Рудольф Дауманн - Діаманти Ківі-Ківі

міру. В нього вже не тремтіли пальці рук і зникла жовтизна з очей. Тепер він іноді годинами радився з Самуелем Беніссоном і Барклеєм, готуючи експедицію. Проте коли представники компанії розгорнули перед фламандцем карту і попросили точно вказати місце, де він знайшов алмази, Тіль знизав плечима:

— За договором, я маю показати вам його, коли прибудемо в Ківі-Ківі, щоб копати пробні шурфи. До того ж звідки у вас може бути карта місцевості, де не бував ще жоден картограф.

— Дозвольте, Брюггенсен, — спалахнув Беніссон. — Ці карти виготовлені точно за даними спеціальних аерофотозйомок. Дивіться, ось протікає Ківі-Ківі…

— Дурниця, — обірвав його Тіль. — У дощовий період Ківі-Ківі щоразу міняє серед боліт русло. Я знаю, бо бачив, як вона з гуркотом проривається крізь перешкоди на шляху. Саме через це я і знайшов родовище. Ну, ось я вже усе і вибовкав. Не за горами час, коли ми закінчимо підготовку великої експедиції. Попереджаю: без мене ніхто не знайде родовище. Отже, вам доведеться подбати, щоб я добрався туди живий і здоровий.

Коли він пішов, Мак-Барклей вилаявся:

— Цей молодчик убезпечив себе сотнею гарантій. Нічого. Почекаємо, поки добудемося до місця. І якщо він не повернеться з джунглів, то хіба не вважатиметься тоді, що саме ми відкрили родовище?

Беніссон заперечливо похитав головою;

— Він міг дати комусь на збереження точну карту місцевості. Цей Тіль — впертий чоловік. Я за мирну угоду.

— Ви, певно, побоюєтесь, що вас підведе хоробрість? — кепкував з нього Барклей. — Раджу вам дотримуватися нашої власної угоди, інакше… Я викладу Брюггенсену все відверто!

— Ви цього не зробите, друже Барклей. Домовимося так: наша угода лишається в силі. Але не зв'язуватимемо себе якимсь одним планом, а діятимемо відповідно до обставин. Згода?

Так і вирішили.

Увечері в барі «Ройяль» скромно одягнений юнак підійшов до Тіля і попросив дозволу сісти за його столиком.

— Жан Янзен, — відрекомендувався він, — кандидат філософських наук, спеціалізуюсь з геології, історії землі. Ось, будь ласка, рекомендації. Я добився великої стипендії і приїхав в Африку, щоб вияснити кілька спірних питань з геології і написати потім докторську дисертацію.

— Дуже радий. — Тіль здивовано глянув на довгий рекомендаційний лист ректора Лувенського університету. — Все життя я схилявся перед наукою. Але чим я можу вам допомогти? Дозвольте налити?

Кандидат ніяково глянув на пузату пляшку в блискучому срібному відерці з льодом.

— Ні, ні, дякую. Не хочу зловживати вашою щедрістю. Дозвольте розповісти, в чому полягають мої дослідження. Ви, певно, знаєте, що вся Африка — це залишок Гондванії, що добре зберігся і майже не зазнав геологічних змін?

— Залишок Гондванії? Ніколи не чув.

— Це, так би мовити, геологічний термін, — молодий кандидат ще дужче зніяковів. — Дозвольте, я поясню. Гондванія, або Гондвана, — назва континенту, який, на думку багатьох учених, існував у південній півкулі протягом палеозойської ери. Цей величезний материк охоплював сучасну Африку з Мадагаскаром, Австралію, Індостан, а також Бразілію і частину Атлантичного й Індійського океанів. Було це в далекі історичні часи, близько тисячі мільйонів років тому.

— Подумати тільки, — дивувався Брюггенсен, — тисячу мільйонів років тому вже була Африка і по ній текла ріка Конго! А ви не помиляєтесь?

— Можливо, басейн Конго ще більш давнього походження, — розповідав далі геолог. — Але я не люблю перебільшувати. На жаль, геологічне минуле нашого чарівного Бельгійського Конго, не цікавить колоніальні власті. Що ми знаємо про корисні копалини, які добувались у старі часи? Все заросло, все закрили непролазні лісові хащі або трава, висотою в зріст людини, засипав червоний тропічний грунт. Результати безпосереднього дослідження все ще викликають великі сумніви. І ось до мене дійшли чутки, що вам, пане Брюггенсен, випало щастя натрапити, як кажуть геологи, на справжню стародавню кімберлітову трубу…

— Пане Жан Янзен, коли б ви говорили зі мною мовою ботокудів, я розумів би вас не краще, ніж зараз.

— Дозвольте, я поясню вам. У найдавнішу історичну епоху, коли саме утворювалася Гондвана, виникли первісні породи, наприклад габро. Головну роль зіграли при цьому мінерали олівіни, названі так тому, що мають чорний з зеленуватим відтінком колір, як у достиглих олив. Особливою формою їх був кімберліт…

— Це має якесь відношення до Кімберлі? — швидко спитав його фламандець.

— Аякже. Звичайно. Кімберліт — це застигла магма, в якій знаходять алмази. Таке родовище є і в Південній Африці біля Кімберлі.

— Гарсон, рахунок! — гукнув Тіль Брюггенсен і підвівся. — Он воно що… Комусь, видно, захотілося спробувати з допомогою науки вивідати в мене, де я знайшов кімберліт. Юначе, ви добре розумієтесь на геології. Але передайте тим, хто послав вас, що Брюггенсен — міцний горіх, його ніщо не візьме, як добре запаяний саркофаг. Торочите мені про Гондвану, а самі хочете вивідати, де я натрапив на кімберліт. Гм. Ніде, пане. Ніде. Вперше в житті чую про Гондвану і кімберліт.

Розгніваний, він рушив до виходу. Відвідувачі шанобливо проводжали його очима. Раптом, круто обернувшись, ледве не збивши з ніг свого вірного Баантумічо, Тіль швидко попрямував назад до стола.

— Може, я був несправедливий до вас, Жан Янзен, — буркнув він. — Я охоче допоміг би чесній людині знайти той клятий кімберліт. Наймайтеся до мене на півроку, так би мовити, приватним геологом і їдьмо зі мною. Не пошкодуєте. Про платню і про все інше поговоримо потім. Але якщо ви мене обманули, хлопче, своєю чистою наукою, то краще не підписуйте контракту, бо в Гондванії водяться найбільші в світі крокодили, і саме туди ми поїдемо!

Лягаючи цього вечора спати, він спитав Баантумічо:

— Що ти скажеш про того юнака, який не міг випити й однієї пляшки вина?

— В очах його добра душа, але в руках мала сила.

Цей висновок повністю збігався з думкою Тіля. Він заснув задоволений і бачив у сні Африку, минуле якої крилося в глибині тисяч