Микола Якович Олійник - У затiнку пальм, Микола Якович Олійник

Виявляється, ми потрапили на своєрiдний ярмарок, влаштований для туристiв. Грошей на цьому iмпровiзованому ярмарку не вимагалося. Iндiанцi бiльше вiрять товарному обмiну. В хiд пiшло що в кого було: мило, гребiнцi, плавки, майки, сигарети, сiрники, кольоровi листiвки. Рiч, що десь у цивiлiзованому мiсцi могла коштувати долари, десяток доларiв, iшла за пачку сигарет, якi тут же розкурювалися ласими до цього чоловiками й жiнками.

Дiти, як i належить дiтям, сновигали помiж дорослими, так само щось мiняли, просили… Шкода було на них дивитися — худенькi, маленькi, вони благальне зазирали в очi, простягали рученята.

Хворобливо блискучi на жовтавому обличчi очi дивляться на тебе, губенята ворушаться: "Карамельо…" Дитинi так хочеться тих простеньких солодощiв!

Базарчик, торг чомусь здалися символiчними. Прикметними в значно ширшому планi. Чи ж не так, за безцiнь чи за пiвцiни, iдуть багатства цiєї землi, цього дивовижного краю!

…Кiнець минулого вiку. До настання нового, двадцятого, зовсiм недалеко. Бурхливий розвиток технiки змушував пiдприємцiв вишукувати не тiльки сировину для своїх пiдприємств, а й мiсця, де вона дешева i доступна. 1880 року з'явилася гумова автомобiльна шина. Для виробництва її потрiбна природна гума. Виявилося, що найкращий її продуцент — «кау-чук», в перекладi з iндiанської — "дерево, яке ллє сльози" — серiнга, або гевея. Високе дерево з зонтичною короною, майже без гiлок. Листям i корою воно схоже на наш ясен. Каучуконоснi ростуть не тiльки на Амазонцi, але тут вони особливо багатi соком високої концентрацiї (пiд час екскурсiї хтось цюкнув ножем по кореню гевеї — одразу ж бризнула бiла густа рiдина). Вiдкриття збурило капiталiстичний свiт. Англо-американськi монополiї одна поперед одної кинулися освоювати джунглi, черпати з них по сутi дармове багатство. Праця збирачiв каучуку неймовiрно тяжка — задуха тропiчного лiсу, примiтивнi знаряддя, брак належного транспорту для багатьох робiтникiв оберталися справжньою трагедiєю. Але в селян напiвпустельного пiвнiчного заходу Перу iншого вибору не було, їх вербували, тижнями везли до мiсця роботи, i люди за цей час опинялися в кабалi, їм, по сутi, зоставалося працювати й працювати, аби покрити витраченi на їхнє утримання кошти, їх могли продати — перепродати з дiлянкою лiсу iншому власниковi, кинути до в'язницi, закатувати, вбити без суду i слiдства. Нерiдко серед цих заробiтчан опинялись i нашi захiдноукраїнськi бiдаки, якi, втiкаючи вiд панського гнiту, кидали рiднi землi i в пошуках кращої долi емiгрували за океан.

Отодi й народилася в народi примовка: "Амазонiя — рай для одиниць, зелене пекло — для мiльйонiв". Тисячi хворiли, калiчилися, гинули, — одиницi одержували казковi баришi, споруджували вiлли, палаци на березi свiтової рiки, де стiльки простору, стiльки повiтря, стiльки багатства. В Iкiтосi, що саме тодi переживав перiод свого розквiту, з селища рибалок i лiсорубiв перетворюючись на європейське мiсто, i досi стоїть на високому березi розкiшний палац, збудований першорядними майстрами з дорогоцiнних, завезених з Iспанiї, Францiї та Португалiї, матерiалiв. Либонь, i знаменитий Ейфель, про будинок якого згадувалося, опинився тут не випадком.

Та всьому настає кiнець. Винахiдливi дiлки ще на самому початку кампанiї викрали з Амазонiї зерна гевеї, висiяли їх на плантацiях у Малайї та iнших колонiях i невдовзi почали одержувати не менш цiнну i значно дешевшу сировину на внутрiшнiх теренах. Лихоманка минула, проте спадок її зостався.

Назад, проти течiї, суденце йшло поволi, небо прояснилося, ми стояли на палубi й милувалися краєвидами. Знову хатини на палях уздовж берега, юрби дiтей, напiвголi жiнки, якi полощуть ганчiр'я… Океанський, поверхiв на чотири, лiсовоз, ущерть завантажений червонястою деревиною, просунув униз, до гирла. Не меншої тоннажностi шведське судно з обладнанням для бурових важко повзе в верхiв'я…

— Зараз у нас розвiдано величезнi запаси нафти, — певне, помiтивши нашу зацiкавленiсть «шведом», мовить гiд. — Починається iнтенсивне освоєння родовищ.

Кожному зрозумiло, що таке нафта в сучасному свiтi, в умовах шаленої гонки озброєнь i економiчних спадiв у капiталiстичних країнах. Нафта — це важiль великої полiтики. I, звичайно ж, панамериканськi трести та синдикати не хочуть втрачати нагоди позмагатися в нафтодобувнiй та гiрничiй промисловостi. Вони всiляко улещують перуанський уряд, пiдприємцiв, щоб укласти вигiднi контракти, якнайширше впровадити свою технiку i технологiю i таким чином поставити цi провiднi галузi у свою залежнiсть, встановити над ними контроль. Задля цього йдуть на все: на пiдкупи впливових осiб, шантаж, компрометацiю iнших фiрм та спецiалiстiв, найперше, звичайно, соцiалiстичних країн. Багатюща на природнi багатства країна знову стає ареною боротьби за стратегiчну сировину. Боротьби напруженої, впертої, нещадної. Це можна простежити хоча б на прикладi великого гiдроенергетичного комплексу «Ольмос». Його розробила група фахiвцiв Московського науково-дослiдного iнституту «Гiдропроект», на чолi з членом-кореспондентом АН СРСР М.О.Малишевим. Проект передбачає перекидання значної кiлькостi води через гiрський кряж зi сходу на посушливе тихоокеанське узбережжя Перу, що дало б змогу зросити понад 100 тисяч гектарiв напiвпустельних земель. Для цього необхiдно пробити 20-кiлометровий тунель з двома перепадами, де працювали б двi потужнi електростанцiї. Проект розроблено, схвалено, але уряд нiяк не наважиться почати його здiйснення. I причина не тiльки в бiдностi країни: транснацiональнi компанiї, насамперед проамериканської орiєнтацiї, залякують перуанцiв «недосконалiстю» радянських проектiв, «застарiлiстю» технiки, зрештою, горезвiсною "радянською загрозою". На декого це впливає. Хоч споруджений з допомогою радянських спецiалiстiв рибопереробний комплекс у мiстi Пойта дiстав високу оцiнку як самого президента (пiд час офiцiйного вiдкриття), так i експлуатацiйникiв. Комплекс на 60 процентiв забезпечує потребу країни в рибопродуктах. Це визнають усi. Крiм того, пiд час будiвництва десятки перуанцiв здобули високу галузеву квалiфiкацiю, побували на стажуваннi в СРСР.

Така дiйснiсть. Такi факти. Головна тенденцiя сучасностi прагнення до миру, взаєморозумiння, взаємовигiдного економiчного спiвробiтництва з країнами соцiалiзму — все ширше, впевненiше прокладає собi дорогу на рiзних континентах. Дiловi стосунки з СРСР та iншими членами РЕВ дають латиноамериканцям можливiсть розвивати своє народне господарство, виходячи з нацiональних iнтересiв, а не бути сировинним додатком iмперiалiстичних монополiй, роблять їх рiвноправними учасниками мiжнародного економiчного обмiну.

Настав час прощатися з Перу. Комфортабельний «Дуглас», легко вiдiрвавшись од бетонованої злiтної смуги, взяв курс на Буенос-Айрес, Аргентину. Знову потягнулися голi гiрськi кряжi, зеленi долини мiж ними, рiчки, рiчечки, праворуч по курсу — Великий, або Тихий океан. Це вже була земля Чiлi, багатостраждальної, трагiчної i нескоримої Чiлi. Хотiлося звiдси, зверху, побачити хоч мiсце, де на березi океанської затоки стоїть бiлий