MiraLissa - Там, де закінчуються маски , MiraLissa

Глава 3. Той, хто чекає за дверима

Тренування та навчання так вимотували Крістал, що вона практично перестала бачити сни. Щойно її голова торкалася подушки — вона миттєво провалювалася в сон. Глибокий, темний, без жодного натяку на колишні кошмари.

Навчання вона проходила заочно. Частіше дзвонила батькам телефоном, рідше — приїжджала. Але цього разу не змогла відмовити, коли ті запросили її на сімейне свято. Приїхала не сама — з Владом. Батьки спершу здивувалися, побачивши його, але виявили стриманість. До наступного ранку.

Вранці, коли батьки зайшли до її кімнати й побачили доньку не саму, стриманість зникла. Розпочався скандал.

— Що це все означає?! — мати навіть не намагалась знизити голос.

Крістал спробувала пояснити, що Влад — її хлопець, але її майже не слухали. Слова обривалися в повітрі під напором звинувачень. Вона мимоволі заховалась за Влада — не стільки від сорому, скільки від напруги, що тиснула з усіх боків.

І тут Влад, спокійно, ледь чутно сказав:

— Я не зроблю вашій доньці нічого поганого.

Просте речення. Але воно, якось… подіяло. Напруга зникла. Батьки замовкли, ніби їм раптом стало все одно. Вони мовчки вийшли з кімнати, залишивши дівчину ошелешеною.

— Що ти щойно зробив? — прошепотіла вона.

— Сказав кілька слів. Ти ж чула, — відповів Влад, глянувши на неї так, ніби пояснювати щось було марно.

— Я чула, але… чому тільки на них це подіяло? Я ж бачила — ти щось прошепотів.

— Ти справді хочеш знати, що це було? — запитав він з легкою посмішкою.

— Хочу. Я хочу навчитись. — її голос затремтів, але в очах світилась рішучість.

— Навчишся. Не поспішай.

— А зараз я тобі хочу сказати, — додав він уже серйозніше, — що від сьогоднішнього дня я буду з тобою всюди. А якщо не зможу — хтось із твоїх наставників.

«Тільки не Макса», — встигла подумати Крістал, скривившись.

— І можливо навіть Макса, — вловив її думку Влад і злегка всміхнувся.

— Учителю… може, не всюди? — подала голос дівчина, не надто впевнено.

— Добре. Але без глупств, — коротко відрізав він.

Весь день Влад не відходив від неї ні на крок. Вони не пропустили жодного заняття, зокрема й тренування з Максом.

Той, побачивши їх разом, лише хмикнув:

— О, у нас тепер новий охоронець? Тільки не кажи, що він прийшов перевіряти мої методи.

Крістал ледь стрималася, щоб не закотити очі. — Може, просто за мною скучив, — буркнула вона, швидше собі під ніс.

Макс підморгнув Владові. — Скучив, каже… Це вже щось. Ану, на місце! Почнемо з базового — і якщо сьогодні знову почнуться феєрверки замість захисту, я більше не мовчатиму.

— Я вже сто разів сказала, що то був не феєрверк! — роздратовано прошипіла Крістал.

— Ага, а ще зі сто разів ти казала, що будеш слухняна, — єхидно додав Макс.

Тренування минуло на підвищених тонах. Напруга між ними, як завжди, змішувалась із тонкою іронією та звичними уколами. Але наприкінці заняття Крістал таки зосередилась і показала значний прогрес, чим здивувала навіть Макса.

— Ого, не очікував. Не дарма тебе на кожне тренування водять з ескортом, — кинув він, але вже без сарказму.

— А ти думав, я безнадійна? — гордо випросталась вона.

— Ні, — посміхнувся Макс. — Просто трохи вперта.

Крістал хотіла щось відповісти, але в цю мить її покликали.

Увечері до Влада прибув посланець. Крістал попросили залишити їх наодинці. Вона й не намагалась підслуховувати — надто виснажена після дня, який минув під пильним наглядом Лорда. Але коли Влад вийшов із кімнати, в його руках був пергаментний лист, і обличчя — серйозне, ніби загартоване часом.

— Щось сталося? — запитала вона, ледь стримуючи хвилювання. — Що в листі?

Влад мовчки простягнув їй листа, але не дав прочитати. Лише повільно, обережно почав говорити:

— Моя родина колись тримала під контролем два клана. Два дуже різні роди, які з часом стали майже ворогами. Коли ми, їхні нащадки, отримали владу, між кланами спалахнула боротьба. І… все пішло шкереберть.

Він зробив паузу, вдихнув глибше й подивився їй в очі.

— У мене є сестра. Вона сильна. Надто сильна. Хитра. І небезпечна. Вона завжди знала, чого хоче. І не зупиниться, поки не отримає своє.

Крістал уважно слухала, намагаючись зібрати думки в купу. Її серце калатало, як перед боєм. Вона тихо запитала:

— То нам треба готуватись до найгіршого?

— А що, на твою думку, найгірше? — його голос став холоднішим.

— Війна? — припустила вона, з тривогою в голосі.

— Ні. Не війна. Повне винищення обох кланів.

Після цього він став серйознішим, його голос набув сталевої твердості:

— Ти повинна дотримуватись правил. І без жодних виключень.

Він почав перераховувати: — Перше: ніколи не виходь без дозволу. Навіть якщо здається, що все спокійно — пам’ятай, за тобою можуть спостерігати.

— Друге: завжди повідомляй, куди йдеш, навіть якщо це просто прогулянка на подвір’я. Якщо ти зникнеш хоч на годину — я маю знати, де тебе шукати.

— Третє: усе, що тобі передають — листи, предмети, навіть дрібниці — показуй мені або наставникам. У моєї сестри безліч хитрих способів проникати в чужу свідомість. Вона… вміє переконувати.

Крістал відчула, як шкірою пробіг холодок.

— Четверте: якщо відчуєш хоч найменшу зміну у власному настрої чи стані — негайно повідом. Магія впливу не завжди відчувається одразу, але вона підступна.

— І головне, — він нахилився ближче, дивлячись їй просто в очі, — не довіряй нікому. Навіть тим, кого знаєш. Особливо тим, хто здається надто добрим. Її почерк — завжди обман, приправлений чарівною усмішкою.

Він на мить замовк.

Крістал сиділа мовчки, відчуваючи, як усередині наростає тривога. Все почуте звучало як з чужої, похмурої казки — але вона вже не могла заперечити, що ця історія стала частиною її життя.

Її долоні спітніли. Вона хотіла щось сказати, але не могла сформулювати думки. В її голові крутилась одна фраза: “Я не готова до цього…”. Але вголос вона мовчала. Бо знала — вибору немає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍