Карел Фабіан - Чорний вовк

та перед публікою повинна була показати любов до тварин), — глядачі вже не могли розрізнити, де лев, а де жіноча голова. З великою впевненістю підкоряла вона собі звірів. Але не це було для неї найголовніше. Важливіше було з такою ж впевненістю підкоряти публіку.

Вона вміла і це, тому що не зважала на дрібниці. Її цікавив тільки ефект. Ефект — це основна вимога цирку. Інга мала власну теорію роботи з хижаками, яка приносила їй успіх. Вона не любила, наприклад, працювати із звірами, які виросли серед людей. (Я стояв майже поруч — служитель абсолютний нуль в цирку, і ніхто не зважає на нього, — коли Інга пояснювала якомусь високому есесівському чину).

— Ну от хоча б і Цірцея. — Інга показала на стару левицю з жовтими таємничими очима. — Вона давно знає людей і розуміє, що вони перед нею безпорадні. Іноді мені здається, що ось левиця кинеться на мене і я не зможу загнати її револьвером у клітку, бо з усієї цієї банди тільки вона знає, що там у мене холості патрони. Можливо, навіть розуміє, що я не можу стріляти бойовими, інакше прострелю стелю або уб’ю кого-небудь з глядачів.

— Або підете просто на страту — адже у нас для тих, хто зберігає зброю, існує пан шарфріхтер, — засміявся офіцер.

— Можете доповісти, якщо хочете, — холодно промовила вона. — Мене це не бентежить.

Офіцер почав відступати. Він відчув у її голосі щось таке, що будило в ньому повагу.

Вона радісно засміялася. Не хотіла викликати в нього непотрібні здогадки. І розповідала далі:

— Брут, навпаки, дуже боїться мене. Його впіймали, коли йому було чотири роки. В легенях у нього сиділа куля. Він ще не відрізняє обману від правди. Обману від правди… — повторила вона замислено і подивилась на офіцера. — Брут дуже схожий на вас. (А я стояв на крок від них).

Офіцер самозакохано всміхнувся:

— Такий сильний?

— Можливо, — кивнула вона.

До них підійшов Вацек з Мельніцка, шанобливо вклонився. Есесівець подивився на нього з досадою.

— Пробачте, він у справі, — заспокоїла його Чіккі чи Інга.

— Ті грати треба все-таки закріпити, ласкава пані, — пробурмотів Вацек. — Бо коли якась з ваших звірюк вискочить на волю, ніхто її не зупинить. — «Не скажу, що, зважаючи на таке товариство, я був би не радий цьому», — подумав він.

Хвилину тому Інга була біля клітки. Звірі були спокійні, і вона, навпаки, боялася, що сьогодні не матиме успіху. Тигриці сонно позіхали. Жодна з них не насторожилася, коли приборкувачка проходила повз клітки. Тільки Леді Макгольм нервувала, та вона на другому місяці. А жодна тигриця в такому стані не нападає, бо, навпаки, боїться, щоб з нею нічого не трапилося, адже кожна хоче доносити.

Нальоти останнім часом припинились, уже сім днів стояла чудова суха погода, і Інга була певна, що сьогодні все буде спокійно — вологе повітря непокоїло звірів. Так само, як і тривоги, звичайно.

Головний служитель Вацек почухав потилицю, але це не допомогло. Багато все одно вже не встигнеш зробити — за кілька хвилин звірів випустять на манеж. На всякий випадок він узяв моток дроту, прослизнув за грати і спокійно пішов по середині арени під світлом прожектора. Глядачі не знали, що сталося, і не розуміли, чого він виліз на двометрові грати і там нагорі обмотав два залізні шворні дротом. Було це зроблено нашвидкуруч. Але це вже щось. Директор, звичайно, добре вилає його за те, що вештається по манежу перед виставою, але коли б щось сталося, було б гірше. (Він сказав мені: «Чоловіче, вони б розстріляли потім половину цирку. Не забувай, нас тут четверо чехів і поляк Лещинський. Французів теж забрали б разом з нами»).

Потім загриміли барабани і розчинилися двері для звірів.

Вийшла Цірцея, сонно подивилась на прожектор. Роззявила пащу і заревла. Вона знала — люди люблять, щоб їм полоскотали нерви. Робила це завжди, коли виходила на манеж, — хотіла догодити своїй хазяйці. За нею вийшов Брут, поторгав лапою грати, але скоро покинув їх і вмостився на незручній кулі. Потім з’явилося ще кілька левів і левиць, нарешті — тигри.

Солдати, есесівці і гестапівці заплескали в долоні. Це був перший успіх Чіккі, чи Інги, яка працювала водночас з різними хижаками. Вона завжди сміялася, коли нею захоплювались, казала, що все це, власне, тільки розрахунок. І якщо хтось зчинить бійку в клітці, це не буде напад на неї, просто леви наводять порядок серед тигрів. Леви взагалі ревниво домагалися її приязні, і якщо до неї підходив тигр — для них це була зайва нагода поламати йому ребра.

В тому, як Інга виходила на манеж, уже була половина успіху. Директор це знав і цінував. На ній був тільки легенький спортивний костюм. Вона думала не лише про публіку, а й про звірів, завжди враховувала все. А що, коли тигр махне лапою — навіть без лихого наміру — і заплутається кігтями в мереживі чи напахчених воланах, у яких виступають її італійські колеги? Звір неодмінно почне нервувати — подумає, що людина хоче впіймати його, і накинеться на неї.

Круглі очі прожекторів уп’ялися в її пружне тіло. Ніколи освітлювачі не працювали так захоплено, як тоді, коли Інга виходила на манеж.

Я теж не міг одірвати від неї очей. Вона завжди більш була схожа на хижака, ніж ті хижаки, що оточували її. В одній руці тримала батіг, у другій — пістолет, і ці дві маленькі речі викликали навколо неї збентеження і рух.

Біля самого входу по той бік грат стояли два уніформісти, їх ніхто не помічав, — тільки Інга, коли виходила на манеж, завжди уважно придивлялася, чи стоять вони на своїх місцях. Це був єдиний її резерв на випадок, коли вже зрадить усе. Обидва тримали в руках металеві прути, якими могли дістати до середини манежу.

Сьогодні все було спокійно, не почувалося ніякого напруження.

І раптом завили сирени.

Брут зіскочив з кулі і попрямував просто на глядачів. Зупинився біля грат,