Кейт Мосс - Гробниця

Піднявши руку, Жорж посмикав жорсткий білий комірець і ослабив чорну краватку. Його розкішний та елегантний піджак був уміло скроєний таким чином, щоб приховати ту прикрість, що у свої шістдесят відставний генерал уже втратив фізичну форму, яку він мав у зеніті своєї військової кар’єри. У петлиці виднівся краєчок різнокольорової стрічки, що означала медаль за Седан і Мец. Замість жилетки, яка б лише підкреслювала його випукле черевце, на генералові був широкий пояс-шарф. Сивочолий, із густими кущастими вусами, Жорж тепер служив дипломатом — статечним та розважливим — і хотів, щоб усі про це знали.

Щоб потішити його марнославство, Маргарита скромно вдяглася в пурпурову муарову сукню зі сріблястою облямівкою та намистинами. Повненькі руки й широкі стегна вигідно підкреслювали її тонкий стан і привертали до нього пильну увагу. Комірець був високим, і за ним лише прозирала вузенька смужка оголеного тіла, але від цього звабливість Маргарита лише посилювалась. Її чорне волосся було елегантно скручене в шиньйон із кількома фіолетовими перами, що якнайповніше підкреслювало красу її тонкої білої шиї. А дивовижність ясних карих очей відтінювалася прекрасним кольором обличчя.

Усі знуджені матрони та манірно-бундючні дружини, що були присутні в ресторані, витріщилися на Маргариту з подивом та неприязню, тим паче, що вона була не дівчиною в розквіті молодості, а жінкою сорока п’яти років. Поєднання вроди, прекрасної фігури й відсутності обручки на руці явно ображало їхнє почуття пристойності та справедливості. Чи варто було афішувати свій любовний зв’язок у такому місці, як «Вуазен»?

Власник ресторану, такий само сивочолий і статечний, як і відвідувачі, хутко рушив привітати Жоржа, вигулькнувши з-за двох дам, що сиділи за першим столиком. То були Сцилла й Харибда, без чийого благословення до цього кулінарного закладу не входила жодна душа. Генерал Дюпон був давнім завсідником, який замовляв найкраще шампанське й давав щедрі чайові. Утім, останнім часом він чомусь нечасто заходив до «Вуазену», і власник, напевне, боявся, що втратив свого клієнта, котрий став тепер відвідувати кафе «Пілар» або кафе «Англе».

— Мосьє, як приємно бачити вас ізнову! А ми вже були подумали, що вас призначили на закордонну посаду.

Жорж страшенно знітився та явно не знав, що сказати. Який же він простодушний, — подумала Маргарита, хоча не можна було сказати, що ця його риса була їй не до вподоби. Жорж мав кращі манери й був щедріший та відвертіший за більшість тих чоловіків, яких їй довелося знати раніше.

— У цьому повністю моя провина, — відповіла вона, кинувши на хазяїна грайливий погляд з-під своїх довгих він. — Бо це я тримала його при собі.

Власник ресторану розсміявся й клацнув пальцями. Поки гардеробник брав у Маргарити плащ, а в Жоржа — палицю, чоловіки обмінялися милощами, поговоривши про погоду та ситуацію в Алжирі. Вони обговорили також свіжі чутки про антипрусську демонстрацію. Маргарита ж на мить відволіклася й дала волю своїм думкам. Озирнувшись, вона помітила знаменитий стіл-вітрину з першокласними фруктами. Звісно, полуниці вже відійшли, та й узагалі, Жорж не любив засиджуватися допізна, тож навряд чи він схоче залишитись до того часу, коли подаватимуть десерт.

І непомітно для чоловіків, які завершували свою бесіду, Маргарита розчаровано зітхнула. Попри те, що всі столи довкола них були зайняті, в атмосфері ресторану відчувалися спокій і затишний комфорт. Її син не пішов би до «Вуазену», вважаючи його надто старомодним і нудним, але їй рідко доводилося бувати в таких закладах, і тому вона, зазирнувши сюди, визнала цей ресторан просто чарівним і милим. Він був цілком сумірним із тими безпекою та спокоєм, що їх вона знайшла під покровительством генерала Дюпона.

Скінчивши розмову, господар підніс руку. До них підійшов метр і провів Жоржа та Маргариту крізь освітлене свічками приміщення до спеціального столика в ніші. Недосяжний поглядам решти відвідувачів, він розташовувався також досить далеко від обертальних дверей, які вели на кухню. Маргарита помітила, що метр аж упрів, і його верхня губа блищала від поту під коротко підстриженими вусиками. Цікаво, чим же насправді займається Жорж у міністерстві закордонних справ, що його думка та добре ставлення важать так багато? — подумала вона.

— Мосьє, мадам, може, для початку аперитив? — спитав офіціант.

Жорж поглянув через столик на Маргариту.

— Шампанського?

— Так, це було б чудово.

— Тоді пляшку «Кристалу»[3], — ледь не пошепки сказав Жорж, прихилившись до офіціанта, наче не хотів обтяжувати Маргариту знанням такої дрібної та незначущої деталі, як те, що він замовив найкраще шампанське в цьому закладі.

Щойно метр пішов, Маргарита виставила ногу й торкнулася під столом ноги Жоржа. Мить — і вона із задоволенням побачила, як той сіпнувся та збуджено завовтузився в кріслі.

— Ну, Маргарито, припини, — запротестував генерал, але його протест був явно нерішучим, і в ньому чулося вагання.

Скинувши взуття, жінка знову легенько притулила ногу до його ноги й відчула складку брюк крізь тоненьку, як павутина, панчоху.

— У їхньому льосі — найкращі червоні вина в Парижі, — хрипко сказав генерал, наче бажаючи прокашлятися. — Бургундські, бордоські — усі впорядковані за роками виробництва; спочатку вина з відомих гуралень, потім — решта в належному порядку, і так — аж до ординарних вин для простолюдинів.

Маргарита не любила червоних вин, від яких у неї страшенно боліла голова, але зараз вона була налаштована пити все, що замовить для неї Дюпон.

— Ти такий кмітливий, Жорже, — мовила вона із вдячністю в голосі. І, озирнувшись довкола, додала: — Молодець, що знайшов нам столик. Для середи тут сьогодні дуже людно.

— Просто треба знати, до кого звертатися, — відповів генерал, хоча Маргарита й помітила, що він був явно втішений її лестощами. — А ти хіба бувала тут раніше?

Вона похитала головою. Педантичний та прискіпливий Жорж мав схильність збирати докупи факти й аналізувати їх, полюбляючи хизуватися своїми знаннями. Звісно, як справжня парижанка, Маргарита знала історію ресторану «Вуазен», але воліла вдавати з себе необізнану. Під час трагічних місяців Паризької комуни цей ресторан став свідком найжорстокіших сутичок між комунарами й урядовими військами. Там, де зараз була стоянка фіакрів і двоколок, ідо відвозили відвідувачів з одного краю Парижа до іншого, двадцять років тому вивищувалися барикади: залізні ліжка, перекинуті дерев’яні вози, піддони та снарядні й патронні ящики. Маргарита, разом зі своїм чоловіком — її прекрасним, героїчним Лео, — теж билася колись на цих барикадах. То була коротка славетна мить, коли вони об’єдналися проти правлячого класу.

— Коли Луї-Наполеон зазнав ганебної поразки в битві під Седаном, — із присвистом видихнув Жорж, — пруссаки