Люба Клименко - Великий секс у Малих Підгуляївцях

class="p1">— А ти? Шо, завидуєш? На себе глянь: міжду прочім, гдє твая грудь?

Тут три Свєтки, як усігда, поскандалили. Правда, слєгка. Без побоїв. Третім чуттьом вони помнили: зара’ прийдуть потенціональні сексувальні партньори, так шо бицця, особенно по морді, нежелатєльно.

Аж ось і ввалилися наші інтіліктуали — Лопата, Кісточкін, Черепок — і Пашка Кочерга, Брігадір.

— Дружечки наші, любушечки наші, посміхніться!

А чого ж це нам було либу давити, якшо ті бояри приперли якийсь цурупалок, а нам зі Свєтками украшай його, як новогодню йолку.

Ну, не буду занудою, — украсили. Украсили й сіли за стіл. Всі архіологи, окромя мого, як настоящі архіологи — багато випили, мало закусили і начали приставать до Свєток. А моє ж падло сидить і держить мене за руку — не відпуска. Я не видержала: моргнула батяні, мовляв, треба підпоїти молодого. Батя пойняв мене як нада, і став підливати своєму зятьові в чарочку. Тіко трохи перестарався: через п’ять минут мого женіха вже нічо’ не інтересувало, даже тема скіхських хвібул, не говоря вже про мене.

Ну шо ж, вздихнула я горько і собі перехилила чарчину-другу. Дивлюсь: у хаті — нікого, а лампа на стелі хитаєцця і крейда сиплецця на празничний стіл. Шо таке? — думаю. Або я перепила, або землєтрясєніє. Але на всяк случай рішила провірить горище — миші там завелися слоноподібні, чи шо? От вилізла я на горище, привикаю до темноти і чую… чую запах секса. Пробираюся між павутинням і кроквами, прислухаюсь до стогонів і своїм локатором оприділяю: вібрації ісходять з грудей Свєтки Борщ. Придивляюсь і думаю: а де ж Кісточкін, який лоскотав їй поміж цицьками? Вивалила баньки — нікого немає. Невже, думаю, Свєтка до того істомилася од отсутствія любві, шо сама з собою… теє?… Не може буть! Тіко не Свєтка Борщ!

Тут уже мої очка попривикали до темноти, дивлюсь-дивлюсь і — ура! — примітила. Він був під Свєткою, в сіні, а вона на ньому гоцала, як на коні!

Господи! — перелякалася я. — Та вона його своїм вєсом роздушить! Та в моїй же хаті! Та ше перед собитієм! Як найдуть труп у мене на хаті, то моя свайба розстроїцця, та я ше старою дєвою так і останусь!

— Ґвалт! — кричу я. — Свєтко, ти шо, чокнулась? Ти ж його, мов гвоздка, забила в дошку, як ми його будемо вишкрябувати?

Свєтка Борщ глянула на мене мутними очами і нічого не пойняла. Зато із сіна вигулькнула довольна рожа Кісточкіна і підморгнула мені:

— Прісоєдіняйся, нєвєста!

Я плюнула спередсердя і полізла вниз. Рішила випить. Прихожу в хату, а Мумріков спить, як рібйонок, і в ус не дує.

Я налила чарчину, зирк, а нічим і закусить — нада йти в комору до бочечок з квашеною капусткою, огірочками та яблучками.

Взяла я миску і пішла до комори, клацаю клямкою і вдруг чую:

— Занято!

— Шо? — перелякалася я. (Думаю, може, це я в тувалєт зайшла? Та нє, вроді в комору-таки).

— Хто тут? — питаю.

— Подожди, Галько, ми щас кончім! — прошкварчала Свєтка Кисіль.

— Шо? — возмутилась я. — На моїй квашеній капусточці?

Но любовна парочка вже приступила до осуществлєнія свого коньца.

А я наблюдала за тим, шо робицця в моїй коморі. Свєтка Кисіль сидить на бочечці, закинувши свої окорочка на Лопату, а той хвацько порає її. Нє, я ше такого не бачила! І в останній момент Лопата, намєрєваясь просверлити партньоршу своїм, кажецця, не дуже довгим сверлом, шагнув крок уперед до Свєтки, але промахнувся: наступив на квашене яблуко, підсковзнувся і поїхав назад, зачепився за бочечку з квашеною капусточкою, перевернув її і кончив прямо в неї.

Я от возмущенія чуть сама не кончила. Але побачивши розчаровану морду Свєтки, я пойняла, шо мені щас не найхужіше. Потому я знову спередсердя плюнула і вийшла з комори.

В хату вертатися вже не хотілося. Зато в голові гамселила одна мисль: осталася тіко Свєтка Непадайдощ. Інтересно, а де вона із Черепком?

Шо мені оставалося? Чим зайнятися? Тіко найти третю парочку і подивитись, чим вони там занімаюцця.

От я й пішла, пройшлася комнатами — нема, надворі — нема, в хліву — нема, в повітці — нема, в тувалєт даже заглядала — нема! Мене вже заїло: та невже я так і не побачу, на шо Свєтка Непадайдощ способна? Вона ж у нашому селі щитаїцця самою великою звращенкою.

Шукала-шукала — і не найшла. Сіла на пеньочок, на якому ми рубаєм дрова, і загрустіла: нещасна я нещасна! Ну чого мені так не везе? Аж чую — з садочка доносяцця странні звуки. Я туди шасть! І…

Те, шо я там побачила, запомнила на всю жисть. Як зараз видю: стоїть навкарачки Черепок ну… в чому мать родила… і держе свого рака-неборака… А Свєтка — вся одіта — шмагає його кропивою. З усієї сили!

Сперва я нічого не пойняла. А коли побачила, як Черепок кончає, то зробила откритіє: він же мазохіст тіпічеський! От повезло Непадайдощиці! Не то шо мені, нещасній! Мумріков — ні риба, ні мнясо, як то кажуть (я, канєшно, ізвіняюся) — не йобар.

Загрустіла я окончательно. І покотилися з моїх ясних очей сльози, як горох.

Аж чую:

— Чого ти зажурилася, моя ластівко?

Це був родний голос Брігадіра!

— Та нічо’, нєвєсті ж положено плакать на свайбі.

— Але ж не так гірко!

— Отож бо й воно! — схлипнула я.

— Хочеш, я тебе розвеселю?

— Хочу! Тіки так, шоб у мене було ше лучче, аніж у Свєтки Борщ, Свєтки Кисіль і Свєтки Непадайдощ разом узятих!

— А як же у них було?

Ну, я розказала Брігадіру, шо і як. Пореготався він і поплескав мене по задниці.

— Ходімо! — підморгнув.

І ми пішли… В шалаш. А на столі якраз стояв тазік, даже не тазік, а таке собі корито, з салатіком Олів’є в колічестві, шоб хватило на всіх гостей.

Ну, і тут ми з Брігадіром устроїли оргію. Прямо на свайбеному столі, прямо в тазіку з салатіком Олів’є! Ми ним обмазували одне одного, а потім злизували з усіх мєстов наших голих тєл, ми запихались ним, цілувалися, качалися в Олів’є, і в нього й кончили! Оце був секс! Куди там Голівуду!

Яке ж я получила удовольствіє! Аж захотілося жити! Де й пропало отвращеніє до Мумрікова: грець із ним, імпотентом нещасним! У мене ж є Брігадір — секс-сімвол Підгуляївців!

Настала неділя. Це була свайба всіх времьон і народів!

Стіл був шикарнєйший: і салатік Олів’є, в який ми вчора з Брігадіром кончили,