Дуглас Адамс - Майже безпечна

і розреготався. Там виявилась ще одна голова, яка теж сміялася. Мушу сказати, це була незабутня мить.

— Здається ви все-таки зробили правильно, люба, чи не так? — сказала Ґейл.

— Ні, — відрізала Тріція. — Неправильно. І з ти х пір я не можу займатися тим, чим займалася раніше. Розумієте, я була астрофізиком. Не можна залишатися астрофізиком після того, як зустрів когось з іншої планети, хто видає свою другу голову за папугу. Це неможливо. Я у всякому разі не змогла.

— Я розумію, це буде нелегко. Мабуть, тому ви так суворо ставитесь до тих, хто плете різну нісенітницю.

— Саме так, — сказала Тріція. — Мабуть, ви праві. Вибачте.

— Та нічого.

— Між іншим, ви перша людина, якій я розповіла про це.

— Цікаво. А ви заміжня?

— Ем, та ні. В наш час важко зрозуміти чи одружена людина, хіба ні? Але ви маєте право запитати, тому що це має певне відношення до моєї історії. Кілька разів в мене майже вийшло вийти заміж, в основному через те, що я хотіла дитину. Але кожного разу все закінчувалось тим, що мій майбутній чоловік запитував, чому я постійно дивлюсь поверх його плеча. І що мені було відповісти? Одного разу я навіть вирішила просто піти до банку сперми і покластися на удачу. А дитина буде як лотерейний квиток.

— Ви б не зробили такого, адже так?

Тріція засміялась.

— Мабуть, що ні. Насправді, я туди не ходила і не дізнавалась. Я нічого подібного не робила. І так все життя. Ніколи нічого не зробила по-справжньому. Мабуть, тому я і пішла на телебачення. Там також суцільні вигадки.

— Вибачте, леді, ваше ім’я випадково не Тріція МакМіллан?

Тріція здивовано оглянулась. За її спиною стояв чоловік у шоферському картузі.

— Так, — відповіла вона, миттю протверезівши.

— Леді, я шукаю вас уже майже цілу годину. Службовці з готелю сказали, що в них нема нікого з таким іменем, але я зв’язався з офісом містера Мартіна і він… і мені сказали, що ви точно зупинилися тут. Тому я попросив їх знову пошукати, але вони так само відповіли, що ніколи не чули про вас. Тоді перевірили реєстраційну книгу і там також не знайшли. В решті решт, я домовився, щоб з офісу мені надіслали факсом до машини вашу фотографію і я перевірив сам.

Він поглянув на годинник.

— Зараз вже трохи запізно, але чи не погодилися б ви поїхати зі мною?

Тріція була приголомшена.

— Містер Мартін? Ви маєте на увазі Енді Мартін з Ен-Бі-Сі?

— Саме так, леді. Пробна зйомка для «Доброго ранку США».

Тріція кулею злетіла зі свого місця. Вона навіть боялася уявити скільки повідомлень від містера МаМанус і містера Міллера пропустила.

— Але нам треба поспішати, — сказав водій. — На скільки я зрозумів, містер Мартін хоче спробувати використати британський акцент. А його бос категорично проти. Я маю на увазі містера Цвінгера. На скільки мені відомо, він збирається сьогодні ввечері летіти на курорт, а я маю відвезти його до аеропорту.

— Добре, — зраділа Тріція, — я готова. Їдьмо.

— Окей, леді. Он той лімузин біля входу, найбільший.

Тріція повернулась до Ґейл. — Вибачте, — промовила вона.

— Їдьте! Їдьте! — відповіла Ґейл. — І удачі. Було приємно з вами зустрітися.

Тріція потягнулася за сумочкою, щоб розплатитися.

— Чорт, — вирвалося в неї. Вона залишила її нагорі.

— Я заплачу, — наполягла Ґейл. — Справді. Мені було дуже цікаво.

Тріція зітхнула.

— Слухайте, мені справді дуже шкода за те, що я сказала вам сьогодні вранці...

— Ні слова більше. Зі мною все гаразд. Це лише астрологія. Від неї ніякої шкоди. І це не кінець світу.

— Дякую.

Підвладна несподіваному пориву, Тріція обійняла її.

— У вас все з собою? — запитав шофер. — Ви не хочете взяти сумочку чи ще щось?

— Якщо життя мене бодай чомусь і навчило, — сказала Тріція, — так це ніколи не повертатися за сумочкою.

Трохи більше ніж через півгодини по тому, Тріція сиділа на одному з двох ліжок у себе в кімнаті. Вона зовсім нерухалась ось уже кілька хвилин. Тільки дивилася на сумочку, яка невинно лежала на протилежному ліжку.

В руці вона тримала записку від Ґейл Ендрюс, «Не розчаровуйтесь так сильно. Зателефонуйте, якщо захочете поговорити. На вашому місці, я б нікуди не ходила б завтра ввечері. Відпочиньте. Але не беріть в голову. Це лише астрологія. Це не кінець світу. Ґейл».

Шофер мав рацію. Насправді, шофер знав більше про те, що відбувалося в Ен-Бі-Сі, ніж будь-який інший працівник компанії, з яким вона зустрічалась. Мартін був за неї, Цвінглер — проти. В неї був лише один шанс аби довести, що Мартін має рацію, і вона провалила його.

Такі справи. От… і… добре... От і добре... От-і-добре.

Час повертатися додому. Пора зателефонувати до авіакомпанії і дізнатись чи вона встигне на нічний рейс до Хітроу.

Вона потягнулася за довідником.

О, так. Перед цим їй треба зробити ще одну річ.

Вона поклала довідник, взяла сумочку і пішла до ванної. Поклала її на полицю, витягла пластикову коробочку, в якій лежали контактні лінзи, без яких вона і слова не могла прочитати ні в сценарії, ні через телесуфлер.

Після того, як вона помістила лінзи на очі, то сказала сама собі, що якщо життя її чомусь і навчило, так це тому, що іноді бувають випадки, коли не варто повертатися за сумочкою, а іноді це зробити необхідно. Залишилося тільки навчитися відрізняти один випадок від іншого.

Розділ 3

В Путівнику по Галактиці для космотуристів за часів, які ми жартома називаємо «минуле», досить докладно описувалась проблема паралельних всесвітів. Однак дуже маленька частина з цього була зрозуміла бодай комусь з рівнем розвитку нижчим ніж у Просунутого Бога, а відтоді, як стало відомо, що всі боги почали своє існування добрих три мільйонних секунди після створення Всесвіту, а не тиждень тому, як вони любили стверджувати, то всі ці божества тільки й зайняті тим, що шукають пояснень цій незрозумілості, і тому їм взагалі ніколи роз’яснювати різні матерії глибокої фізики всім підряд.

Єдина обнадійлива річ, яку Путівник може повідомити вам стосовно паралельних всесвітів, так це те, що у вас немає і найменшого шансу зрозуміти їх. Ви можете навіть повторювати «Що?» чи «Га?», навіть