Леся Українка - Камінний господар

class="p1">(Скидає маску i сiдає коло Анни).

Вiрте, донно Анно: той тiльки вiльний вiд громадських пут, кого громада кине геть вiд себе, а я її до того сам примусив.

Ви бачили такого, хто, йдучи за щирим голосом свойого серця, нiколи б не питав: "Що скажуть люди?"

Дивiться, - я такий. I тим сей свiт не був менi темницею нiколи.

Легенькою фелюкою злiтав я простор морей, як перелiтна птиця, пiзнав красу далеких берегiв i краю ще не знаного принаду.

При свiтлi волi всi краї хорошi, всi води гiднi вiдбивати небо, усi гаї подiбнi до едему!

А н н а

(стиха)

Так… се життя!

Пауза.

Нагорi знов музика й танцi.

Д о н Ж у а н

Як дивно! знов музика.

А н н а

Що ж дивного?

Д о н Ж у а н

Чому, коли вмирає старе i горем бите, всi ридають?

А тут - ховають волю молоду, i всi танцюють…

А н н а

Але й ви,сеньйоре, теж танцювали.

Д о н Ж у а н

0, якби ви знали, що думав я тодi!

А н н а

А що?

Д о н Ж у а н

Я думав:

"Коли б, не випускаючи з обiймiв,

її помчати просто на коня та й до Кадiкса!"

А н н а

(встає)

Чи не забагато ви дозволяєте собi, сеньйоре?

Д о н Ж у а н

Ох, донно Анно, та невже потрiбнi i вам отi мiзернi огорожi, що нiбито обороняти мають жiночу гiднiсть? Я ж бо силомiць не посягну на вашу честь, не бiйтесь.

Жiнкам не тим страшний я.

А н н а

(знов сiдає)

Дон Жуане, я не боюся вас.

Д о н Ж у а н

Я вперве чую такi слова з жiночих уст! Чи, може, ви тим собi додаєте одваги?

А н н а

Одвага ще не зрадила мене в життi нi разу.

Д о н Ж у а н

Ви й тепер в нiй певнi?

А н н а

Чому ж би нi?

Д о н Ж у а н

Скажiть менi по правдi, чи ви зазнали волi хоч на мить?

А н н а

У снi.

Д о н Ж у а н

I в мрiї?

А н н а

Так, i в мрiї теж.

Дон Ж у а н

То що ж вам не дає ту горду мрiю життям зробити? Тiльки за порiг переступiть - i цiлий свiт широкий одкриється для вас! Я вам готовий i в щастi i в нещастi помагати, хоч би вiд мене серце ви замкнули.

Для мене найдорожче - врятувати вам гордий, вiльний дух! О донно Анно, я вас шукав так довго!

А н н а

Ви шукали?

Та ви ж мене зовсiм не знали досi! .Д о н Ж у а н

Не знав я тiльки вашого iмення, не знав обличчя, але я шукав у кожному жiночому обличчi хоч вiдблиска того ясного сяйва, що променiє в ваших гордих очах.

Коли ми двоє рiзно розiйдемось, то в божiм творивi немає глузду!

А н н а

Стривайте. Не тьмарiть менi думок речами запальними. Не бракує менi одваги йти в широкий свiт.

Д о н Ж у а н

(встає i простягає їй руку)

Ходiм!

А н н а

Ще нi. Одваги тут не досить.

Д о н Ж у а н

Та що ж вас не пускає?.Сiї перли?

Чи та обручка, може?

А н н а

Се? Найменше!

(Здiймає перловий убiр з голови i кладе на ослонi, а обручку, знявши, держить на простягненiй долонi).

Ось покладiть сюди i ваш перстеник.

Д о н Ж у а н

Навiщо вiн вам?

А н н а

Не бiйтесь, не надiну.

В Гвадалквiвiр я хочу їх закинуть, як будемо переїздити мiст.

Д о н Ж у а н

Нi, сього персня я не можу дати.

Просiть, що хочете…

А н н а

Просити вас я не збиралась нi про що. Я хтiла лиш перевiрити, чи справдi є на свiтi хоч одна людина вiльна, чи то все тiльки "маврiтанський стиль", i ви самi за ту хвалену волю не вiддасте й тоненької каблучки.

Д о н Ж у а н

А все життя вiддам!

Ан н а

(знов простягає руку)

Обручку!

Д о н Ж у а н

Анно!

Обручка та не є любовi знак.

А н н а

А що ж? кiльце з кайданiв? Дон Жуане,

I вам не сором в тому признаватись?

Д о н Ж у а н

Я слово честi дав її носити.

А н н а

Ах, слово честi?

(Встає).

Дякую, сеньйоре, що ви менi те слово нагадали.

(Надiває знову убiр i свою обручку i хоче вiдiйти).

Д о н Ж у а н

(падає на колiна)

Я вас благаю, донно Анно!

А н н а

(з гнiвним рухом)

Годi!

Доволi вже комедiї! Вставайте!

(Обертається i бачить командора, що наближається вiд дому до альтанки).

Прошу вас, дон Гонзаго, проведiть мене нагору знову.

К о м а н д о р

Донно Анно, скажiть менi того сеньйора ймення.

А н н а

Той лицар - наречений Долорiти.

Iнакше вiн не смiє називатись.

Д о н Ж у а н

У мене єсть iмення - дон Жуан.

Се ймення всiй Iспанiї вiдоме!

К о м а н д о р

Ви той банiт, кого король позбавив i честi, й привiлеїв? Як ви смiли в сей чесний дiм з'явитись?

Д о н Ж у а н

Привiлеї король дає, король i взяти може.

А честь моя, так само, як i шпага, менi належать - їх нiхто не зломить!

Чи хочете попробувати, може?

(Вихоплює шпагу i стає в позицiю до поєдинку).

К о м а н д о р

(закладає руки навхрест)

З банiтами ставать до поєдинку не личить командоровi.

(До Анни).

Ходiм.

(Бере Анну пiд руку i рушає, обернувшись плечима до дон Жуана).

Дон Жуан кидається за командором услiд i хоче проткнути його шпагою. З тiнi виринає "Чорне домiно" i хапає дон Жуана за руку обома руками.

"Ч о р н е д о м i н о"

(незмiненим голосом, так що можна пiзнати голос Долорес)

Немає честi нападати ззаду!

Анна оглядається. Дон Жуан i Долорес вибiгають