Олексій Анатолійович Кононенко - Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Накаркав – уже пливуть!
– Опанасе, оце був на полюванні. Забив козу. Одним пострілом попав у вухо і в задню ратицю!
– Смішно, Микито! Сам подумай, як так могло бути? Що, куля пішла по колу? От брешеш!
– А я вистрілив тієї миті, коли коза задньою ногою чесала собі за вухом!
– Знаєте, хлопці, чому риба не клює?
– Чому?
– Бо у неї клюва немає!
Заблукали чукчі в тайзі. Один каже:
– Стріляй, може, хто відгукнеться!
Другий стріляє – ніхто не відгукується.
– Стріляй ще!
– Не можу – стріли закінчилися.
Опанас і Микита зварили юшку на березі річки. Є у них дві миски, одна велика, друга маленька. Микита насипає, подає Опанасові маленьку, а собі бере велику. Опанас:
– І тобі не соромно? На твоєму місці я взяв би собі малу миску, а тобі дав би велику.
– Ну! І зрозумій тебе після цього! Ти ж з малої і їси!
Біля мисливського багаття:
– Інколи підпираю паркан і думаю… А інколи просто підпираю паркан… Отаке життя…
Спекотне літо. Двоє риболовів розговорилися на березі.
– У нас ставочок висох. Раків лопатами збирали.
– А у нас ставочок висох, то раків граблями згрібали. Вже варених…
Микита з Опанасом ідуть на полювання. Горілку мають, треба купити закуску.
– Опанасе, ми встигнемо купити 200 грамів ковбаси?
– Ні. Вже пізно.
– А 100 грамів?
– Мій човен – найкращий на землі!
– На землі то він, може, й найкращий, а от на воді…
– Я, хлопці, з рушницею об’їздив усеньку Україну. Де тільки не бував! Багато побачив, по-постріляв…
– Це добре!
– Чому б не добре! Кожен куточок рідного краю знаю!
– Так. Це приємно. Знати в Україні всі місця до йоти…
– І в Йоті був! Я там тиждень жив, на крижня ходив!
– Діду, а як ви так невід плетете?
– Дуже просто…
– Ну, як?
– Беру жменю дірочок і обплітаю їх жилкою…
– Полковнику, а коли ви були лейтенантом, яке у вас було хоббі?
– Полювання і жінки!
– А на кого ви полювали?
– Гм… На жінок!
– Опанасе, чому цілісінький день з вудкою сидиш? Рибки захотілося?
– Так, Марійка оголосила піст!
– Який піст?
– Ну, м’яса немає… Так, маленький пістець…
– Жінко, листи від нашого синочка з Африки про полювання на левів стають дедалі коротшими.
– О Господи, може хижаки вже наполовину з’їли нашого Ваню!
Взяв Опанас свою донечку на риболовлю. Наловив карасів та й каже:
– Ну що, будемо збиратися?… А де ж риба?
– Ти ж казав, татусю, що ловиш рибу виключно для задоволення… Ото я всю рибу випустила назад у річку, щоб ти мав задоволення знову її спіймати.
– Тату! – кричить Василько. – Зайчатину їсти будеш?
– Буду! А де вона?
– Біжімо до дядька Микити, вона до нього в садок майнула!
– Втpетє вже повертаюся з риболовлі, – а під ліжком у дружини коханець! – скаржиться pибалка приятелю.
– То що, більше не поїдеш ловити рибу?
– Оце сказонув! Пpосто я у ліжка підпиляю ніжки…
Поїхали Василь Іванович і Петька в Африку на полювання. Аж за ними погнався слон. Вилізли на дерево. Слон підбіг і почав хоботом дерево трясти.
– Василь Іванович, може у нього на цьому дереві гніздо?
– Неук ти, Петька! Вони в норах живуть.
Опанас сушить тараню. Повен балкон. Марійка свариться:
– Вже ж від тієї тарані спасу немає! Увесь одяг смердить! Як ти будеш їсти ту кляту рибу!
– Бідна на розум ти, жінко! Хіба ж тараню їдять? Її нюхають!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок», після закриття браузера.
