Віктор Петров (Домонтович) - Скорочено Дівчина з ведмедиком

з цукерок. Якось навіть вкрав у крамниці цукерку, бо не мав грошей і не міг впрохати продавця. І все заради обгортки. Вдома батько сильно побив Василя, і хлопець пішов вішатись. Його вийняли із зашморгу, не сподіваючись урятувати. Він вішався не з сорому, що його спіймано на крадіжці або ж що його бито, а через те, що ніхто не захтів повірити у його пристрасть до папірців. Цукерки? Чого варті були для нього цукерки, коли він шукав рідкісних папірців. А потім Василь сказав: "Ваше нещастя, Іполіте Миколайовичу, полягає в тому, що Ви ніколи не вішались, не збирали цукеркових папірців і взагалі нічим не захоплювались. Ви не пережили якогось глибшого захоплення і тому не призвичаїлись ставитись серйозно до несерйозних речей і не знаєте того, що коли поставитись знов таки несерйозно до справ, нібито серйозних і важливих, то легко розкрити їхню химерну й невірну суть".

Іполиту хотілося б, щоб Василь хоч на хвилину кинув цю байдужість, свою манеру поєднувати "так" і "ні" і подивився на справу просто, без усяких розумових вихваток і словесних стилізацій. Іполиту здавалося, що Гриб не говорив, а проповідував, проголошував. "Ви таки дивак, Іполіте Миколайовичу! Вам доводиться проти волі дівчини настоювати на тому, чого ця дівчина не хоче, щоб Ви робили. Ви мені нагадуєте біблійного героя. Ви, як Самсон, мусите здійняти ворота й понести їх, хоч у тому жодної потреби немає, бо вони одчинені. Ви їх тягнете на собі, почуваєте, що не донесете, що вже стомились і надірвались, падаєте й можете під тою вагою загинути. Ви озброєні цілим арсеналом усталених упереджень та забобонів: поняттями про честь дівчини, порядність чоловіка, падіння, дівоцтво, шлюб. Вас турбує, що дівчина може нехтувати всім цим. Ви турбуєтесь за неї, а вона вважає, що Ваша стурбованість з-за неї то вираз невіри в її сили. Ваше поводження аж надто необережне й майже образливе", – говорив Гриб. "Ви розпочали сумнівну гру, в якій Ви наперед засуджені програти. Ви самі штовхаєте Вашу дівчину на шлях небезпечних вчинків". — "Я? Тим, що хочу попередити необережний крок?" — "Ви! Безперечно Ви, і ніхто інший!.."

Василь припускав, що дівчина віддалась не так із почуття кохання, як тільки з бажання знищити самий натяк на шлюб. Коли ж Іполит настоює на шлюбі, то нищить її ілюзію, що вона досягла того, чого прагнула. Вона почне думати, що їй треба зробити ще якийсь дальший, ще дивовижніший крок, щоб повороту назад уже не було остаточно! "Цього остаточного вчинку я б, Іполіте Миколайовичу, і берігся..." – рекомендував Василь. Також він радив йти дівчині на зустріч, усе приймати і не заперечувати.

Іполит з сумнівом поставився до тих заяв, що проголошував Василь Гриб. Проте чоловік не взяв на увагу одного: Грибова манера думати й говорити не відповідала Іполитовій натурі, поглядам, тенденціям. Але чи значило це, що Василь Гриб не міг зрозуміти когось іншого, подібного до нього, краще від Іполита? Тепер після всього, що сталося, згадуючи цю розмову з Василем, Іполит гадає, що зробив велику помилку, занедбавши його поради! Він мав рацію, а Іполит помилявся!

X

Іполит прийшов до Мар'ї Семенівни, щоб просити Зининої руки. В родині Тихменєвих до останнього моменту не знали, кому Іполит зробить пропозицію – Лесі чи Зині. Його взаємини з Зиною лишались для всіх таємницею. При всій своїй експансивності Зина була натура потайна й самотня. У Тихменєвих схилялись до думки, що він швидше зробить пропозицію Лесі, не тільки тому, що вона старша віком од Зини, а також і тому, що її вдача, здавалось на думку всіх, більше підходила до його.

Поки Іполит розмовляв з матір'ю дівчат, Леся і Зина розмовляли. Леся говорила, що коли пропозицію зроблять їй, вона відмовиться, бо знає, що Зина його кохає. Зина говорила, що кохати нічого не значить, що вона кохатиме, кого схоче, його, другого, третього, усе одно кого; що вона кохає Іполита Миколайовича не більше, як і першого стрічного. Зинині слова здалися Лесі огидним блюзнірством, бо вона вважала кохання за святе й чисте палання, таємне й високе почуття. Зина взяла ведмедика з шафи і говорила до нього: "…хоч твоя Зина і є вже пів року за коханку марудного й чесного Оплика, та все ж не буде за дружину ані йому, ані кому іншому. Скажи це Лесі, хай вона іншим разом стерегтиметься балакати так багато, як сьогодні". У Лесі вирвався крик: "Зино, скажи, що це неправда!" Зинине визнання злякало її своєю несподіванкою: вона могла усього ждати від Зини, тільки не цього. Леся заплакала, але потім подумала, що Зина більше потребує піклування. Тож Леся запевнила Зину, що те, що Зина зробила, вона зробила тільки тому, що вона дуже кохає Іполіта Миколайовича, що все обійдеться, що все буде гаразд, що вони поженяться, що, вийшовши заміж, Зина буде щаслива... Зина сказала, що заміж не піде: "Я зроблю так, щоб ні він, ні хто інший не могли і не захотіли гадати про шлюб зі мною". Леся перелякалася, що сестра вчинить самогубство, але Зина сказала: "… я зовсім ні на про яке самогубство не думаю. Отруїтись – це млявість, це для слабких душ. Ні, треба не себе вбити. Зумій, усе знищивши, жити цим".

Мар'я Семенівна відразу дала свою згоду Іполиту і покликала Зину. Дівчину почали шукати в квартирі. Загуркотіли двері. Забігали по кватирі. Чути було голоси. Шукали Зини. На порожній весняній сонячній вулиці вугільник гукав: "Голь, уголь, го-оль!.." Тоді вмить Іполит зрозумів, що все скінчено. Що сталась якась безглуздість, що повороту нема. Повернулась Мар'я Семенівна, а за нею прийшла Зина. Мар'я Семенівна урочистим голосом сказала: "Мила моя Зинусю! Іполит Миколайович прохає у мене твоєї руки. Я дала згоду. Що скажеш ти?" У Зини було надзвичайно бліде обличчя. Вона відповіла: "Я тільки що віддалась двірникові!"

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу