Марина Муляр - Гра. Рівень перший: Синій Коридор

Принц Морок відсахнувся, притис обидві руки до горла, наче йому не стало повітря, і завмер. Аг усім тілом кинулася вперед, плечем відштовхнула принца й помчала темною вулицею. Завернула за один ріг, за другий, проскочила прохідним двором, ще і ще. Все. Можна перейти на спокійний крок. Тепер вона точно збила Морока зі сліду. Але ноги самі несли Аг додому.

Стоячи на сходах рідної веранди, Аг слухала, як калатає в грудях серце. Іноді воно підскакувало кудись аж до горла і заважало дихати. Пригадалось, як задихався нестерпним електричним світлом принц Морок. У житті він здався молодшим, ніж на екрані. Він стояв, притиснувши руки до горла й не зводячи з Аг широко розплющених очей. Аг заманила його в пастку. Тепер Морок її зненавидить.

Аг прочинила двері й почула веселий татів голос:

— Привіт! Ходи до нас! Ми тут всесвіт рятуємо. Така бадьора кіношка!

Ден Вернейль, знаний як Фанин дядько, споглядав екран, яким пробігали нескінченні рядки дрібних знаків, схожі на сніг, якому заманулося падати вгору. Принц Вигук сидів у кріслі, втомлено опустивши голову. Принц Спалах міряв кімнату нервовими кроками:

— Володарю, ну що?

Він навис над генієм програмування, зазираючи в екран через його голову.

— Не лізь!

Геній безцеремонно відіпхнув його ліктем.,

— Мій архів пошкоджено. Невідомий, але дуже здібний хакер постарався. Знав би хто, взяв би в учні. Але, так чи інакше наша головна надія — консоль із грою. Це ваш єдиний шлях додому. Це наш єдиний шлях до спільної перемоги. Погодьтеся, панове, з нашими технологіями там,і у себе, ви зробилися б непереможними.

— А ви?

Принц Вигук підняв важкі повіки й прямо глянув на Дена:

— Що ви мали б з нашої угоди? Наша магія, нехай підсилена вами, лишається нашою, і нам вирішувати — підтримувати вас чи ні. Та й в чому підтримувати? Ми жодного разу не почули від вас прямої відповіді: чого хочете домогтися ви?

— Про це треба було питати раніше, але ви надто захопилися моїми розповідями про сучасну зброю та надпотужні двигуни.

Ден відвернувся від екрана і поправив окуляри:

— Принаймні про мої наміри безглуздо питати тепер. Вони зависли на волосині, так само, як і ваші.

— Ми не зможемо повернутися додому? — раптом розгублено, зовсім по-дитячому спитав Спалах.

— Хіба що знайдеться консоль.

Ден зробив притиск на слові «знайдеться».

— А до речі, де Морок? Може, йому якраз пощастило?

— Якраз ні, — буркнув Морок, з'являючись у вікні. Потрапивши до кімнати, він всівся в кутку на килим і задумливо поклав підборіддя на сплетені пальці.

— Я чув ваші невтішні новини, але й мої не кращі, ми робимо помилку за помилкою. Сьогодні мою силу обернули на мою слабкість і використали проти мене. Дивні діти у вашому світі, володарю.

Вигук підвівся, підійшов до брата і раптом поклав руку на його білу голову.

— Твоє волосся таке від народження. Не треба вдавати сивого філософа. А діти скрізь швидко дорослішають, коли немає вибору.

Він перевів погляд на Спалаха:

— І в нас немає вибору. А у вас, Володарю?

— У мене немає часу. Мушу вийти на зв'язок. Я вас не затримую. Побачимося завтра. Схему поселення в готель я, здається, ретельно пояснив.

Усі троє зіскочили з прибудови й відійшли в тінь сусіднього будинку.

— Забирайтесь, — різко наказав Вигук. — Чекайте мене біля корчми… тьху, готелю.

Брати слухняно, але не надто квапливо пішли. Ден показав їм піший шлях до готелю. Це було зовсім недалеко. Спалах крутив головою, роздивляючись ліхтарі та кольорові рекламні лайтбокси. Морок у задумі дивився перед собою:

— Дивно.

— Га? — Спалах перестав витріщатися на вогники й поглянув на брата.

— Дивно, чому нам чаклувати — як дихати, а йому так важко.

Спалах знизав плечима:

— А багато хто взагалі не може. А тут просто жоден. То й що?

Морок похитав головою:

— Тут — інша справа. Тут і ми майже беззбройні.

Спалах викресав з пальця гостру білу іскру й плюнув на неї, коли іскра зависла в сантиметрі від гострого срібного нігтя.

Тепер Морок, безпорадно мружачись, блукав поглядом у кольорових зблисках реклам.

— Я кажу, чому Вигукові так важко чаклувати, він же старший, мав би бути сильніший.

— Ага, а татів блазень — старий, як жебракові капці. То мав би бути найсильнішим магом світу? Талант, братику, це не якийсь там дідівський досвід. — Він зітхнув і додав несподівано сумно: — Гадаю, він просто надірвався, коли возився з нами малими, і з Кітті, і з цілим королівством. Пам'ятаєш, як він бавився з громом і луною, ще до батькової смерті? То була зовсім інша сила.

Тим часом принц Вигук стояв, прихилившись до стіни й болісно стискаючи скроні руками. В голові, крізь оглушливий шум крові, крізь біль та запаморочення лунав ледь чутний Денів голос. Насправді голос лунав у Деновій кімнаті, за зачиненим герметичним вікном, і назовні його не було чути.

Ден тихо й напружено мовив:

— Привіт.

По довгій паузі здалеку долинув чистий, але безбарвний, ніби шматок прозорої пластмаси, жіночий голос:

— Привіт.

На екрані з'явилося зображення тонкого, бездоганно правильного дівочого обличчя.

Блискуче світле волосся плинними хвилями спускалось по плечах, прозорі сірі очі дивилися прямо, не кліпаючи, ніби дівчина бачила щось далеке крізь екран, крізь Дена, крізь стіну за Деновою спиною. Ден звик. Лора завжди так дивилася. Саме цей погляд причарував його, ніби приморозив до Лори. Ден був розумний та обізнаний, Ден швидко рахував і