Лана Рей - Інтригуюче кохання, Лана Рей

7 Аманда

Коли викладач, тримаючи в руці майку, запитав, чи вона моя, я захотіла провалитись крізь землю і чим глибше, тим краще.

- Це моє, професоре! Охоронці переплутали наші валізи! - Неочікувано заявив блондин.

Я шоковано дивилась на хлопця, геть нічого не розуміючи. З якого дива він вирішив мені допомогти? Його ж зараз покарають змість мене.

Сумніваюсь, що блондин горить бажанням побігати  майже голим довкола академії замість того, щоб спокійно спати у своєму ліжку.

Хлопець, як завжди, поводився впевнено та зухвало. 

Перевірка речей закінчилась. Порушників примусили роздягтися і погнали на вулицю, а всіх інших відпустили до своїх кімнат.

Я однією з перших поспішила до себе, прихопивши наші з блондином валізи. Пощастило, що кімната розташовувалась близько, а то важко було б їх тягти.

Підозрюю, що після останніх подій, пов'язаних з валізами, у мене розвинеться якась фобія. 

Хтось боїться висоти, хтось - темряви, а я боятимусь валіз.

Зайшовши до нашої кімнати, я поставила валізу блондина біля його ліжка, а свою - біля свого.

Розбирати речі не було ні сил, ні бажання. Краще займусь цим завтра.

Від пережитого щойно стресу, досі тремтіли руки і підкошувались ноги. Якщо так піде і далі, то мені доведеться пити якісіь заспокійливі.

За вікном чувся шум дощу. Уявляю, як зараз "радіють" покарані студенти і блондин разом з ними.

Навіть боюсь уявити, з яким настроєм він поверниться після цієї "нічної прогулянки".

Також мене почало мучити дурне почуття провини, бо саме через мене хлопець зараз бігає голий  під холодним дощем.

Прихопивши собою термос, я вибігла у коридор. Спершу забігла на кухню, де попросила у кухарів кип'ятку, а потім поспішила до коменданта гуртожитку за додатковою ковдрою.

Комендант виявився не таким добрим, як кухарі і не поспішав давати мені зайву ковдру. Довелося його добряче повмовляти, перш, ніж він погодився.

Повернувшись в кімнату, я взялась шукати у валізі  коробочку з чаєм, що привезла собою із дому.

Крім кип'ятку мені дали на кухні ще дві металеві чашки. Старший кухар виявився товстеньким добряком і йому дуже шкода було такого слабака, як я.

Хоч якась користь з мого зовнішнього вигляду. Я вже хотіла зробити собі чаю, коли в коридорі почувся шум.

Наступної миті в кімнату увійшов блондин. Таким сердитим  він не був навіть тоді, коли нас заарештували жандарми.

На якусь мить я зависла. І було від чого. Перед моїми очима зараз стояв майже голий ідеальний представник чоловічої статі.

Широкі плечі, міцне тіло, кубики пресу... Який же він гарний! Навіть болото, що місцями вкривало блондина, не псувало картини.

Я вчасно отямилась і взяла ситуацію у свої руки. Відправивши хлопця митись, я зайнялась  чаєм.

На його ліжку я помітила кілька комплектів форми, які він сьогодні одержав. Знайшла серед них піжаму і віднесла до дверей ванної кімнати. Постукавши, я попредила його про це.

Не вистачало ще, щоб він тут голяка бігав. Мені і так вже вистачило того, що я встигла щойно побачити. І як такому блазню могло дістатись таке прекрасне і сильне тіло? Не дарма ж кажуть, що дурням щастить.

Щойно мій сусід по кімнаті повернувся із ванної і сів на ліжко, я закутала його у дві ковдри і дала гарячий чай, щоб він швидше зігрівся і перестав сердитись.

 В ідеалі, треба було його ще  чимись нагодувати, але їжі у мене, нажаль, не було. Треба буде купити запас смаколиків, коли нас відпустять у місто.

Я подякувала блондину за те, що він допоміг мені. Попиваючи чайок, хлопець заявив, що відтепер я маю прибирати в кімнаті, чистити його взуття і робити йому чай. Він вирішив, що цього буде достатньо, щоб компенсувати його страждання.

Я не стала заперечувати, бо якби там не було, але він сьогодні мене врятував, а прибирання - це не так вже й важко.

Я пояснила блондину , як дівоча майка опинилась у моїй валізі і це було майже правдою.

Зспокоївшись з приводу того, що я не збоченець і зігрівшись, хлопець швидко заснув.

Вранці мене розбудив жахливий звук. Виявилося, що то був дзвін, який сповіщав студентів про початок нового навчального дня.

Я хутко підскочила з ліжка і застелила постіль. Швиденько вмилась і вдяглась у тренувальну форму,а мій сусід ще досі спав у ліжку.

- Дрейку, вставай! Нам вже час йти на сніданок! - Промовила я, трясучи його за плече.

- Відчепись, Коротуне! Я ще п'ять хвилин полежу і встану.

- Як знаєш. Я побіг в їдальню.

В коридорі вже було досить людно. Студенти поспішали на сніданок.

- Армане! - Хтось покликав мене

Я озирнулась і побачила Калеба. Разом з ним ми поспішили у їдальню.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍