Дмитро Чобіт - Фарисеї, або Неоголошена війна Україні

30 серпня 2005 року було винесено два судових рішення, які у справі Нікопольського феосплавного заводу захищали інтереси діаметрально протилежних сил. Рішенням Нікопольського міського суду захищався В.Пінчук зі своєю групою, а рішенням Ленінського районного суду Полтави — група І.Коломойського «Приват», яка йшла спільно з представниками уряду. Однак, крім Ленінського районного суду м. Полтави і Нікопольського міського суду, у справі НФЗ були й інші судові рішення. Ще раніше Феодосійський міський суд (Крим) заборонив проведення зборів акціонерів НФЗ, призначених на 30 серпня, 9, 15, 22, 29 вересня в Орджонікідзе. 1 вересня цей же суд заборонив виконувати рішення зборів акціонерів, що відбулися 30 серпня 2005 року в Орджонікідзе.

Таким чином, у справі одного заводу існувало кілька судових рішень, що вже само собою свідчило про складність ситуації. Тому у ній недопустимо було діяти поспіхом, особливо з боку влади. І коли знайшлися люди, які не зупинялися перед застосуванням сили, а отже і кровопролиттям, то це свідчило лише про одне — їх виняткову зацікавленість.

Тут варто відзначити таку важливу обставину — Ленінський районний суд м. Полтави розглядав явно непідсудну йому справу, до того ж, за позовом неіснуючої фізичної особи. Вже 2 вересня 2005 року цей же Ленінський районний суд м. Полтави скасував свій підпис під власним рішенням від 30 серпня, яким рішення зборів акціонерів від цього ж числа у м. Орджонікідзе про зміну керівництва НФЗ визнало законним. Згодом, а саме 7 вересня, прокуратура Полтавської області порушила кримінальну справу проти судді Ленінського районного суду м. Полтави Сергія Редька, який виносив рішення від 30 серпня у справі НФЗ. Дані факти беззаперечно свідчать про незаконність дій Ленінського суду м. Полтави.

Однак, 1 вересня 2005 року саме рішення Ленінського районного суду м. Полтави виконавча служба, яку супроводжували величезні озброєні загони спецпідрозділів міліції, намагалися виконати і завести на територію заводу нове керівництво, обране 30 серпня в Орджонікідзе — голову спостережної ради Сергія Грищенка, він же і заступник міністра промислової політики, а також голову правління Миколу Надточенка. Проти міліції прихильниками В.Пінчука було виставлено тисячні пікети працюючих на НФЗ. Це протистояння мала змогу в прямому ефірі спостерігати вся України по трьох телевізійних каналах — ICTV, «Новий» і СТБ.

Фактично 1 вересня 2005 року була здійснена спроба штурмом взяти Нікопольський феросплавний завод. Такі дикунські речі не допускає у себе жодна цивілізована держава. Саме з прямої вини вищих урядовців став можливий гострий конфлікт у Нікополі, який мало не привів до кровопролиття.

Осторонь такого гострого конфлікту, за яким у прямому телеефірі спостерігала вся країна, звісно не міг стояти Президент України. У цей же день, 1 вересня, Віктор Ющенко різко розкритикував ситуацію щодо Нікопольського феросплавного заводу. Він наголосив, що навколо стратегічного для держави підприємства зіштовхнулися інтереси двох фінансово-промислових груп, сформованих за минулої влади. Президент нагадав, що існує рішення Вищого Господарського суду України про встановлення законності й повернення державі 50 % плюс однієї акції. На його думку, уряд має докласти всіх зусиль, аби у виключно правовому полі вирішити конфлікт навколо НФЗ.

У цей же день В.Ющенко провів телефонні розмови з прем’єр-міністром, головою Фонду держмайна, міністром промислової політики, міністром юстиції та Генеральним прокурором, під час яких піддав жорсткій критиці позицію уряду, який «не зміг захистити інтереси держави в ситуації навколо НФЗ і забезпечити стабільність і порядок у Нікополі». На думку В.Ющенка, «уряд, на жаль, не доклав достатніх зусиль, аби сьогодні навколо НФЗ не розгорталися провокації та дійства, влаштовані двома кланами».

Президент доручив уряду і Фонду Державного майна України вирішити конфліктну ситуацію виключно в законному руслі: «Колектив НФЗ має відчувати, що влада відстоює інтереси держави і громадянина та створює всі необхідні умови для нормальної роботи цього стратегічного об’єкту [4].»

Вже згодом, докладно вияснивши ситуацію, В.Ющенко сказав, що рішення Вищого господарського суду України про незаконність приватизації НФЗ «було виключно мудрим» і Президент прагнув вийти з конфлікту «легко на базі закону, як ми вийшли на прикладі «Криворіжсталі». Однак після цього судового рішення, за словами Президента, «вищі урядовці почали спрямовувати дії в корпоративних інтересах. Тоді й виникли конфлікти, починаючи з легітимності зборів акціонерів, надуманого рішення Ленінського районного суду м. Полтави. За цими фікціями стоять високі посадовці [5].»

Остаточну крапку у справі Нікопольського феросплавного заводу поставив Верховний Суд України 20 січня 2006 року. У цей день колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України іменем України винесла постанову, якою відмовила у задоволенні скарги ВАТ «Нікопольський завод феросплавів», за яким стояла фінансово-промислова група В.Пінчука, про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 26 серпня 2005 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 25 липня 2005 року, якими було визнано незаконними придбання 50 % плюс 1 акція Нікопольського феросплавного заводу консорціумом «Придніпров’я». Таким чином, із кризової ситуації держава вийшла, так як і прагнув Президент, м’яко, без конфліктів і протистоянь, у чисто правовому полі. Держава тепер може відкрито продавати Нікопольський феросплавний завод на чесному і відкритому аукціоні. То навіщо було створювати 1 вересня 2005 року таку гостру і конфліктну ситуацію і збурювати всю країну? Заради чого і кого тоді так спішила тодішній Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко?

Фактично активна позиція Президента не дала можливості групі «Приват» з допомогою державних органів силою захопити НФЗ, що могло привести до кровопролиття. Той факт, що ухвала Полтавського суду вирішувалася миттєво, за допомогою державної виконавчої служби і величезних сил озброєних спецпідрозділів міліції, свідчило про участь у цьому процесі найвищої української влади.

У ЗМІ активно обговорювалася версія причетності Прем’єр-міністра України Ю.Тимошенко до лобіювання інтересів «Привату». Підставами для підозр та звинувачень були вкрай дивні дії прем’єра, і навіть чутки про переговори радника прем’єра М.Бродського з І.Коломойським на його яхті в Середземному морі та ряд інших обставин. Цю інформацію Михайло Юрійович не підтвердив, але не заперечив і не спростував.

Саме тому в поле критики Президента щодо ситуації на НФЗ потрапила і Юлія Тимошенко. Цей факт, а також можливе підтвердження звинувачень щодо лобіювання прем’єром інтересів