Орасіо Кірога - Казки Сельви

Однак риби ніде не було. Крокодили не знайшли жодної. Всі риби упливли, злякавшись гуркоту пароплава. Риби зникли.

— Ну, що я вам казав? — озвався старий крокодил. — Тепер ми не маємо, що їсти. Всі риби подалися геть. Зачекаємо до ранку. Можливо, пароплав більше не з’явиться, а риби вернуться назад, коли страх мине.

Та наступного дня вони знову почули гул і побачили пароплав: він проплив повз них, несамовито гуркочучи й оповивши небо чорним димом.

— Що ж, — мовили крокодили, — пароплав пройшов тут учора, пройшов сьогодні і пройде завтра. Отже не стане в цих краях ані риби, ані тварин, які ходять на водопій, і ми помремо від голоду. Давайте збудуємо загату.

— Авжеж, загату! Загату! — загорлали всі крокодили й щодуху попливли до берега. — Збудуємо загату!

І вони негайно взялися до справи. Всі попрямували до лісу й повалили понад десять тисяч дерев — переважно то були текоми та квебрахо[3], які мають дуже міцну деревину. Крокодили пиляли їх своїми хвостами-пилками, а тоді тягнули стовбури до води й повтикали сторчма по всій широчині річки так, що відстань між палями була не більше метра. Жоден пароплав не зміг би проплисти через загату — ні великий, ні малий. Крокодили були певні, що тепер ніхто не лякатиме тут рибу. А що вони дуже стомилися, то позасинали просто на березі.

Наступного дня крокодили ще спали, коли крізь сон почули чалапання пароплава. Всі крокодили почули його, але жоден не підвівся, ба навіть не розплющив очей. Що їм той пароплав? Хоч би як він гуркотів, а через загату однаково не пройде.

І справді пароплав зупинився віддалік. Люди на пароплаві дивилися в біноклі на незрозумілу споруду, що перетинала річку, й спустили шлюпку, аби розгледіти, що це їм заважає рухатися далі. Тоді крокодили посхоплювалися та кинулися до загати, і вже звідти, з-за стовбурів, почали кпити з ошуканого пароплава.

Тим часом шлюпка наблизилася, люди на ній уздріли чудову крокодилячу загату й повернулися на пароплав. Але трохи згодом шлюпка підпливла знову, й люди на ній загукали:

— Гей, крокодили!

— В чому справа? — озвалися ті, повитикавши голови з-за стовбурів.

— Нам це заважає! — відповіли люди.

— Авжеж!

— Ми не можемо плисти!

— Саме цього ми й прагнули!

— Приберіть загату!

— Не приберемо!

Люди на шлюпці зашепотілися між собою, а тоді знову загукали:

— Крокодили!

— В чому справа?

— Ви не приберете загату?

— Ні!

— Тоді до завтра!

— До коли завгодно!

І шлюпка попливла до пароплаву, а крокодили, не тямлячись од радості, щосили били хвостами по воді. Жоден пароплав не пройде тут, і в них завжди буде риба!

Однак наступного дня пароплав повернувся, а коли крокодили придивилися до нього, то оніміли від подиву: це був інший пароплав. Сірий, наче миша, й набагато більший за перший. «Що це за новий пароплав? Він теж хоче пройти тут? Та ні, він не пройде! Ні цей, ні будь-який!»

— Він не пройде! — загорлали крокодили й кинулися до загати, кожен на своє місце за стовбурами.

Новий пароплав, як і попередній, зупинився віддалік і від нього, як і першого разу, в бік загати відпливла шлюпка.

У шлюпці сиділи офіцер та восьмеро матросів.

— Гей, крокодили! — гукнув офіцер.

— В чому справа? — озвалися ті.

— Ви не приберете загату?

— Ні.

— Ні?

— Ні.

— Гаразд, — проказав офіцер. — У такому разі ми роз­тро­щимо її з гармат.

— Трощіть! — відповіли крокодили.

І шлюпка повернулася до пароплава.

А треба сказати, що сірий, як миша, пароплав був зовсім не пароплавом, а військовим кораблем — броненосцем зі страшними гарматами. Аж раптом старий мудрий крокодил, котрий одного разу дістався до самісінького моря, щось пригадав й заледве встиг гукнути іншим крокодилам:

— Ховайтеся під воду! Мерщій! Це військовий корабель! Стережіться! Ховайтеся!

Крокодили вмить поховалися під воду й попливли ближче до берега, а там позаклякали, виткнувши з води тільки носи та очі. І в ту ж таки мить з військового корабля вихопилася велика хмара білого диму, почувся жахливий гуркіт, і величезний снаряд влучив