, що все це тимчасово. Рано чи пізно, її колишньому тирану босу набридне з неї знущатися, чи може він якимось зовсім прекрасним ранком про неї взагалі забуде.

Про це вона могла поки що лише мріяти.

Але все ж таки опускати руки не можна. Потрібно якось жити далі.

Зібравшись з думками, натягнувши на обличчя якомога привітнішу усмішку, пішла в напрямок зазначеного столика. Обслуговувати чергового мажора.

І якого було її здивування, коли перед нею сиділи обидва її нічні кошмари власними персонами.

Колишній бос Данило Михайлович Шульський і… Томас Райкер.

Чорт, це ж втілення її найжахливішого кошмару.

Проковтнула в'язку слину.

На ватяних ногах, зібравши всю волю в кулак, все ж таки підійшла до столика. Вибору не було. Не втікати ж їй через чорний вхід. Хоча?

Зробила кілка вдихів, заспокоюючись, підійшла і якомога чемніше заговорила. Намагаючись щоб голос не тремтів.

- Добрий вечір. Що бажаєте замовити.

Варто їй було заговорити, як відразу відчула на собі два погляди. Від яких одразу мороз пройшов по шкірі.

Шульський розплився в задоволеній усмішці. Окинув її своїм хтивим липким поглядом. Залишилось тільки слини пустити.

Фу. Елізабет пересмикнуло.

Томас навпаки, помітивши реакцію свого співрозмовника на дівчину мовчав і спостерігав. Ну… дякую хоч не брав приклад зі свого товариша.

- О, люба, радий тебе бачити.

Дівчина лише сильніше зіщулилася.

А той продовжив. Незважаючи на чоловіка, що сидить, навпаки.

- Як я подивлюся ти досі упираєшся? - Він лукаво хмикнув. - А твоє місце за тобою досі зберігається. Тобі лише треба стати трохи зговірливішою. І ти одразу ж повернеш собі своє життя.

Елізабет взявши себе в руки все ж таки змогла вимовити.

- Дякую. Але мені й так нормально.

Той факт, що ці двоє знайомі і явно ведуть якісь спільні справи, був доказом того, що, відмовившись від пропозиції молодшого брата Райкера в роботі, вона вчинила правильно.

Усі вони однакові. Зарозумілі кобелі та козли.

Шульський солодко посміхнувся.

- Ти у цьому певна?

Він простяг руку і спробував шльопнути її по попі.

Та в свою чергу встигла в останню секунду відійти у бік. І тут, як би не старалася її нерви підвели.

- Вибачте, Вас зараз обслужить інший офіціант.

І не давши нікому заперечити, швидко зникла за ширмою для персоналу. Вона розуміла, що вчинила нерозумно, показала свій страх і слабість. Втекла. Але і стояти там і далі, вислуховувати нові образи в свою адресу вже не могла.

Боялася зірватися, і цього разу на голову Шульському, а можливо і Райкеру прилетіло би щось твердіше за каву.

Вона нічого не могла з собою вдіяти. Вона втомилася. Її руки тремтіли, видаючи усі емоції. Непролиті сльози з-а несправедливі образи застилали очі.

За що? За що їй це все?

Відшукавши свою напарницю Наталі, натягла на обличчя посмішку і попрямувала до неї.

- Нат, там за п'ятим столиком двое заберпеченних чоловіки. Поступаюся тобі їхній столик.

Знаючи бажання дівчини знайти собі «друга» як, вона любила висловлюватися, постаралася вдати, що сама не охоче віддаю таких хороших клієнтів.

А що? Нехай не думає потім, що я залишуся їй винна, якщо вона все ж таки зробить мою роботу.

Сама ж попрямувала збирати свої речі.

Робоча зміна добігла кінця. Тож можна сміливо йти додому. А там уже й поплакати над своєю нелегкою долею. Без сторонніх очей.

 

Томас

Томас ледве стримувався, щоб не набити морду Шульському.

Так, він згадав дівчину. І судячи що він почув з односторонньої розмови, вона працювала на цього недоумка, і він мав нахабство до неї чіплятися.

Та ще, не соромлячись його вирішив принизити Елізабет, давши чітко зрозуміти, що не ламайся вона і ляж під нього, поверне їй її роботу. А судячи з резюме, яке він читав, вона чудовий фахівець. Але Шульського це зовсім не цікавить. Він хоче її, а на все інше йому начхати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍