Оля - Піратський скарб, Оля

-То ось, що ти робиш і як вибираєшся з передряг. Просто спокушаєш чоловіків?

-Інколи

-Сеньйоре, як служба? Ти, мабуть, вже так втомився, а тут ми з братом, знаєш, я так поважаю вашу роботу.

Говорила я повільно та спокусливо, щоб чоловік смакував кожне моє слово, щоб точно попався на мій гачок і я не схибила. Він одразу повернув голову та звернув на мене увагу. Його чіпкі очі ходили моїм тілом та відкрито розглядали мене.

-Не заважайте нести службу.

Промовив чоловік, але зовсім не грубо. Так ніби він не хотів відводити мене, а сказав тільки, тому що повинен це сказати.

-Аякже. Я й не думала вам заважати. У вас така важка робота. Вам би відпочивати більше. 

Чоловік підходив все ближче до ґрат. Мені залишилося всього лише трішки, адже його увага вже на мені. Я повільно просунула руку повз ґрати та почала погладжувати його груди.

-Знаєш, а я ж змогла б тоді допомогти розслабитися, тільки випусти мене. Ти ж не знаєш наскільки я хороша в цій справі, а ти впевнена неперевершений.

-Добре, так і бути.

Чоловік відчинив камеру та я швидко прошмигнула через них спокусливо похитуючи стегнами.

Зайшовши в комірку охорони чоловік одразу почав роздягатися. Ти глянь, який нахаба.

-Чекай, не так швидко. 

Я взяла пляшку та вдарила його по голові з усієї сили. Швидко підібравши ключі, які він так легковажно кинув на стіл я вибігла з комірчини та побігла до нашої камери. 

-Ти що переспала з ним? Щось швидко.

-Дрейку Кроу, ти знаєш, що ти ідіот? Звісно я не переспала з ним. Зайшла в комірчину, огріла його пляшкою по голові й прибігла сюди з ключем, хоча тепер я передумала тебе випускати. Ти такої низької думки про мене.

Я відкрито знущалася з нього та й чого б це він переймався з ким я сплю, а з ким не сплю.

-Хутко показуй, де карта.

Я на ходу відчиняла камеру, що вказав Дрейк.

-Дами перші.

-Е ні, йди перший і дістань карту.

-Ти не втрачаєш пильності, це добре, але ти не довіряєш мені, а це погано.

-Довіряти тобі собі дорожче.

Чоловік знайшов ледь помітну щілинку та витягнув звідти лист старого паперу. Та протягнув мені. Значить не збрехав, а це чудово.

-Вшиваємося звідси.

Ми бігли як ніколи. Попасти на ешафот не входило в наші плани, а тому ми мали тікати звідси як можна скоріше і щоб коли помітили нашу відсутність ми вже були на кораблі та готувалися до відплиття. Коридор, ще коридор, двері, які вели в ще один коридор.

-Ти точно знаєш, де вихід?

-Я вже тікав звідси, тому знаю, та й ти теж казала, що тікала звідси, чи це брехня?

-Чиста правда, просто тоді ми зруйнували стіни в'язниці й звалили іншим виходом.

-Уявляю як це було ефектно, мабуть, солдати були дуже щасливі.

-Не те слово. Танцювали від щастя, що ми знесли їм три стіни. 

Ось так говорячи ми дісталися чорного виходу. Відкривши його нам показалися чудові краєвиди, адже в'язниця була побудована на скелі.

-Колись тут було більше місця, схоже це ваша робота.

-Цілком можливо.

-Пішли по краю, тільки обережно.

Крок, крок, ще крок. Я була на краю прірви, один неправильний крок і я впаду. Ще й мої чоботи, які зовсім не були для такого весь час зісковзували. В один момент я ледь не впала, але вчасно втрималася за виступ скелі.

-Тримаю.

Я знов вилізла на гору і ми пішли далі.

-І навіщо ти одягла це?

-Даруй?

-Взуття

-Я одягла їх саме для цього дня.

-І навіщо?

-Я вкрала їх на одному судні. Вони красиві, а відповідно якби  мені прийшлося спокушати когось.

-Дай руку, так у тебе буде менше шансів впасти.

Взявшись за руки ми полізли далі та все ж таки дібралися до нормальної дороги, де знову перейшли на біг. Ми домчалися до площі за лічені хвилини та подали знак іншим йти за нами.

-Авро, ви дістали карту?

Запитала схвильована Аліса. Її очі горіли, а руки не знали куди ж дітися. Вона вертіла головою та схоже тільки зараз почала заспокоюватися.

-Ми все знайшли, не переймайся.

                                      ***

-То ти дістала карту, що ж, хвалю.

-Я ж обіцяла, що повернуся тільки з картою і я це зробила.

-Тоді потрібно подивитися, які перешкоди є на нашому шляху. Йдемо на північ, цікаво. 

-Що ти бачиш, батьку?

Промовила я глянувши на нього. В кімнаті не було багато людей. Я, батько, Аліса, Дрейк, якого я все ж таки вирішила брати з собою, адже він непоганий капітан і добре знається на морській справі, а також в кімнаті був батьків перший помічник.

-Погляньте, тут дуже довга дорога, але в кінці є острів, тому тут висадимося за запасами, потім чисті води. Подейкують, що там водяться страшні падлюки. Надіємося, що обійдеться. Далі затока бурунів, тобто русалчині рифи. Там нам потрібно бути дуже обережними. Оскільки в команді Аври є двоє жінок їм нічого боятися, а от мені потрібно взяти декілька жінок в команду для цієї справи.

-Але жінок піраток, які знаються на своїй справі важко знайти.

-Але можливо, ти тому приклад.

Промовив Дрейк дивлячись на мене.

-Це комплімент?

-Допустимо.

-Це все? Чи є ще щось?

Перевела я тему. Останнє про що я хотіла думати й говорити це про Дрейка.

-Ні, ще кладовище штормів.

-Ти серйозно?

-Мало хто там виживає.

Підтакнула мені Аліса.

-Вона права. Там бушують нескінченні шторми.

-Але якщо ми хочемо тих скарбів, то пройдемо ці випробування.

-Звісно пройдемо, батьку, але не всі виживуть після цієї подорожі.

-Мої люди на це готові.

-Тоді мої теж.

Підтвердила я, якщо батько зважився на це, то давати задню не можна.

-І мої теж.

-А ти куди лізеш?  

Невже він вирішив, що якщо з нами, то його команда теж з нами?

-Ви ж берете і мене. Відповідно я їду на своєму кораблі, а якщо там буде стільки скарбів, що не вміститься у 2 трюми?

-Не переймайся, повернемося туди ще раз.