Віктор Васильович Савченко - Павло Скоропадський — останній гетьман України

полку, ад’ютантом командуючого російським Східним військовим загоном графа Артура Келлера, ад’ютантом головнокомандуючого російськими військами на Далекому Сході генерала М. Ліневича (з березня по вересень 1905 р.). У штабі головнокомандуючого Скоропадський відповідав за розробку операцій на Корейському театрі військових дій. На очах у свого ад’ютанта загинув командувач Артур Келлер. Про нього у Павла Петровича залишилися найкращі спомини, але, захоплюючись його відчайдушною хоробрістю, ад’ютант вказував на неврівноваженість і нервовість Келлера. Як командир сотні козацького полку Скоропадський часто-густо брав участь у запеклих боях.

Восени 1905 року Павло повернувся з фронту до столиці вже ротмістром, кавалером золотої Георгіївської зброї і орденів Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом, Святого Станіслава II ступеня, Святої Анни IV та III ступенів. О. Ігнатьєв писав, що Скоропадський хватав ордени, не маючи для цього підстав. З грудня 1905 року Скоропадський служить флігель-ад’ютантом у палаці Царського Села, ставши командиром лейб-ескадрону кавалергардів. У той же час князь Фелікс Феліксович Юсупов командує полком кавалергардів. Він чергує при особі імператора Миколи II, бере участь в офіційних прийомах та обідах, часто спілкується з вінценосною родиною, заводить дружбу з великим князем Дмитром Павловичем та Іваном Костянтиновичем. У грудні 1906 року Скоропадський отримав погони полковника, у 33 роки ставши одним з наймолодших полковників російської армії. Він обласканий милостями та чинами, службова характеристика його бездоганна: «Видатний, здібний до найвищих військових посад, також поза чергою».

Влітку 1909 року Павла Петровича як нащадка українського гетьмана, що воював на боці Росії, було запрошено на урочистості, що проходили у Полтаві з нагоди 200-річчя битви зі шведами. Свято, що дуже нагадувало костюмований бал, було проведене на найвищому рівні з участю імператора та представників вінценосної родини. Хоча сам Скоропадський напише про цей маскарад — «дурня». Того ж літа подружжя Скоропадських домовилося проїхати по всіх володіннях в Україні та в Росії, але сам Павло Петрович не зміг завершити цей круїз. У зв’язку з небезпекою заворушень у Фінляндії його було викликано до військової частини, де він служив. Уже влітку 1910 року родина Скоропадських відпочивала у Тростянці.

Павло та Михайло Скоропадські продовжили традиції меценатства своїх предків, ставши одними з головних спонсорів (пожертвували 25 тисяч рублів) будівництва Санкт-Петербурзької клініки для епілептиків і Психоневрологічного інституту, що був створений 1907 року видатним психоневрологом Володимиром Михайловичем Бехтєрєвим. Павло Петрович так само пожертвував велику суму на відновлення російського флоту після загибелі його під Цусимою. У той же час перед Першою світовою війною Павло Скоропадський стає завзятим автомобілістом, придбавши за величезні гроші автомобілі виробництва фірм «Бенц» і «Паккард».

У червні 1910 року полковник Скоропадський одержав свій перший полк — 20-й Фінляндський драгунський полк — і переїхав із родиною з Царського Села до Фінляндії. У квітні 1911 року Павло став командиром лейб-гвардії кінного полку, що ніс службу з охорони імператорської родини у Санкт-Петербурзі. Ця посада відкривала полковникові Скоропадському блискучу кар’єру, бо полк був найбільш близьким до імператора. Тут служили розбещені сини найбагатших та найзначніших титулованих осіб імперії, і Павлу Петровичу спочатку було важко закликати до порядку своїх блискучих офіцерів: барони фон Валь, Врангель, Торнау, граф Потоцький… Скоропадський зумів підтягнути дисципліну в полку, заборонив уживання спиртних напоїв. Офіцери почали займатися спортом і навіть узяли участь у 5-х Олімпійських іграх у Стокгольмі 1912 року. Великий князь Дмитро Павлович Романов патронував збірну Росії й виступав у кінному змаганні разом зі спортсменами військової частини Скоропадського. 1911 року Скоропадський дістав придворний чин флігель-ад’ютанта імператора, а з квітня 1912 року стає генерал-майором почту його імператорської величності. Павло Петрович претендував на генеральську посаду коменданта імператорського палацу, але його випередив В. Воєйков.

Серед близьких знайомих Павла Петровича — еліта імперського офіцерства — вузьке коло друзів — колишніх кавалергардів: князь Долгоруков, брати Безаки, граф Ржевуський (Жевуський), а також молоді нащадки титулованих родичів Скоропадського: графи Олсуф’єви, князі Кочубеї… Скоропадський забуває про Україну й ототожнює свою особу з вищим прошарком російської знаті — аристократією, що робить свою кар’єру навколо палацу Романових. Інколи відомості з України приносили листи письменників та етнографів із Чернігівщини Петра Дорошенка та Василя Горленка, з якими Павло Петрович підтримував «інтелектуальне» листування. Першу світову війну Скоропадський починає виконуючим обов’язки командира 1-ї кавалерійської бригади.

* * *

Павло Петрович Скоропадський між 1909 і 1912 роками стає ще й «братом»-масоном, причому до 1914 року доходить до 4-го ступеня «таємного майстра» масонства. Можливо, до масонства його привів великий князь і олімпієць Дмитро Павлович Романов, майбутній убивця Григорія Распутіна. Цікаво, що на схилі віку, визнавши своє спілкування з масонами, Скоропадський збреше, заявивши, що він «…був у ложах, але присягу не приймав». Адже у масонстві не є можливим відвідування таємних лож без прийняття присяги, а Скоропадський дійшов у «масонській роботі» мінімум до 6-го градуса-ступеня і приймав 6 присяг на вірність масонському ордену.

Павло Скоропадський «засвітився» у київській масонській ложі Святого Андрія Первозваного (шотландського обряду) і як член капітулу «Нарцис», куди входили масони високого рангу, та зі своїм стажем «масонських робіт», мав більше трьох років. Капітул «Нарцис» (шотландського обряду), в якому «достойним майстром» (главою ложі) був Сергій Моркотун («братами»: Артемій Галіп, Юрій Терапіано… до інших «масонських уставів» уже тоді належали Симон Петлюра (майбутній диктатор України 1918–1920), Володимир Чеховський (прем’єр Української республіки 1918–1919)…), був заснований у 1914 році під кураторством Великої ложі Італії «для робіт 4–6 ступенів містичного ордена мартиністів-розенкрейцерів». Цей капітул керував декількома ложами, що вели відлік своїх «робіт» іще з кінця XIX століття: ложа Володимира Рівноапостольного (її заснував легендарний француз-містик Папюс), Кирила і Мефодія, «Північне сяйво», «Йордан», «Данте», «З’єднаних слов’ян» і, можливо, інші. Капітул «Нарцис» перебував трохи осторонь від інших масонських лож України, що були засновані за підтримкою Великого Сходу Франції і Великої ложі Франції.

Багато блискучих інтелігентів початку XX століття були таємничими «вільними мулярами» — «братами»-масонами. Масонство, що сформувалося ще у шістнадцятому столітті в Західній Європі, висувало своїми завданнями: забезпечення свободи, рівності та братерства людей у процесі самопізнання, самовдосконалення та пізнання таємниць світобудови, формування нових відносин взаємної терпимості, поваги прав особистості та релігійних переконань.

Завданням кожного масона була постійна праця морального самовдосконалення — «обтісування каміння» і пізнання закодованих символів світобудови. У XX столітті масонство набуло надзвичайної політичної, економічної, культурної сили. Розроблена протягом століть конспіративна таємна