Євген Вікторович Положій - Пан Зривко

пляшку він заховав під старий «Запорожець», який вже й забув, коли останній раз його керма торкалася рука хазяїна. «На пам’ять, – подумав Афанасій, – коли ще побачимось…» – витер сухою брудною ганчіркою пилюку з бокового люстерка, уважно роздивився там себе – чоло його перетинала тепер глибока зморшка; поправив червону краватку і, міцно стиснувши вила, почав чекати, вдивляючись крізь щілину у дверях у простір свого невеличкого двору.