Мартін Андерсен Нексе - Рай

З його тону знати було, що він часто вертається до тієї думки.

Він був добрий, щирий хлопець і зразу помічав чужу біду; часом мені важко було відмовлятися від його допомоги. Щоправда, гроші нічим не тхнуть, та й коли б вони вміли говорити, то одна десятикронова кредитка навряд чи розповіла б іншій що-небудь нове. Але я з багатьох причин волів сам собі давати раду і нічого в нього не брав, крім єдиного разу.

Я придбав собі на виплату один великий і дорогий, але вкрай необхідний довідник, а як не зміг вчасно сплатити внесок, книгар прийшов і відібрав його в мене.

— Слухай, це ж чорт батька зна що, — сказав увечері Ларс, дивлячись на мою порожню полицю. — Я, правда, не дуже розуміюся на науці, а все ж тямлю, що без книжок учитися не можна. А що ти норовистий хлопець, то краще я мовчатиму і робитиму, як сам знаю.

Другого дня він приволік мені довідника, та ще й той самий примірник. Я взяв книжку, бо вона мені була дуже потрібна до роботи, але й донині не знаю, чи Ларс її викупив, чи добув «легшим» способом.

Зрештою, його ремесло годі було назвати легким. У мене склалося враження, що йому ледь ставало грошей на сяке-таке життя, хоч він, мабуть, був дуже спритний, бо ніколи не мав поважних перепон у своїй роботі. Помагала йому найбільше його спокійна вдача, але трохи й приятелювання зі мною. Хоч морально він і переважав мене, проте Я немало вплинув на його зовнішній вигляд. Він став краще одягатися, стежив за своєю мовою і манерами. В його постаті й поведінці з’явилася шляхетна простота, що відвертала від нього всяку підозру. Я навіть переконав його завести собі візитні картки: посполитий розум його ніяк не міг дотямити, яку він матиме з того користь.

А втім, через них він і попався, саме тоді, як залагоджував те дільце, що мало забезпечити йому прийдешнє.

Якось уночі він уломився до вексельної фірми й поживився там кількома тисячами крон. Я прочитав про це другого дня в газетах: злодій лишив свою візитну картку з прізвищем Ларса Мулка. До вечора його й спіймали. Певне ж, Ларс не навмисне лишив свою картку на місці злочину, як жартома писали газети, а загубив її. Він попався на єдиному, що засвоїв від мене як звичай буржуазного прошарку, і це навело мене на певні роздуми.

Сам він ні на кого не мав жалю. Після майже дворічного перебування у виправній в’язниці він прийшов до мене дуже змінений. Ув’язнення позначилося на ньому, — я рідко бачив обличчя, на якому життя лишило б такі глибокі карби. Чуб йому теж геть висипався.

— Це від думок, — пожартував він.

— Що ж ти тепер гадаєш робити? Виїдеш кудись? — спитав я під час нашої розмови.

— Ні, вернуся додому. Там же я маю шмат землі, зарослої вересом, з яким старі не змогли впоратися. Я хочу довести її до ладу, — хоч якась буде з мене користь. Я навіть задля цього вчився садівництва у в’язниці.

Мабуть, поступово цей план став йому за мету життя. І Ларс досяг її без жадної допомоги, тільки власними руками, не огинаючись від роботи і вже не думаючи про мандри. Досяг за тих самих умов, за яких старі його зазнали краху. Так воно ведеться в житті, без цього не було б правдивої перемоги.

За п’ятнадцять років Ларс обробив до кінця свою землю, працював день і ніч, не покладаючи рук, витримав усе, всупереч різним теоріям про виродження, і перетворив хутірець на райський еад. Які муки й нестатки довелось йому витримати, Ларс ніколи не згадував. Він спізнав усе те, що й його батьки, з тією тільки різницею, що він таки переміг. Зрештою, старі померли, не дочекавшись його цілковитої перемога, і «Рай» став тепер лишень його метою.

Щоразу, навідуючи рідні місця на узбережжі, я заглядаю на той хутірець, чудовий пам’ятник перемоги, яку поки що тільки й може досягти Пер Голодранець. Одинадцятипалого Ларса вже немає живого, і сталося з ним ось що. Коли господар Гірського хутора побачив, що «Рай» обертається в квітучу садибу, він згадав, що протягом багатьох років за нього не сплачувано процентів. А що гроші годі було стягти, то він наклав руку на саму садибу. Як Ларса прийшли виселяти, він випередив їх і повісився.

Це єдина тінь, що падає на «Рай». Може, комусь і ввижається вішальник, але старий, сивий господар Гірського хутора, що перебрався сюди, лишивши на своїй землі сина, нічого не помічає. Він дбайливо все доглядає, гордо показує хутір кожному, хто тільки хоче, оповідаючи на додачу його історію. Але, захопившись, він починає трохи плутати, йому чимдалі дужче здається, що то він сам довів хутір до пуття.

У загальних рисах Ларсова доля схожа на долю його батька. В житті їм не повелося, і то з їхньої ж таки вини, як завше кажуть про злидарів. Багато ж бо хто вважає, що вони самі винні, як життя їхнє піде шкереберть. Насправді ж злидар ніколи не копає собі ями, завше за нього подбають обставини. І знову ж таки, поганих якостей злидаря ніхто ще до пуття не знає.

ЗАРУБІЖНА НОВЕЛА

Книжка п'ята

ВИДАВНИЦТВО «ДНІПРО»

КИЇВ — 1969

Martin Andersen Nexø

LOTTERISVENSKEN

LA CONCHA

BRØD

TO BRØDRE

FRÆNKE

EN OMVENDELSE

ONKEL PETERS PENGE

TRÆKFUGLENE

KÆRLIGHEDSBARNET

ANN’ MARI’S REJSE

BARNDOMMENS KYST

PARADISET

BØLGEN DEN BLÅ!

LIVSSLAVEN

DE TOMME PLADSERS PASSAGERER

EN STRANDVASKER

TRO INDTIL DØDEN

Oversat til ukrainsk

Мартін Андерсен-Нексе