Василь Биков - Мертвим не болить

Це справді неприємно, і я тут не знаходжу, чим можна було б виправдати капітана. Хіба тим, що випадок із шостою ротою не може не позначитися на всьому батальйоні. Комбат, очевидно, розуміє це і, може, не зовсім упевнено почувається.

На завороті танкової колії я оглядаюся. Ми пройшли кукурудзою вже далеченько, батальйонна колона без сліду і звуку зникла у вечірньому степу. Шашка чомусь ніде не видно. Ну, та старшина наздожене, це не важко, бо ми весь час ідемо видимим шляхом, а ніч буде, мабуть, ясна. Ще не стемніло, а в безхмарному морозному небі на все своє кругле око світить циганське сонце — місяць. Гірше, що третій підстаркуватий німець увесь час відстає, видно, добре зморився, і на моє суворе «шнель» вже не дуже реагує. Тоді я гукаю Кротову: «Стій!» Треба зачекати, бо дедалі темнішає, і я, признатися, трохи занепокоєний: щоб цей старий кудись не вшився. Старший лейтенант незадоволено спиняється, охоче спиняються німці, і всі ми чекаємо, поки догребеться по колії їхній камарад. Кротов, очевидно, трохи змирився з моїм командирством і скоряється. Мені, проте, незручно перед ним, старшим, і, щоб пом'якшити цю незручність, я дістаю з кишені два сухарі.

— Хочете? Погризіть

Снідали ми на світанку, аж у Северинці, і вже добре зголодніли за день. Правда, тому сухар здається на диво смачним, я чую, як Кротов з насолодою відкушує, і з півхвилини ми зосереджено хрумкаємо жорсткі кавалки. Потім мимоволі глянули на німців, що стояли за три кроки, і нас протинає уважний погляд очкастого Хрящуватий кадик на його довгій шиї ковзає під шкірою вверх і вниз Кротов перестає жувати.

— Що, допекло? — ніби вперше помітивши полонених, в'їдливо каже він.— Навоювався, сучий сину? Жерти захотілося? Тримай!

Старший лейтенант розламав сухаря і кинув кавалок очкастому. Той спритно ловить його і з задоволенням починає гризти. А вовкуватий стримано стоїть поруч без шапки, і я засовую руку в кишеню Там ще один огризок сухаря, останнього з моєї сьогоднішньої норми. Я дістаю його і не без жалю простягаю. Німець хвилю вагається, потім бере сухаря, відкопиливши нижню губу, наче чмихає. Я ще не встиг нічого зрозуміти, як він коротким змахом через плече шпурляє сухар у кукурудзу.

— Ах ти, гаде! — стрепенувся я від обурення. Кротов перестав жувати. Якийсь час він мовчить, а потім, заламавши брови, ступає поміж колій у сніг.

— Ану, підбери!

Німець насупився, мовчить і ані з місця.

— Підбери, гнидо! — жорстко наказує Кротов і за мить різко б'є його в щелепу. Той хитається, але втримується на ногах, і старший лейтенант, не тямлячи себе від шаленства, кричить:

— Воша повзуча! Сволота! Прокляття наше! Через вас я півроку в шпиталі простогнав! Ви батькову хату спалили! Через вас мене начальство тягає! Ось тобі ще, гаде!

Німець знов хитається, хапається рукою за щоку, але ні пари з вуст — ні від болю, ні від страху. Затята впертість його і в мені відгукується непідвладним гнівом. Якась темна тваринна зненависть охопила мене, і захотілося затопити йому в пику, як це зробив Кротов, і я, відчуваючи, що ледве стримуюсь, кажу старшому лейтенантові:

— Облиште!

Старий, який тим часом наздогнав нас, видно, тямить уже, в чім справа, і послужливо лізе в кукурудзу. Здмухуючи сніг із сухаря, він помалу підносить його, подає розлюченому Кротову. Той, однак, б'є німця по руці, і сухар вилітає в сніг ще далі.

— Геть! Геть, гади! Злидні! Сволота! Я вас усіх зараз!

Ротний хапається за кобуру, і я ледве стримую його:

— Та хай. Не треба! Ходімо.

Пронизуючи всіх трьох сповненим ненависті поглядом, Кротов неохоче переходить у праву колію.

«Ну, гад фашистський...» — думаю я, трохи відставши і наглядаючи за простоволосим гітлерівцем. Волосся в нього чорне, видно, жорстке, до вух він не доторкається, ніби не відчуває морозу. Протягом усієї дороги не вимовив жодного слова, жодного разу не глянув нам у вічі, але в усій його постаті відчувається небезпечний, прихований ворог. Після цього випадку з сухарем я трохи насторожуюся і пересовую свій ПКС на груди: хто зна, що може утнути цей злидень, яку штуку!

Степ затихає на ніч, але ж багато притишених звуків свідчать про присутність навколо великої сили війни. Іде наступ, відгомін його раз по раз вчувається в приглушеному гулі танків, далеких вибухах. Десь на півдні, за Кіровоградом, усе спалахує крайнебо: вогняна заграва на небосхилі то ширшає, розгоряючись, то вужчає. Звідкись долинають невиразні голоси людей, певно, поблизу пролягає шлях. Скрізь у степу причаєний рух, стишений гуркіт, люди. У кукурудзі, однак, ми майже нічого не бачимо довкола себе.

5

Шашок доганяє нас, коли вже володарює ніч і у високому січневому небі, гостро блискаючи, густо висипають зірки. Серед них світить повний місяць. У степу видно, хоч голки збирай. Різкі сині тіні нечутно ступають слідом за нами, яскраво білішає сніг у долах, навкруги у нічних сутінках видніються кукурудзяні зарості. Скраю ми помічаємо рухливу постать. Коня майже не видно в кукурудзяних хащах, тільки поверх них пливе вершник. Ми спиняємося і чекаємо. Ну, зрозуміло, це старшина.

— Тьху, думав, не здожену вже,— з полегшенням від того, що позбувся самоти в нічному полі, каже Шашок і притримує коня.— Ну, як, не порозбігалися фріци?

— Не розбіжаться,— кажу я.

Старшина скеровує коня по лівій колії і близько під'їжджає до німців. Кротов озирнувся (здається, він уже заспокоївся) і з хвилину вдивляється у старшину і його коня.

— Ну, що, не вигоріло?

— Не вигоріло,— охоче відповідає Шашок.— Упертий розвідник. Не хотілося скандал учиняти.

Усе зрозуміло: Шашок на тому самому низькорослому конику, на якому й приїхав у батальйон. Значить, Касенко характер показав до кінця. Він такий, цей наш лейтенант. Розвідник!

— Я б тому коневі ліпше кулю у вухо, ніж віддавати,— каже Кротов.

Шашок не відповідає, пропускає повз вуха це відверто неприязне зауваження і розв'язно кричить на німців:

— Шнель! Шнель, вашої матері! Затопчу, фашисти!

Він і справді підстьобує поводом коня. Задній німець кидається з колії, простоволосий сахається від кінського храпу. Старшина задоволено регоче:

— А, злякалися, такої вашої... Геть з дороги перед руським воїном!

— Ану, кінчай! — погрозливо озирається Кротов.— Спочатку візьми в полон, а потім будеш конем топтати.

Шашок притих і згори вниз насторожено оглядає ротного:

— А вам що, шкода?

— Не шкода. Гидко!

— Значить, захищаєте? Німців