Каріна Дубініна - Ковбойське літо, Каріна Дубініна

Розділ 7. Нічне Патрулювання

Новий день на фермі почався, як завжди, з раннього підйому. Томас і Еллі прокинулися з передчуттям чогось нового. Але цього разу дядько Гаррі був серйозний.

— Сьогодні до нас прибуде нова група коней, — повідомив він. — Ви допомагатимете мені з ними. Це ваше перше справжнє завдання як ковбоїв.

Ці слова додали важливості їхньому дню. Діти швидко поснідали й поспішили до стайні, де на них чекали тварини. Це були різного віку й масті коні, більшість із яких виглядали трохи наляканими. Їхня довіра ще мала бути завойована.

Томас помітив великого сірого коня, який неспокійно метався в загоні. Він повільно підійшов до нього, простягаючи руку.

— Все добре, друже, — м'яко промовив він. — Ми з тобою впораємося.

Кінь обережно понюхав руку Томаса і трохи заспокоївся. Хлопець відчув хвилю гордості. Тим часом Еллі розносила воду та свіже сіно. Вона жваво розмовляла з іншими кіньми, навіть якщо ті не відповідали. Їй подобалося дбати про тварин, і це відчувалося у кожному її русі.

Гаррі спостерігав за дітьми, задоволено посміхаючись.

— Молодці, — похвалив він. — Ви швидко вчитеся. Догляд за конями — це основа життя на фермі. Вони відчувають вашу енергію, тож завжди будьте спокійні й впевнені.

Увечері, після важкого дня, дядько Гаррі оголосив новину:

— Сьогодні ми підемо на нічне патрулювання. Це частина ковбойського життя — охороняти тварин від хижаків і перевіряти, чи все гаразд.

Томас і Еллі здивувалися. Їх одночасно охопив і страх, і захоплення. Озброєні ліхтарями й вірою в себе, вони разом із дядьком вирушили в темряву.

Ніч у пустелі була зовсім іншою. Звичні вдень звуки тепер здавалися гучнішими й тривожнішими. Вітер шелестів травою, десь у далині перекликалися сови. Томас і Еллі трималися поруч із Гаррі, розглядаючи тіні, які змінювалися при світлі ліхтарів.

Несподівано Томас зупинився.

— Щось рухається там, біля кордону, — прошепотів він.

Гаррі уважно подивився в той бік і побачив койота. Тварина обережно підкрадалася до ферми.

— Не хвилюйтеся, — прошепотів Гаррі. — Койоти бояться людей. Але ми повинні показати, що це наша територія.

Він направив ліхтар у бік койота, і той миттєво сховався в темряві. Томас і Еллі полегшено зітхнули, але також зрозуміли важливість цієї роботи.

— Бачите, діти, — сказав Гаррі, продовжуючи патрулювання, — бути ковбоєм — це не лише пригоди. Це відповідальність за тих, хто на нас покладається. Це наша земля, наші тварини, і ми мусимо їх захищати.

Коли вони завершили патрулювання, небо почало світлішати. Томас і Еллі були виснажені, але відчували гордість. Вони повернулися до будинку, де Гаррі похвалив їх:

— Ви сьогодні довели, що здатні бути справжніми ковбоями. Не лише у пошуках скарбів, а й у повсякденних випробуваннях.

Діти лягли спати, сповнені відчуття досягнення. Вони зрозуміли, що ковбойське життя — це не лише романтика пригод, а й відповідальність за свій дім і тих, хто поруч.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍