Стівен Девід Левітт - Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі

трирічна донька з’їдає всі належні овочі протягом усього тижня? Тоді вона заслужила на похід до магазину іграшок. Великий сталеливарний завод випускає в атмосферу надмірну кількість диму? Тоді цю компанію штрафують за кожну метричну тону забруднювача, яка перевищує дозволений законом ліміт. Надто багато американців не сплачують свій податок на доходи? Економіст Мілтон Фрідман знайшов спосіб розв’язання цієї проблеми: автоматичне вирахування податку з зарплатні працівника.

Існують три основні різновиди стимулів: економічні, соціальні й моральні. Дуже часто одна схема стимулювання містить усі три різновиди. Пригадайте лише кампанію проти куріння, яку проводили в Європі та Америці протягом останніх років. Запровадження «податку на гріхи»[2] у розмірі три долари за пачку — це сильний економічний стимул проти купівлі цигарок. Заборона паління в ресторанах і барах — потужний соціальний стимул. А коли уряд Сполучених Штатів стверджує, що терористи накопичують свої кошти за допомогою продажу сигарет на чорному ринку, то це є ще й вельми гострим моральним стимулом.

Одними з найвагоміших стимулів, винайдених на сьогодні, є ті, які були запроваджені з метою стримування злочинності. Зважаючи на цей факт, незайве було б поставити вже знайоме нам запитання: чому ж тоді в сучасному суспільстві такий високий рівень злочинності? — а потім перевернути це питання з ніг на голову: а чому рівень злочинності не зріс іще вище?

Зрештою, кожен із нас регулярно нехтує можливістю когось обдурити, скалічити або щось украсти. Шанс потрапити до в’язниці — і таким чином втратити роботу, дім і свободу (а втрата кожного з цих благ є економічним покаранням за своєю сутністю) — безперечно, є сильним економічним стимулом. Та коли йдеться про злочин, то люди реагують також на моральні (бо не бажають робити те, що вважають неправильним) і соціальні стимули (бо не бажають, щоб хтось бачив, як вони чинять щось неправильне). Для певних типів неналежної поведінки соціальні спонуки є надзвичайно потужними. За аналогією з історією про Естер Прінн та червону літеру «А» (що означало «адюльтер»), яку вона змушена була носити на своєму одязі, у багатьох американських містах нині поборюють проституцію за допомогою «кампаній ганьби», розміщуючи фотографії спійманих на гарячому бабіїв (і повій) на відповідних веб-сайтах або демонструючи їх на місцевих телеканалах. Що є страшнішим стримувальним чинником: штраф у розмірі 500 доларів за користування послугами повії чи одна лише думка про те, що ваші друзі та рідні матимуть приємність споглядати вас на спеціальному сайті www.HookersAndJohns.com?

Отак через складну, безсистемну і безперервно змінювану мережу економічних, соціальних і моральних стимулів сучасне суспільство робить усе, щоб унеможливити злочинність. Деякі люди скажуть, що нам це вдається не надто добре. Але в довгостроковій перспективі це не так. Візьмімо, наприклад, історію тенденції показника умисних убивств (не беручи до уваги вбивства в результаті воєнних дій), який є і найбільш надійним вимірюваним показником злочинності, і найкращим барометром загального рівня злочинності в суспільстві. Нижче наводиться статистика, складена кримінологом Мануелем Айснером, яка відстежує в історичній перспективі показники умисних убивств у п’яти європейських регіонах15.

Різке падіння цих чисел протягом сторіч свідчить, що стосовно одного з найсерйозніших страхів людини — бути вбитим — стимули, які ми колективно запроваджуємо, працюють дедалі краще.

Так що ж було не так зі стимулом, запровадженим в ізраїльських дитячих садках?

Ви, напевно, вже здогадалися, що штраф у розмірі 3 долари виявився занадто малим. За таку ціну батьки, які мали одну дитину, могли дозволити собі спізнюватися кожного дня і додатково платити лише 60 доларів щомісяця — всього-на-всього одна шоста повної вартості. Це — досить мала сума, якщо порівнювати її з ціною послуг няньки. А якби штраф встановили на рівні 100 доларів замість 3? Це, безумовно, поклало би край батьківським запізненням, хоча водночас спричинило б ворожість з їхнього боку. (Будь-який стимул є компромісом за своєю сутністю; секрет полягає в тому, щоби збалансувати крайнощі).

Але зі штрафом у дитсадках була ще одна проблема. Моральний стимул (почуття провини, яке з’являлося б у батьків у разі їхнього спізнення) був замінений на матеріальний (тридоларовий штраф). Лишень за кілька додаткових доларів щоденно батьки отримали змогу «відкуплятися» від свого почуття провини. Ба більше: малий розмір штрафу давав батькам сигнал про те, що запізно забрати дитину — не така вже й велика проблема. Якщо дитсадок зазнає лише тридоларового збитку через кожне запізнення, то чи варто завдавати собі клопоту, перериваючи, скажімо, гру в теніс? І справді: коли на сімнадцятий тиждень свого експерименту економісти скасували тридоларовий штраф, кількість батьків, що запізнювалися, не змінилася. Тепер вони отримали змогу приходити за дітьми пізно, не платити штрафу і не почуватися винними.

Такою дивовижною й потужною є природа стимулів. Легенький поштовх здатен викликати разючі й часто непередбачувані результати. Томас Джефферсон звернув увагу на цю обставину, коли розмірковував про крихітний стимул, який призвів до «Бостонського чаювання» і, в кінцевому підсумку, — до Американської революції: «Взаємозв’язок між причинами та наслідками у нашому світі є настільки непередбачуваним, що двопенсове мито на чай, несправедливо запроваджене на його секвестровану частину, змінило умови життя кожного»16.

У 1970-х вчені здійснили дослідження, яке, подібно до експерименту в ізраїльських дитсадках, протиставило моральний стимул економічному. У цьому випадку дослідники хотіли дізнатися про мотивацію донорства крові. І ось що вони виявили: коли людям дають невелику грошову винагороду за те, що вони здають кров, замість того щоб просто подякувати за альтруїзм, вони в подальшому виявляють меншу схильність до донорства. Ця винагорода перетворила шляхетний акт благодійності на болісний спосіб заробити кілька доларів, і він виявився того не вартим17.

А якби донорам крові запропонували матеріальний стимул у розмірі 50, 500 чи 5000 доларів? Ясна річ: кількість донорів різко змінилася б.

Водночас разом із кількістю змінилося б ще дещо, бо кожен стимул має свій темний бік. Якби вартість літру крові раптом зросла б до 5000