Мігель де Сервантес - Скорочено Дон Кіхот (Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі)

Дон Кіхот рішуче твердив, що це військо, і Санчо, нарешті, повірив йому. Вони вирішили допомогти одному з військ, в якому, на думку дон Кіхота, був славетний імператор Аліфанфарон. Дон Кіхот і Санчо Панса злізли на горбок, і ідальго почав розповідати про багатьох рицарів обох армій, яких він бачив у своїй уяві, описавши їх зброю, девізи та інші прикмети, що підказувало дон Кіхоту його ніколи небачене божевілля. Скільки провінцій він згадав, скільки назв націй, і все то були відомості, взяті з рицарських книжок. Санчо Панса пильно й мовчки прислухався до слів пана і раз-у-раз крутив головою в різні боки, приглядаючись, чи не побачить котрогось із тих рицарів. Не помітивши нікого, він сказав, що нікого не бачить і нічого не чує, окрім бекання овечок.

"Страх охопив тебе, Санчо,— відповів дон Кіхот,— і не дає тобі ні чути, ні бачити нічого в справжньому вигляді... І коли ти так мекаєшся, то стань осторонь. Мене самого буде досить, щоб дати перемогу тій стороні, де я допомагатиму".

Кажучи так, він ударив шпорами Росінанта і блискавкою з'їхав з горбка, а Санчо тим часом гукав йому навздогін:

"Верніться, ваша милість, сеньйоре дон Кіхот! Їй-богу, ви нападаєте на барани та вівці!... Яке божевілля!"

Слова зброєносця не спинили дон Кіхота.

Він урізався в середину отари й почав штрикати овець списом так відважно, наче разив своїх смертельних ворогів. Чабани, які йшли за отарою, кричали йому, щоб ідальго цього не робив, а побачивши, що їхні слова не впливають, почали кидати у дон Кіхота каміння з кулак завбільшки. Один з каміннів поламав нашому рицарю два ребра, а другий вибив кілька зубів та покалічив два пальці на руці. Почувши страшенний біль, дон Кіхот витяг пляшку і випив цілющого бальзаму, який він зробив у корчмі. Але обидва удари були такі міцні, що ідальго не втримався на коні і впав. Чабани думали, що вбили його, швидко зігнали докупи свої отари й зникли. Санчо тим часом стояв на горбку, дивлячись на безглузді вчинки свого пана, і проклинав час і місце, де доля звела їх. Потім він підійшов до дон Кіхота, який був у дуже поганому стані і сказав:

"Хіба не казав я вам, сеньйоре дон Кіхот, що те, на що ви нападали, це тільки отари?"

Але ідальго це заперечував і твердив, що його ворог — чарівник, який переслідує рицаря через заздрощі до слави, яку б він здобув у цій битві, обернув військо на отари овець. Через деякий час дон Кіхот попросив зброєносця подивитися, скількох зубів у нього бракує. Саме в цей час, коли Санчо рахував зуби, бальзам подіяв на шлунок пана, і він обблював зброєносця. Санчо відповідно стало теж погано і його знудило прямо на дон Кіхота "...і обидва вони зробилися поцяцьковані".

Санчо Пансо побіг до осла, щоб узяти з торбинок чим витертися, але не знайшовши торбинок, він трохи не збожеволів. Тоді зброєносець прокляв себе і вирішив покинути свого пана й повернутися додому.

Тим часом дон Кіхот підвівся, побачив, що його товариш сумний, і сказав:

"...Всі бурі, які ми перебули, запорука того, що швидко розгодиниться, і справи наші покращають. Не можливо, щоб лихо чи добро тривало занадто довго".

А дізнавшись, що їх торбинки зникли, дон Кіхот засумував, бо дуже хотів їсти. І вони вирішили поїхати пошукати помешкання, де можна було відпочити і поїсти. На цей раз дон Кіхот доручив шукати помешкання Санчо Пансі, в якому нема ні примар, ні зачарованих маврів.

Розділ XII

(де оповідається про славну пригоду та здобуття шолома Мамбріна й про інші речі, що трапилися з нашим непереможним рицарем)

Дон Кіхот і Санчо переночували в корчмі і на другий день, узявши запас харчів, поїхали далі. Незабаром дон Кіхот побачив вершника, що мав на голові щось блискуче, і, звернувшись до Санчо, сказав, ніби немає несправедливих приказок. Так, наприклад, приказка, де сказано, що коли зачиняються одні двері, у ту ж мить і на тому ж місці відчиняються другі. Отже, коли рицар чекав нової пригоди, йому здалося, що у вершника на голові шолом Мамбріна, який так хотів здобути дон Кіхот. Санчо Панса почав попереджувати пана, щоб той знов не помилився, але дон Кіхот відповів:

"Як я можу помилитися, зрадливий боягузе?"

Насправді ж, і кінь, і шолом, які вбачалися дон Кіхотові, були ось чим. В цих місцях було невелике село, в якому не було ні аптеки, ні цирульника. Цього дня цирульнику, який жив у сусідньому селі, довелося їхати туди, щоб пустити кров одному хворому, а декому поголити бороду, і тому він віз із собою мідний таз для гоління. Але пішов дощ, і цирульник, прикриваючи свій новий бриль, одяг на голову добре вичищений таз.

Коли бідний цирульник під'їхав ближче, дон Кіхот наставив на нього свій спис і пустив щодуху Росінанта. Цирульник злякався, впав з мула на землю, а потім швидко підвівся і почав тікати, прудкіш за лань. Таз він покинув на землі і цим задовольнив дон Кіхота. Ідальго звелів Санчо піднести "шолом", а той, узявши його в руки, сказав, що це звичайний таз і коштує зовсім недорого.

Наш рицар одразу надів таз на голову і, повертаючи його з боку на бік, почав шукати забрало. Не знайшовши забрало, він вирішив, що зачарований шолом потрапив, мабуть, до рук людини, яка не могла зрозуміти його призначення. А збагнувши, що шолом із чистого золота, ця людина розтопила його і зробила з однієї половини таз, а другу забрала собі, як цінність. Так розмірковував дон Кіхот і