Любава Олійник - Рея. Та, що дає НадІю, Любава Олійник

Розбурханий натовп скандував, проте не в усіх, наче на різних берегах, були однакові погляди. Дехто, кричав голосніше за інших, вигукував, щоб я обрала Граціана, і їхні голоси зливалися в один неспокійний шум.

Далі імператор покликав Тукцію. Їй теж вручили грамоту, гроші та букет. До неї, наче метелик до вогню, квапливо підійшов Граціан, хоча на його обличчі, мов на полотні художника, простежувався цілий калейдоскоп емоцій: здивування, розгубленість, але також і надія. Після того, як він наважився поцілувати її в щоку, немов торкаючись до таємниці, люди зааплодували, немов вітаючи щастя. Заграла арфа, мов голос неба, і на площі, немов луна чарівного лісу, почувся спів мелодійної пісні на честь богині Вести, яка ніби благословляла нас на нову дорогу життя.

Народ, мов одна велика сім'я, почав святкувати, віддаючись радості та веселощам. Потім, наче в казковому сні, пішли народні танці, де люди, мов квіти, кружляли у вирі веселощів, а на площі, наче струмки, розливали вино і роздавали безкоштовно частування, немов чарівні дари. Через кілька годин таких святкувань, коли сили почали покидати людей, натовп почав розходитися, немов маленькі струмки, що вливаються у велику річку. Воістину, люди, немов у казці, отримали «Хліба і видовищ», як і завжди прагнули.

Ми з Тукцією не прощалися, адже ще протягом місяця повинні служити в храмі та проживати в домі весталок  для передання останніх настанов та досвіду юним та досвідченим служителькам. 

Сьогоднішній вечір ми Гераклідом проводили як пара. У ньому я відмітила спостережливість, захоплення, шляхетність. На відміну від легкої Тукції та завзятого Граціана, які шепотілися, жартували, трималися під руку, ми зближувались поступово. Звісно, переїжджати до нареченого до заміжжя не було й мови. Наші весілля, мов остання шана богів, були заплановані на наступний місяць. Шлюб укладуть в священному Пантеоні - храмі усіх богів, урочистий бал відбудеться в палаці імператора.

Поки ж, наче щаслива пара, ми з Гераклідом та Туччі з Граціаном, сіли в карету і рушили на святкову вечерю до палацу імператора. Там нас чекали Понтифік, ліктор та найвпливовіші аристократи імперії.

Серце моє було сповнене надіями, а розум, мов невтомний дослідник, аналізував кожну подію, що стала для мене новою сходинкою в житті. Як весталка, я звикла бути на виду, проте в ролі нареченої почувалася досить невпевнено, лише присутність невгамовної подруги підбадьорювала.

–Усе буде добре, Рея, - підморгнула вона, коли ми переступали поріг імператорського палацу.