Олександр Мелентійович Волков - Вогняний бог Марранів

й роки зберігав Урфін Джюс запальничку як гарну іграшку, що нею можна було час від часу помилуватися. Але тепер, коли він надумав виступити в ролі вогняного бога Маррана, вона неабияк прислужилася Урфінові. З її допомогою Джюс довів Стрибунам, що вогонь слухається його і миттю виникає за його наказом.

Одна річ — кресати кресалом, дожидаючись, коли іскра потрапить на трут, а потім роздмухувати її, щоб з'явилося полум'я. Все це вимагає часу і не справляє сильного враження. І зовсім інша — коли вогонь вилітає з простягнутої руки володаря в один момент ї запалює жмут соломи, який спалахує яскраво й гаряче.

Звичайно, він міг би придбати в сільській крамничці сірники, але для того, хто хоче назватися вогняним богом, запальничка послужить набагато краще!

Урфін вразив уяву Марранів у перший же вечір своєї появи: під захоплені вигуки глядачів він безліч разів добував вогонь з простягнутої руки.

ЯК ЖИВУТЬ БОГИ

рагнення якомога швидше знову стати володарем Чарівної країни так сильно володіло Урфіном Джюсом, що він не хотів втрачати жодного зайвого дня.

Першу ніч Урфін провів у хатині Торма на власній його постелі, а вранці оголосив князеві, що треба негайно розпочати будівництво палацу для нього, вогняного бога. Він, бог, залишив прекрасні чертоги в своїх небесних володіннях.

Тисяча чоловік заходилися носити каміння з гірських схилів на обраний Урфіном пагорб. Інші робітники черпали з дна озера клейкий мул, який заміняв цемент.

Урфін показав Марранам як класти підмурівок будівлі, підганяючи каміння одне до одного, і як скріплювати їх цементом. Маррани виявились дуже здібними учнями, і діло в них пішло. Найкмітливіших Джюс призначив майстрами і десятниками. Свої інструменти Урфін дістав із схованки під час грози, коли невпинно гримів грім і спалахували блискавки, а перелякані Маррани лежали в куренях, заплющивши очі й закривши голови руками.

Оповісник Еот Лінг оголосив Стрибунам, що предмети, якими працюватиме їхній володар, священні, їх надіслав великому Урфінові володар небес Сонце, і доторкатися до них без дозволу бога — великий гріх.

Урфін заходився робити одвірки для дверей та лутки для вікон, витесував бантини для стелі й крокви для даху, вистругував віконні рами. Робота кипіла в його майстерних руках тішачи його, адже він стільки років не брався за сокиру й долото. Ото було б і забути Урфінові про марнославні плани. Але він пригадував, з якою ганьбою його випровадили із Смарагдового міста, як зневажливо до нього поставились коли з'ясували, що він уже не може завдати шкоди.

І Урфін похмуро шепотів крізь стиснуті зуби:

— Ворогам не буде пощади! Помста помста!..

А довкола Урфіна юрмилися шанобливі глядачі й милувались його виробами Все, що було пов'язано із столярною роботою свист рубанка по дошці, цюкання долота, дзижчання пилки, все видавалося Стрибунам якимсь дивом, сотворити яке під силу тільки божеству.

Князь Торм страшенно зрадів, коли вогняний бог дозволив йому стругонути кілька разів рубанком. Він зібрав стружки, які впали на землю, і урочисто відніс до свого куреня, як знак божої милості.

Стіни палацу з кожним днем зводилися чимраз вище, і будівля ставала соліднішою; Маррани поглядали на неї з побожним острахом.

Вдача Стрибунів мала цікаву властивість: набігавшись і настрибавшись за день, вони спали ночами мертвим сном, і розбудити їх було неможливо, хоч стріляй над вухом з гармати. Цим спритно скористався Урфін Джюс. Через Еота Лінга він оголосив жителям що кожна сім'я по винна принести в дарунок богові коштовний камінь, інакше її найближчим часом спостигне нещастя.

Перелякані Маррани понесли Урфінові свої найкращі коштовності. Однієї з ночей коли мешканці долини спали непробудним сном, він полетів на орлі в країну Балакунів. Там, у рожевому місті він знайшов купця, віддав йому два десятки коштовних камінців і той зобов'язався купити для Урфіна красиві меблі килими, фіранки, кухонний посуд, віконне скло та багато іншого.

В наступні ночі все закуплене було перенесене в долину Марранів і заховано у віддаленій печері. Всі ці скарби не подобались Карфаксові:

— Чому б не робити закупи відкрито, при світлі дня? — говорив шляхетний орел.

Урфін хитрував і викручувався.

— Любий друже мій Карфаксе зрозумій, — говорив Джюс, — якщо я й ошукую Марранів то лише з добрими намірами. Коли вони пересвідчаться, що я володію хистом чаклунства, вони охочіше підуть за мною до щасливого життя.

Палац був добудований. Його вкрили черепицею, яку зробили з глини жінки, а обпалив сам Урфін. Проте всередині будинку нічого не було і вікна дивились порожніми рамами.

Увечері Урфін сказав Торму:

— Ясновельможний князю, запрошую тебе з дружиною і твоїх радників завтра до мене на новосілля.

Торм здивувався:

— Великий Урфіне, у тебе ж у палаці нічого немає.

— Нехай це тебе не бентежить, — бундючно посміхнувся Урфін. — Божеству доступно те, про що ви, прості смертні, не масте ніякого уявлення.

Цілу ніч Урфін і ведмідь працювали без перепочинку. І коли вранці Торм і старійшини підійшли до палацу, вони ахнули від здивування.

Палац сяяв свіжопромитими шибками вікон. Всередині гостей зустріла небачена розкіш: на підлозі пишні килими, на вікнах кольорові фіранки витончені меблі стояли в кімнатах, а з їдальні долинали приємні пахощі страв.

— Диво! — закричали Маррани і вклякли.

Страви, приготовлені на вогні, страшенно сподобались князеві, княгині й вельможам. На столі був свіжий хліб, смажені качки, печені фрукти й різні ласощі, смаку яких Стрибуни раніше зовсім не знали.

— Ось як живуть боги! — захоплено мовив Торм, підкидаючись на спинку стільця і погладжуючи себе по набитому череву.

— Еге ж, так живуть боги, — підтвердив Урфін. — Але з цього часу так заживете й ви, Маррани, якщо слухняно виконуватимете мої накази.

— Ми готові, великий боже! — вигукнули Стрибуни.

— Передусім вам треба звести будинки, — сказав Джюс.

— Нам будинки? Нам?! — у священному жаху вигукнули Маррани. — Такі, як у тебе?

— Ну, не зовсім такі, — недбало зауважив Урфїн, — звісно, трохи менші й простіші, та все ж ви станете жити в будинках. І далі — ви повинні готувати їжу на вогні. Ви ж бачите, наскільки ця їжа смачніша за ту.

На обличчях Марранів відбився їхній довгий страх перед вогнем, цим грізним, караючим божеством.

— Ідіть за мною! — наказав Урфін.

Він провів гостей на кухню і показав їм полум'я, яке мирно горіло в пічці.

— Ви бачите, як я приборкав вогонь, — сказав Джюс. — Таким же слухняним він прийде і в ваші оселі, обігріватиме житла, жінки стануть варити на ньому юшку і пекти булки.

— Воістину великий і добрий вогняний бог Марранів! — вихваляли Урфін а