Роман Олійник (Argonayt) - Гречаний Мед, Роман Олійник (Argonayt)

4

Додому Сеньйора Вероніка зібралася глибокої ночі. Їй дуже хотілося поговорити з Василем наодинці, але зробити це виявилося не так вже й просто. На Парастас прийшло достатньо багато людей. Кожне село це по суті одна, велика родина, і тут треба віддати останню шану кожному померлому, бо колись прийде та мить що й тебе смерть забере в свої володіння. Підгайці не були виключені з цього правила і в хатині щоб помолитися за упокій душі зібралося чимало тих, хто подумки тепер згадував колишню листоношу добрим словом й світлим спомином. Після Парастасу залишилися тільки найближча родина, сусіди та друзі, але жінка не хотіла викликати серед них зайвих пересудів, а тому зуміла перекинутися з чоловіком лише кількома фразами.

Тільки після опівночі, коли майже всі розійшлися, вона нарешті отримала шанс, без свідків, висловити йому свої співчуття. Василь, що здавалося за один день постарів аж на цілих десять років, сумно зітхнув і коротко відповів:

– Дякую.

– Якщо згідний то давай поминальний обід, після похорону твоєї мами, проведемо в моїй піцерії. Місця там вистачить для всіх запрошених і все що потрібно для цього я зроблю сама з дівчатками.

– Я не проти, – безбарвним голосом відповів чоловік, а потім раптом попрохав. – Залишися ще хоч трохи зі мною.

І вона залишилися. Воно обоє мовчки сиділи біля труни з померлою, поки у Вірці не почали злипатися очі від втоми. Помітивши це Василь лагідно торкнувся її руки і тихо промовив:

– Бачу ти вже геть замучена. Іди додому, переконайся, що з дітьми все гаразд та перепочинь хоч трохи.

Сеньйора Вероніка згідливо кивнула головою, однак від пропозиції чоловіка провести її додому категорично відмовилася. До садиби жінки було рукою подати, і вона не звикла чогось боятися на вулицях рідного села. Навіть якщо там панувала непроглядна, зимова ніч. На її мобільному телефоні був яскравий ліхтарик, а дорогу вона знала як свої п’ять пальців. Однак вже на половині пройденого шляху впевненості у жінки суттєво поменшало і вона почала шкодувати, що зараз знаходиться сама. Вірці чомусь здалося наче хтось невидимий закрадається за нею. Жінка на якусь хвильку зупинилася, уважно прислухалася, однак навкруги панувала така тиша, що було навіть чутно як десть зі стріхи на землю падають краплинки води.

Від цієї втоми і всього пережитого мені вже почали всілякі дурниці ввижатися, подумала Сеньйора Вероніка заспокоюючи себе. Однак вона помилялася і все це було не плід її замученої уяви. Вже зачиняючи хвіртку свого обійстя жінка здригнулася від тихого шепоту що раптом долинув до неї:

– Де ти так пізно швендяєшся, дорогенька?

Голос належав її колишньому чоловікові, якого Вірця якнайменше хотіла зустріти в цю мить. Вона обернулася в ту сторону звідки долітали звуки і в’їдливо відповіла:

– Тебе це аніскільки не обходить. А от що ти тут робиш?

– Ніби ти вже не знаєш. Я тепер втікач, що ховається від переслідувачів.

– А сюди чого приперся? Думаєш знайти у мене прихисток? Тільки я тобі тепер нічим не зобов’язана. Можеш навіть не розраховувати на допомогу.

– Як скажеш, дорогенька. Тільки не дивуйся, якщо завтра вранці знайдеш бездиханне тіло колишнього чоловіка біля на порозі свого дому.

Подальша доля цього негідника була далеко не на першому місці в думках жінки, однак вона не хотіла зчиняти галас серед глухої ночі, тож секунду-дві повагавшись вона промовила:

– Гаразд. Заходи всередину, раз вже таке діло. Але зранку щоб ноги твоєї тут не було.

Вони мовчки увійшли до хати. Доньки вже спали і Вірця щоб не тривожити сон дітей провела незваного гостя на кухню. Там, насамперед щільно затягнула штори на вікнах. Не вистачало ще щоб хтось побачив, що у неї вдома сидить чоловік, якого розшукують правоохоронні органи. Потім увімкнула світло, скинула курточку і втомлено всівшись на стілець вимогливим тоном поцікавилася:

– Ну а тепер розказуй, що ти знову натворив? Тільки давай без викрутасів, бо як відчую хоч крихту фальші в твоїх словах – вилетиш звідси як пробка з пляшки від шампанського. Затямив?

– Так. Повністю погоджуюся на такі умови. Але може для початку даси чогось перекусити. Я ще від вчорашнього ранку ріски в роті не мав.

Вигляд Мирон мав такий жалісливий, що Сеньйора Вероніка, якусь мить навіть відчула співчуття до нього. Важко зітхнувши вона піднялася зі свого місця, підійшла до холодильника і витягнула звідтам залишки грибної запіканки та кілька шматків печінкового торта. Поставивши все це на стіл перед чоловіком жінка рішуче мовила:

– Підігрівати не маю ні сил, ні тим паче бажання. Якщо хочеш то їж холодним, а ні то особливо припрошувати не буду.

– Та ти що. Я тобі дуже вдячний і за таку вечерю. Голодний мов той вовк. То нічого, що холодне, але якщо б ти дала щось зігріваюче, я б був на сьомому небі від щастя.

Вірця відразу зрозуміла, що приблуда натякає на алкоголь. Вона так сердито зиркнула на чоловіка, що той швидко запхав до рота шматок торта і голосно зачвакав щелепами. Коли на тарілках не залишилося ні одної крихти, Мирон витер рукавом рота і вдоволено відригнувши дістав з кишені пачку сигарет.

– У нас тут не курять, – нагадала йому Вірця.

– Ой, вибач – я забув про це незаперечне правило, – чоловік спритно заховав сигарети і солодко позіхнув.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍