Pyotr Ivanovich Franco - Дядько Шкіпер, Pyotr Ivanovich Franco

були повні, хоч вітер не качав кораблем. Коло колеса непорушно наче камяна статуя стояв Прокіп. Вогонь його люльки жеврів наче світлячок. За кораблем простяглася доріжка. Дядька здивувала повна тиша. Адже звичайно чергові говорять собі на помості, чується в ряди годи регіт та сміхи, заграє чародійна сопілка, або навіть хтось затягне пісні, або танцює. А тепер тихо хоч маком сій. Що се таке? Дядько тихесенько зійшов босоніж на поміст і тямлячи на зрадливі двері до кухні, подався на бакборт попри рятунковий човен. У яснім сайві місяця поміст виглядав таємничо, куди не глянь видно було віка зі скринок на сухарі, підперті одним боком на патичках. Патички оскільки шкіпер міг доглянути були привязані дротами до... Очи шкіпера побігли в напрямку дротів, що блестіли металічно, геть аж до керми, де зза борта виглядали голови моряків, що тримали дроти в руках наче вудки. Коло кождого сторчав держак. Шкіпер помітив, що коло кождого держака звисав важкий жмуток цьвяхів. Під кождим віком лежали незвичайно приманчиві річи: шматки хліба, сала, а навіть коштовного цукру. Не важко було догадатися, що се були лапки на щурів. Крізь відхилені двері кухні виглядали блискучі очи кухаря. Враз помітив шкіпер на помості величезного рудого щура. В людськім розумінню поводився дуже безлично: ходив преспокійно поміж приманами, шкрябився лапкою у карк, ставав на задні лапки і нюшив на всі боки. Здавалося, що кпить собі зі своїх лютих ворогів і тих усіх нездарних людських хитрощів. Раптом щур мабуть хотів зробити приємність і людям та почав забігати під лапки. Дроти почали дріжати, але покищо ніхто не важився потягнути, бо рухи щура були надто скорі і неожидані. Та ось шур майже спинився під найвищою лапкою. Шкіпер почував, що тепер рішиться. У воздусі зависло крайне напруженнє. Ще секунда і… двері кухні відхилилися і воздухом свиснув жмут цьвяхів. Одначе кухар не обчислив добре віддалі. Не досягнув щура. Всі лапки самі собою затріснулися, і раптом усі моряки стояли коло кухаря та лаяли його на всі заставки.

«І чого се ти зі своїми цьвяхами, як Пилип з конопель вирвався?»

«Та хиба ж це твоя лапка була?» допитувався властитель лапки.

«Ех, не витримав», з найвищою погордою сплюнув поміж зуби Буґшпріт. Пригноблений кухар зник за дверима своєї кухні, і поміст поволі успокоївся.

На другий день приємний запах добувався із осідку музи кулінарної штуки.

«А я вам кажу», сказав Семен по зрекоґноскованню воздуха довкруги кухні, «що се кухар хоче поправити вчорашню невдачу і напік нам медяників». Се потвердив ніс Буґшпріта, і ніхто більше не сумнівався. Але обід прийшов і минув, а медяників не було, вечеря прийшла і минула, а медяників ні сліду. Ніс Буґшпріта витягнувся іще довше, оскільки се було можливе. По восьми склянках зміна завважила на помості малі кульки, розсипані по всіх усюдах. Се були кришки медяника. Кола моряки висказували свої обурення, отворилися двері кухні, і кухар промовив:

«Щурі вельми люблять медяники. Сі шматочки затруєні. Не раджу коштувати», – і зник у своїм святилищі.

І полювання ішло своїм тягом з ще більшим запалом. Цілий поклад був покритий задрасненнями і пятнами. Всі лапки працювали механічно. Вигинули всі щурі – тільки рудого щура ніяк не можна було спіймати.

Забобоний Прокіа почав навіть хреститися на вид рудого щура: «Ей коби він на нас якої біди не напровадив!» Але якої біди – про се не хотів говорити.

Шкіпер побачив, що так дальше не йде, коли сьому не зарадиться, то всі готові покинути корабель. Скликав цілу залогу і сказав:

«Я знаю, що ви не дуже псотники[6], але все таки поклад корабля має за богато дір. Певно, що се з вини щура. Хто його вбє, дістане карбованця і три дні берегового в Одесі. Тож ідіть і ловіть, а передівсім не руйнуйте «Соловейка».

Від тої хвилини залога перемінилася в гончих псів. Про сон не було мови. Всі полювали. Лапки доведено до крайної досконалости. Але щур не попадався. Остаточно всі рішили, що щур має більше дотепу від них усіх, але все таки силкувалися, як небудь перехитрити щура. Три дні дув міцний вітер, кораблем качало і кидало, буруни заливали поміст, лапки прийшлося поховати. Треба було звивати і наставляти вітрила, роботи було повні руки, і залога забула за щура. Щур більше не показувався, Може змила його яка хвиля у море? Показалася Одеса. Шікіпер стояв на капітанськім містку. Із пристані виплив маленькни пароходик і взяв «Соловейка» на буґсір. Наче люлька пакала машина пароходика, і беріг скоро приближався. Звинено всі вітрила. До камінної греблі оставало ще кілька сяжнів. Ціла залога в найбільшім порядку стояла на своїх місцях. Враз із кухні роздався страшний крик. Двері вискочили з завіс і на помості показався кухар зі своїм страшним «скорпійоном» у руках. Перед ним біг величезний рудий щур. Тут-тут мав кухар завдати йому смертельний удар, але за кождим разом щур забігав за щоглу. Всі покинули свої становища. Хто що мав, хватав у руки і біг бити навісного щура. Щур миттю видрапався на щоглу і побіг першою рейкою. За ним кинулися усі: виходу щуреви не було. Там мусів згинути. На переді був зручний кухар зі скорпійоном у зубах. Тільки Прокіп не брав участи в полюванні, Він одинокий не покинув свойого становища. Стояв із линвою в руках і тільки дивився до гори. Шкіпер даремно свистав і кричав могутнім басом. Ніхто його не слухав. Бувають такі хвилини, що прикази прямо не доходять до слуху. Товпа на набережній теж зацікавилася незвичайним видовищем: ціла залога бігла за одним щурем, що станув собі на кінчику рейки на задні лапки і дивився одним оком чи далеко ще його переслідовники. Другим оком мав цілком що иншого на гадці.

«Бий його! бий!» гукали моряки, що стояли позаду кухаря.

«Бий його!» гукали моряки на березі. Пароходик видав протяжний свист. Його завдання було скінчене; барка причалила до берега.

Кухареви схибнулася дещо нога, але помимо того завдав страшний удар. Хибив щура, але цілий жмут цьвяхів поцілив Прокопа, що сповняв твердо свій обовязок, прямо в плечі. Три крики роздалися рівночасно: кричав цілий «Соловейко», кричала ціла набережна, а Прокіп ричав. Щур спокійно плив до берега.

____________________

Рурикова слава

(Після переказів старої Едди)[7]

В давніх часах, коли пташки співали про будучність, а святі річки шуміли в низ із небосяжних гір,