Азорою. Намагаючись переконатися у стійкості її почуттів, він симулює смерть; його поховали. Приятелеві Задіґа Кадору вдається заспокоїти молоду жінку, і, домовившись зі своїм другом, він вдає, ніби дуже страждає від болю в селезінці. Єдиними ліками, які можуть усунути цей біль, є ніс щойно померлої людини, який слід покласти на хворе місце. І ось вдова, взявши в руки бритву, прямує до могили свого чоловіка («Ніс»). Розчарувавшись у жінках, Задіґ подається на село. Прогулюючись полем, він надибує стривожених куртизанів, які пустилися в пошуках зниклого собаки королеви і королівського коня. Задіґ, який взагалі не зустрічав тих тварин, своїми науковими судженнями, побудованими на найдрібніших прикметах, відправляє шукачів по їхніх слідах. Це накликає на нього лише непорозуміння з правосуддям («Собака й Кінь»). Після декількох пригод Задіґ завдяки своєму розумові та щедрості стає повірником короля і його першим міністром. На певний час він заснував у Вавилоні справедливість, яка ґрунтувалася на поблажливості й розсудливості («Міністр»). На лихо, королева Астарта виявляє до нього надмірне зацікавлення і таким чином викликає ревнощі короля; Задіґ мусить якнайшвидше втікати з королівського двору («Ревнощі»). Наближаючись до Єгипту, молодий чоловік зустрічає заплакану жінку, яку переслідує розгніваний чоловік, обсипаючи її прокльонами й ударами. Схвильований Задіґ встряє в цю історію, і чоловік став йому наносити удари. У відчаї Задіґ кидає його на землю, а оскільки той, користуючись його довірливістю, намагається зробити із Задіґа коханця своєї дружини, той його вбиває («Побита жінка»). Ледве уникнувши в'язниці, але опинившись у рабстві, Задіґ потрапляє разом зі своїм паном до Аравії; там йому вдається скасувати звичай, який вимагає, щоб вдови закінчували своє життя на вогнищі. Він присутній на вечері з єгиптянином, індусом, мешканцем Катаю, греком та кельтом. Кожен з них намагається довести, що його релігія є найкращою. Ще трохи — і могло б дійти до бійки між ними, якби Задіґові не вдалося переконати їх у тому, що вони шанують того самого Бога. Але арабські жерці, яким вдови перед добровільною смертю залишали свої статки, хотіли позбутися його. Задіґ залишився живий лише завдяки хитрощам тієї, яка врятувала його від страти. Бажаючи віддячитися своєму панові, Задіґ відправляється на острів Серендіб; уже невдовзі його починають приймати за незвичайну людину. Його хоче бачити король, хоче його послухати. Саме йому Задіґ розповідає про засіб, завдяки якому можна впізнати чесного міністра. Сповнений добрих діянь, Задіґ покидає острів. Переходячи кордон, який відділяє Аравію від Сирії, він потрапляє в руки ватажка розбійників Арбогада. Тут Задіґа також вшановують з великими почестями через ту мужність, яку він виявив, захищаючись від розбійників. Під час однієї з розмов з їхнім ватажком Задіґ дізнається, що вавилонський цар збожеволів, що його вбили, у місті панує анархія; що ж до красуні Астарти, то ніхто не знає, здобиччю якого пройдисвіта вона стала. Задіґ одразу ж відправляється на її пошуки. Врешті-решт після багатьох пригод йому вдається її розшукати — вона полонянка гірканського сеньйора на ймення Огуль. Той вельможа хворий на якусь вигадану хворобу. Йому порадили з'їсти василіска, звареного в трояндовій воді. На щастя, з'являється Задіґ, який повідомляє цареві, що він має ліки, сильніші від усіх існуючих на землі василісків. І ось Огуль з Задіґом грається м'ячем. Завдяки цьому маленькому урокові фізкультури Задіґ одержує свободу Астарті, яку він повертає до Вавилона. Її приймають там з «тим захватом, який завжди викликає прекрасна царівна в нещасті». У край знову повернувся спокій, і вавилоняни заявляють, що Астарта одружиться з тим, кого виберуть правителем. Задіґ перевершує усіх супротивників своєю кмітливістю і відвагою; він сам вирішує усі загадки, які йому пропонують; отож «його однодушно визнали царем і передовсім за згодою Астарти, яка по стількох перешкодах смакувала радість бачити, що її коханець, на думку всіх, гідний бути її чоловіком».
«Задіґ — герой, який споглядає і роздумує. Він багато що відкриває у світі <…>. Своє розуміння недосконалості світу він намагається втілити у свідомість оточуючих, навіть просвітити їх. І якщо навіть це вдається йому лише частково, герой не втрачає оптимізму взагалі, бо для нього найголовніше не стільки викорінити зло, як визначити його причини».[14]
Вороги Вольтера, а особливо Фрерон, постійно закидали письменникові, що «Задіґ» був створений із частин та уривків, об'єднаних разом і запозичених із східних казок та подорожніх розповідей. Так і є насправді; але що тут належить Вольтерові — це насамперед впровадження цих оповідань та пригод в безперервну історію формування розумної людини — одні нею захоплювалися, інші її ненавиділи, вона зазнала усіх ударів долі, але вміла завжди з них елегантно виходити, користуючись своєю мудрістю та чесністю; а крім того, він наситив свою розповідь натяками на події та персонажів свого часу. «Задіґ» — це книжка, яку треба для себе відкривати, і якщо тепер читацький світ не дуже чутливий до усіх тих пригод, нас не може не привабити гострота і жвавість нападок письменника на неминучі похибки правителів, на ницість і нечесність їхнього оточення; на зловживання усіх тих, хто, користуючись довір'ям народу-трудівника, стає надійним захисником несправедливості й тиранії.
Філософську повість «Мікромегас» Вольтер надрукував 1752 року. Автор уявляє собі, що Мікромегас, житель планети Сіріус, за своїми розмірами велетень, дістав присуд про те, що йому упродовж численних років заборонено з'являтися при дворі, оскільки він надрукував одну зі своїх книжок, в якій нібито були єретичні думки. Він здійснює мандрівку на планету Сатурн і знайомиться там з одним із її мешканців, який у порівнянні з мешканцями Сіріуса виглядає карликом. Уже з самого початку повісті маємо натяки на різноманітні епізоди з життя Вольтера: натяки на Буайє, який виступив з гострою критикою Вольтера після появи «Філософських листів», або карикатурне зображення Фонтенелла, автора відомих «Бесід про множинність світів», який приєднався до супротивників Вольтера.
Розмовляючи на різноманітні теми, два мандрівники прибувають на нашу планету — вони мають можливість познайомитися з європейськими звичаями та порядками. Мешканці Сатурна і Сіріуса навіть не зауважують присутності на землі її мешканців — ті мешканці таких малих розмірів, що не вміщаються у їхнє сприйняття. Зробивши із діаманта своєрідний мікроскоп, Мікромегас спочатку виявляє кита, якого він розглядає, тримаючи на нігті пальця, потім бачить корабель з людьми, яких ті мандрівники сприймають спочатку як звичайних комах, та згодом упізнають у них істот, наділених душею, — вони врешті-решт зуміли зав'язати із ними спільну мову і почали розуміти, що ті говорять. Далі стаємо свідками розмови з філософами, які належать до різних шкіл і
