Ві Торі - Піксевіль. Храм Апгрейду, Ві Торі

— Неймовірно елегантне рішення, — підхопив Байт, його очі блищали від захвату. — Зверніть увагу на градієнт і плавність переходів. Напевно використали новий рушій візуалізації.

— Лео, ти бачиш ці... — Неона повернулася до мене й осіклася. — Щось сталося?

Я панічно натискав кнопку живлення, відчуваючи, як холодний піт стікає спиною. Телефон залишався безжиттєвим шматком пластику й скла.

— Ні, все... нормально, — видавив я, намагаючись усміхнутися. Усмішка вийшла кривою.

— Ти зблід, — Байт насупився, на секунду відірвавшись від свого пристрою. — Може, тобі...

— Тихіше! — прошипіла Неона. — Дивіться, починається друга фаза!

У горлі перехопило, та я продовжував нервово тиснути на кнопку. «Іронія долі, — промайнуло в голові. — Стільки разів кепкував із цих церемоній, а тепер ладен крізь землю провалитися через зламаний смартфон».

Навколо лунав захоплений гомін, а мені уперше в житті стало по-справжньому страшно залишитися осторонь.

«Чому саме зараз? — думав я, продовжуючи безглузду боротьбу з пристроєм. — І чому мені так бісово страшно бути єдиним, чий телефон не працює?»

Відповідь прийшла несподівано, як осяяння. Саме зараз, коли страх матеріалізувався у вигляді згаслого екрана, я вперше усвідомив, наскільки глибоко вкорінився в електронному світі. Як би я не вдавав незалежного, ця реальність давно стала частиною мене.

Я спробував натягнути на обличчя безтурботну усмішку. Та серце калатало так сильно, що дзвеніло у скронях. Поруч Неона і Байт, занурені у свої пристрої, випромінювали спокій і задоволення.

— Так-так, просто невеликий технічний збій, — пробурмотів я, намагаючись, щоб голос звучав невимушено. Але слова застрягали. — Може, це знак згори і мені взагалі не варто оновлюватися?

Спроба засміятися перетворилася на нервовий хрип. Коліна затремтіли — тіло зраджувало мене, видаючи всі страхи назовні.

— Вау, вже тридцять відсотків! — пискнула дівчина позаду. Її голос, сповнений відкритого захвату, змусив мене зморщитися. А може, це була заздрість?

— Лео, — Неона нарешті відірвалася від екрана, — ти що, справді вирішив влаштувати протест прямо зараз? — У її голосі змішалися роздратування й щось схоже на співчуття. — Знаєш, іноді це виглядає як підлітковий бунт.

— Що? Ні! — обурився я, відчуваючи, як зрадницьки горять вуха. — Я просто... експериментую з налаштуваннями! — Брехня прозвучала непереконливо навіть для мене самого.

Байт, вічний миротворець, відволікся від споглядання анімації завантаження:

— Слухай, може, справа в останньому оновленні безпеки? Пам'ятаєш, була така проблема минулого тижня? — він потягнувся до мого телефону.

— Не чіпай! — Я відсмикнув руку так різко, що ледь не випустив багатостраждальний апарат. Кілька людей повернулися в наш бік, і я відчув їхні осудливі погляди.

«Ідіот, — подумки вилаяв я себе. — Тепер точно всі зрозуміють, що щось не так. А ти ж завжди пишався своєю незворушністю».

На щастя, цієї миті смартфон нарешті подав ознаки життя. Екран блимнув, і з'явилося довгоочікуване меню оновлення. Полегшення було таким сильним, що на мить запаморочилося в голові.

— Фух, встиг, — видихнув я, намагаючись перетворити тремтячі губи на іронічну усмішку. — А ви хвилювалися! Мій телефон просто медитував перед важливим оновленням. Духовна підготовка, все таке.

Неона закотила очі, але я помітив, як куточки її губ здригнулися в усмішці. Байт лише похитав головою, повертаючись до свого пристрою. А я сидів, дивлячись на індикатор завантаження.

— Бачиш, Лео? — Вона постукала наманікюреним пальцем по моєму телефону. — Якби ти регулярно очищав карму свого смартфона, таких проблем би не було.

— Ага, звісно, — хмикнув я, намагаючись повернутися до звичного тону. Адреналін все ще вирував у крові, але я відчував, як потроху повертаюся до норми. — Наступного разу обов'язково принесу в жертву пару гігабайтів пам'яті духу хмари.

Байт розсміявся і товарисько поплескав мене по плечу.

— Оце наш Лео! А то я вже злякався, що ти вирішив стати зразковим адептом цифрового культу, — він повернувся до Неони. — Уявляєш, наш головний скептик у білій мантії читає лекції про важливість регулярних оновлень?

Я натягнуто усміхнувся, вдаючи, що повністю відновив свій звичний спокій. Але внутрішній голос нашіптував: «А ти ж справді злякався. Де твоя хвалена незалежність, розумнику?»

Краєм ока я помітив, що Неона стурбовано поглядає на мене, ніби відчуває мій внутрішній неспокій. Але зараз не час для глибокого самоаналізу. Я постарався відігнати ці думки, зосередившись на процесі оновлення.

— Дивись, вже 75 % завантаження! — сказав Байт. — Ти тільки уяви, скільки всього зміниться після цього оновлення!

Неона, не відриваючись від екрана, збуджено заторохтіла:

— О, я вже склала список бажань для Святого Джо! Почну з того, що попрошу, аби мій наступний челендж злетів у тренди. Лео, а ти?

— Аякже, — відповів я з усмішкою. — Не можу дочекатися, коли попрошу у Святого Джо індивідуальне схвалення для своєї селфі-палки.

Вони розсміялися, сприйнявши мій жарт як прояв ентузіазму. Байт схвально підморгнув:

— Оце правильний настрій!

Дівчина попереду нас раптом розридалася від щастя, а подруга одразу міцно обняла її за плечі.

— Ми дожили! Ми дожили до цього моменту! — схлипувала вона.

Дивно, але в цей момент я трохи заздрив її щирості. Зрештою, хто знає? Можливо, це справді початок чогось нового й дивовижного.

Ми синхронно підняли наші смартфони вгору, і в цей момент я відчув дивне єднання з усіма цими людьми. Натовп вибухнув тріумфальними вигуками. І я вже не думав ні про що інше.

— Хай прибуде з нами Всемогутня Сила Оновлення! — проголосив Жрець.