Микола Якович Олійник - У затiнку пальм, Микола Якович Олійник

Колись, малим, навчений батьками, їхнiми пiснями, казками й легендами, ти, проводжаючи очима легкий гусячий клин в осiнньому небi, задерши голову, кричав: "Гуси, гуси, гусенята, вiзьмiть мене на крилята!.." Куди рвався, прагнув, линув? Не знав, одначе поглядом вiв гелготливу вервечку, i заздрив їй, i хотiв з нею… Нинi ж додому, туди, де на споришевiм подвiр'ї твiй невидимий слiд. I слiд батькiв, дiдiв, прадiдiв. Що сидiли на призьбах, на колодках, творили отi диво-казки, зовсiм не сподiваючись на їх ореальнення, на те, що ти, одержимий їхньою гадкою, вiзьмеш та й полетиш колись на край свiту, i побачиш там, i зустрiнеш там таких же людей, з точнiсiнько такими ж клопотами. Тiльки ж, як повернешся, жаль тобi буде, жаль, що не побачиш уже батька-матерi, не розкажеш їм тої справжньої казки, не прокричиш услiд гусям-гусенятам… Що на одну людську мрiю стало в життi менше, бо вже тих крил-крилят народилося-наробилося стiльки, що шумить од їхнього шуму, гуде од їхнього гулу, гримить од їхнього грому… …Я люблю тебе, Тiльки тебе. Чи здiйсниться наше щастя Як ми його задумали?

Це спiває Басiлiо, хлопець iз амазонської сельви. Погляд його — вгору, до сонця, що пробивається крiзь гущину тропiкiв, голос його сумовитий, але хочеться, хочеться вiрити, що й ця одвiчна людська мрiя про задумане щастя здiйсниться, збудеться, стане реальною, як здiйснилося їх багато на цьому свiтi.

Лiма — Буенос-Айрес — Київ.