Тім Фернхольц - Космічні мільярдери

та «Lockheed Martin», у 2006 році здобула абсолютну монополію на запуски, пов’язані з національною безпекою, причому з однієї головної причини: вони були єдиним варіантом. Але компанія відстоювала цю монополію, оскільки її основна ракета «Atlas V», нащадок оригінальних американських міжконтинентальних балістичних ракет, побила майже ідеальний рекорд із запусків. Щоб прорватися на ринок вартістю мільярди доларів на рік, Маск мусив не лише здолати монополію в ціні, а також перевершити її в досконалості.

За декілька місяців до того, як місія «Space X» на космічну станцію провалилася, дві компанії постали перед групою парламентарів у оздобленій дерев’яними панелями кімнаті для слухань на Капітолійському пагорбі. Хоча технічно Пентагон самостійно приймав рішення стосовно того, які ракети купувати, однак мільярди, що він витрачав на доступ у космос, мали схвалити політики, які зібрались у цій кімнаті. То була розмаїта аудиторія: чимало конгресменів, які входили до комітету, були родом з округів, де «ULA», або її материнські компанії мали виробничі потужності, що давали робочі місця, інвестиції та прибуток від податків. Їм зовсім не хотілося втрачати гуску, яка несла золоті яйця. І хоча дехто й розумів, що здорожчання ракет «ULA» – це величезна проблема у часи напруження бюджету, інші віддавали перевагу гарантованим поставкам надійних ракет.

– Люблю, коли мільярдери хочуть витратити власні гроші на щось престижне, що допомогло б країні, але, зрештою, це бізнес, – зауважив голова комітету, представник від Алабами на ім’я Майк Роджерс, чий

округ був домівкою і для фабрик «Boeing» і виробничих об’єктів NASA.

Актуальні нововведення тиснули на «ULA». Передові американські ракетні компанії у своїх транспортних засобах використовували ракетні двигуни російського виробництва. Після того як авторитарний лідер Володимир Путін, знехтувавши міжнародною спільнотою, у 2014 році вторгся в Україну й анексував Крим, навіть найбільш непохитні традиційні захисники «ULA» не могли виправдати вливання сотень мільйонів доларів у оборонну промисловість Росії.

Представник «Space X» на слуханні зовсім не збирався дозволяти комусь забути про російського ведмедя.

– Дмитро Рогозін, очільник державного космічного підприємства публічно заявив, що кошти, отримані від Сполучених Штатів [за ракетні двигуни для «Atlas»], ідуть на ракетну програму Росії, – сказала Ґвінн Шотвелл у вступній промові. – Яке виправдання ми знайдемо для подальших закупівель, а отже і для фінансування російських військових?

Якщо Маск дозволяв своїй команді випробовувати що завгодно, працювати інакше та робити неможливе, то Шотвелл докладала всіх зусиль до того, щоб вони мали ресурси, час і фінансування, щоб цього досягти. Коли «Space X» сягнула свого дна ще навіть до першого запуску «Falcon 9», саме Шотвелл використала власну репутацію в галузі під час турне продажів, зумівши зібрати достатньо вкладів, щоб компанія і надалі залишалася на плаву.

Якось на зустрічі з головним виконавчим директором супутникової компанії, одним із клієнтів «Space X», я вголос поцікавився, як взаємовідносини між імпульсивним Маском і непохитною Шотвелл впливали на підхід компанії до ведення бізнесу.

– О, це просто, – сказав він мені. – Ілон – це ризик. Ґвінн – надійність.

Хоча вона славилася своїм умінням вирішувати проблеми, ця жінка не була сама серйозність. Вона мала витончене почуття гумору, на корпоративних подіях носила шпильки, а на слухання вбралася в зухвалий картатий піджак, прикріпивши до нього значок з американським прапором, як того вимагав етикет.

А ще в ній було достобіса духу суперництва. Коли її запитали про величезну відмінність у ціні між ракетами «ULA», які оцінювалися у 400 мільйонів доларів за один запуск, супроти 100 мільйонів доларів за ракету компанії «Space X», Шотвелл фиркнула.

– Я не знаю, як побудувати ракету за 400 мільйонів доларів, – посміхаючись, відповіла вона.

Її опонент, головний виконавчий директор «ULA», Сальваторе «Торі» Бруно видавався ще міцнішим горішком. Він також уже давно був лідером у аерокосмічний галузі, працював інженером «Lockheed Martin» і витратив більшість своєї кар’єри на будівництво ракетних систем для військових. Бруно був на цій посаді лише рік і мав подякувати «Space X» за такий привілей. Коли стало очевидним, що новоявлені компанії збираються обійти «ULA» на ринку завдяки ціні, материнські компанії «ULA» звільнили її колишнього генерального директора.

Натомість узяли Бруно, доручивши йому скоротити витрати, навести в компанії лад і зрештою побудувати нову ракету, яка могла б конкурувати зі «Space X». Це було нелегке завдання, але Бруно став для компанії унікальним лідером. Окрім досвіду в галузі, він також написав дві книжки про Лицарів ордену тамплієрів – середньовічний військово-релігійний орден, який надихав упродовж століття чимало таємних змов. Бруно вірив, що тамплієри, міжнародна фінансова сила у двадцятому столітті, можуть навчити сучасний бізнес управлінню, хоча й запевнив мене, що кольчуги у своєму кабінеті не тримає. Однак йому хотілось у це вірити і він продемонстрував неабияку дисципліну: за декілька тижнів у межах свого генерального прибирання звільнив десятки виконавчих директорів «ULA».

Проте перед Конгресом він просто намагався виграти час. Економічні аспекти його ракет, які були просто значно дорожчими за ті, які виробляла «Space X», означали, що йому потрібна нова ракета – така ж ефективна, але дешевша. Тобто постала необхідність розробити новий ракетний двигун. І він уже мав на думці вирішення проблеми.

– Я хотів би сказати декілька слів про наш маршрут до американського ракетного двигуна, – почав Бруно. – Наприкінці минулого року ми уклали стратегічне партнерство з «Blue Origin», компанією, заснованою творцем компанії «Amazon» Джеффом Безосом.

«Blue Origin» зникла з поля зору після великої купівлі землі десятиліття тому, хоча і наймала інженерів та працювала над закритими проектами.

– Хороші люди зникають на роки і ви й гадки не маєте, над чим вони працювали, – сказав мені виконавчий директор «Virgin Galactic» про діяльність «Blue Origin».

У пов’язаній тісними узами аерокосмічній промисловості, де очевидні конкуренти часто ставали партнерами і всі знали про справи одне одного, це була неабияка рідкість. У 2011 році космічна компанія Безоса знову з’явилася на полі для гри: «Blue Origin» уклала короткострокову угоду з NASA на початок розробки першого повномасштабного ракетного

двигуна та запуск літального апарата, попри те, що й досі мало що розповідала широкому загалу про свою роботу.

Тепер компанія виступала в ролі рятівника найбільшого конкурента «Space X». Замість того, що вкладати в розробку нового двигуна власні кошти, «ULA» могла розраховувати, що цьому посприяють статки Безоса. А Безос отримав доступ до умінь і досвіду найуспішнішої американської ракетобудівної компанії. Якщо раніше лінія зіткнення ще не була проведена, то тепер це точно сталося: «Space X» співпрацювала з NASA, щоб увійти до космічної промисловості. А «Blue Origin» тепер була пов’язана з найсерйознішим конкурентом «Space X», щоб мати змогу зробити те ж саме.