Дарунок Корній - Зворотний бік сутіні

на Птаху. Було обіцяно, що саме вона проводить його у світ неврів. І раптом блискавкою в голову влетіла згадка про нічне видиво. Щойно встав, зиркнув у вікно й забув, а тут — відразу все пригадалося. Птаха, його Учителька, — як полонянка у клітці, а клітка в руках Стрибога. Сутінки огортають із ніг до голови Стрибога, такі мерзенні та гидкі. Тіло чоловіка обплутане сірою павутинкою. І лишень рука, яка тримає клітку з Птахою, ще не вкрита нею.

Учитель чемно зачекав, поки закінчиться сніданок. Зробив знак рукою, щоб учні не розходилися:

— Йменням Сварожого кола вітаю вас, мої дорогі учні. Маю декілька важливих повідомлень. Сьогодні у Яровороті та у Храмі Сонця великий день. Світ Невридії гостинно відкриває двері для навчання у школі перевертництва. Довго не розмірковуватиму про важливість такого навчання і його особливості — вам це вже відомо. Лишень нагадаю наступне, щоб не виникало зайвих питань: щойно в школі Храму Сонця з’являється новий учень, як відразу ми посилаємо заявку у світ Невридії на його там навчання. Якщо, звісно, його кандидатуру Вчителі світу неврів вважатимуть достойною. І ви знаєте, що чекати можна століття, можна чекати вічність, але так і не діждатися, а може це статися і відразу. Таке вже не раз бувало у нашій практиці. Сьогодні у нас із вами саме такий день. Ба більше я вам скажу — сьогодні унікальний день. Бо вперше відразу два учні вступають на навчання до школи перевертництва, вирушають у світ Білих Вурдалаків. Це Дуж та новачок Остап.

Перешіптування між учнями припинилися, і зал на мить занімів, а потім… Потім вибухнув словами невдоволення та заперечень. Чомусь геть не дивувалися тому, що вчителі-неври вибрали Остапа. Хлопця тут усі любили за спокійну та лагідну вдачу. Він ніколи нікого не обмовляв, з радістю допомагав, знали його ще з тих часів, коли він був лишень служкою Птахи та Стриба. І на спільну думку усіх, Перемінник зовсім не змінив хлопця. Він залишався і далі собою — щирим і чесним, правдивим і добрим. У ньому, що найдивніше, геть не було надуманої пихи, яка з’являлася геть у всіх, щойно ті отримували Перемінника, і Вчителям школи Храму Сонця доводилося «виправляти» ситуацію. Так, щирість завжди подобається людям.

А от Дуж… «Чому Дуж, Учителю? Оцей недотепа!», «Це знову робота його батьків? Домовилися?», «Цей ледацюга тільки чуже місце займає у школі» і так далі — обурливо лунало з усіх боків. Учні дратувалися, бо навіть не другим, а першим (Учитель Посолонь озвучив його першим) кандидатом став старожил і цілковитий невмійко Дуж.

— Ану тихо. Ти-и-и-и-и-и-хо. Я сказав.

Посолонь гучно заплескав у долоні.

— Тихо, громадо! Вислухайте мене. Гаразд? Розповім я вам одну притчу, може, вона вас вгамує. Одного разу Учитель захотів перевірити своїх учнів. Він покликав трьох найкращих. Ну, принаймні він вважав їх найкращими. Взяв чистий аркуш паперу і на ньому зробив невеличку темну чорнильну пляму. Кожному з учнів Учитель поставив те саме запитання.

«Що ви бачите перед собою?»

Перший учень відповів: «Звісно ж, чорну пляму». Другий сказав: «Ляпка, яка за формую нагадує кулю». Третій відказав: «Очевидно, що це чорне чорнило від ручки».

Учитель засмутився. Учні не розуміли причини цього смутку, бо вважали, що вони мають слушність. Яке запитання, така й відповідь.

— Учителю, невже ми відповіли невірно і це вас так засмутило? — запитували його учні.

— Усі ви добре розгледіли маленьку чорну цяточку на такому великому білосніжному аркуші. І ніхто з вас не помітив цього самого аркуша, на якому стояла ця ледь помітна чорна пляма.

Тож, дорогі мої учні! Шановні чорнильні плями! Побажайте білим аркушам щасливого навчання у світі Білих Вурдалаків і швидкого навернення.

Остап задоволено всміхався до Вчителя. Посолонь був Учителем за покликанням. Він завжди знаходив потрібні слова. Так було і цього разу. Остап щиро на очах у всіх простягнув руку Дужу для потиску та привітання того з таким значним успіхом. Той перелякано відсахнувся і збентежено втиснувся в стіну. Хтось з учнів сумно кинув: «Цей білий аркуш, схоже, хоче бути чорнильною плямою, Учителю, і ви цього не зміните».

Дуж не був щасливий від того, що його запросили на навчання. Він здавався смертельно настрашеним.

— Так. Тиша, учні! Це ще не всі новини. Мене якийсь час не буде в школі. На час моєї відсутності мене підмінятимуть великі безсмертні — Китоврас та Жива. Це все, мої дорогі учні. А зараз гайда до праці. Ваші Учителі чекають на вас. Йменням Сварожого кола бажаю вам вдалого дня та плідного навчання.

Всі, крім Остапа та Дужа, вийшли з кімнати. Учитель рукою попросив їх залишитися. Коли двері за останнім з учнів зачинилися, Посолонь знову заговорив:

— Остапе та Дуже, любі мої хлопці! Ми з вами напередодні славних подій. Я певен цього. Тож… Вам потрібно зібратися. Дуже, цю ніч заночуєш вдома з батьками. Думаю, вони на це заслужили. Ти, Остапку, можеш сходити в хатинку Птахи, якщо перебування там тобі важливе, бо хтозна, коли ви зі світу Білих Вурдалаків повернетеся. А може, хтось із вас і не вернеться назад, надумає залишитися там.

Учитель Посолонь по-зрадницьки підморгнув Остапу. Той аж зашарівся.

— Завтра вранці чекаю вас, бадьорих і впевнених у власних силах, тут, на площі перед Храмом. — Остап щойно відкрив рота запитати, чи то Птаха їх поведе, як Учитель випередив його: — Я буду проводирем для вас у світ неврів. Безсмертна Птаха зайнята більш важливими справами. І оскільки вас двоє, Учитель Мирослад зробив виняток із правил. Мені дозволено супроводжувати вас не лишень до воріт, а й за ворота. І ще одне… — Посолонь зробив невеличку паузу. — Учитель Мирослад самостійно буде вас обох навчати. Це велика честь, хлопці. Не всі, хто навчається у світі неврів, мають таку можливість. Будьте старанними та наполегливими, і нехай Сварог тримає ваші лиця світлими.

Посолонь із хлопцями вийшли з великої зали Храму Сонця на площу перед Храмом. Та була переповнена сонячним світлом. Посолонь притримав Остапа за лікоть. Дуж, білий, як полотно, майже бігцем кинувся до святилища й бухнувся перед Білобогом на коліна.

Хлопець почав ревно та щиро молитися, з його очей текли сльози.

— Він боїться, Учителю! — сказав жалісно Остап. — Навіщо ви це зробили? Не потрібно його відправляти у світ неврів. Він може там загинути, він геть непристосований до такого життя. Ви знаєте про світ неврів більше від мене. А ті чутки про світ Невридії, які переповідають з уст в уста, навіть якщо частинка