Ірина Заблоцька - Пастка для метелика, Ірина Заблоцька

Кожен куток маєтку Чжоу, кожен жест його мешканців Лінь Вей розглядала крізь призму своїх двох головних цілей: розгадати таємницю смерті матері та зрозуміти справжню сутність її чоловіка. Але в її думках все частіше спливали обличчя мачухи та Лінь Шао. Їхні поспішні візити, їхні фальшиві співчуття, їхня надмірна зацікавленість її новим життям – усе це здавалося Лінь Вей підозрілим.

(Мачуха завжди заздрила матері. Її красі, її доброті, її впливу на батька. А Лінь Шао… вона завжди була розпещеною та егоїстичною. Чи могли вони… чи могли вони бути причетними до її смерті? Сама думка про це холодила кров.)

Під час одного з візитів мачухи та Лінь Шао, Лінь Вей уважно стежила за кожним їхнім словом, за кожним поглядом. Мачуха розпитувала про її життя з паном Чжоу з надмірною цікавістю, намагаючись вивідати якомога більше деталей. Лінь Шао ж поводилася відсторонено, час від часу кидаючи на неї співчутливі погляди, які здавалися Лінь Вей лицемірними.

(Вони грають свої ролі так старанно. Але я бачу фальш у їхніх очах. Я відчуваю її. Мати ніколи б не померла просто так. Щось тут нечисто. І я доведу це.)

Лінь Вей почала згадувати події того трагічного дня. Дрібні деталі, які раніше здавалися незначними, тепер набували нового сенсу. Спішна кремація, небажання батька говорити про це, дивна поведінка мачухи одразу після смерті матері… Усе це складалося в тривожну картину.

Вона також згадувала дивну прихильність Лінь Шао до деяких речей матері, її раптову цікавість до її спадщини. Невже за цим крилося щось більше, ніж просто сестринська цікавість?

(Я повинна бути обережною. Вони можуть бути небезпечними. Якщо мої підозри правдиві, вони здатні на все. Але я не відступлю. Заради пам'яті матері я дізнаюся правду, чого б мені це не коштувало.)

Лінь Вей розуміла, що її розслідування стане ще складнішим, адже тепер вона мала справу не лише з таємницями родини Чжоу, але й з можливими злочинами найближчих людей. Їй доведеться бути вдвічі обережнішою, вдвічі спостережливішою, щоб не видати своїх підозр і не наразити себе на небезпеку.