Дуглас Адамс - Майже безпечна

Перша річ, яку слід збагнути стосовно паралельних всесвітів, йдеться в Довіднику, так це те, що вони ніякі не паралельні.

Також важливо усвідомити, що вони, строго кажучи, і не всесвіти зовсім, але це простіше зрозуміти трошки пізніше, після того, як ви зрозумієте, що все, що ви зрозуміли до цього цілковита неправда.

Причина, з якої вони не є всесвітами в тому, що будь-який всесвіт насправді ним не являється, натомість він скоріше спосіб сприйняття того, що технічно називається ВЗМ (Велика Загальна Мішанина). Велика Загальна Мішанина також насправді не існує, а лише являється сумою всіх способів сприйняття її якби вона існувала насправді.

Причина, з якої вони не паралельні подібна до причини, з якої не паралельне море. Це не має жодного значення для моря. Якщо ви спробуєте розчленувати Велику Загальну Мішанину будь-яким зручним для вас чином, то в решті решт отримаєте те, що хтось називає своєю домівкою.

От тепер можете вільно нести нісенітницю.

Земля, про яку піде мова, через її особливу орієнтацію у Великій Загальній Мішанині, зіткнулася з нейтрино, з яким не зіткнулися інші Землі.

Це не найбільша штука, з якою їй доводилось стикатись.

Насправді, важко уявити щось менше, з чим можна взагалі зіткнутись. І не те, щоб удари від нейтрино були чимось незвичним для чогось, що мало розміри Землі. Звісно ні. Навпаки, було б навіть дивно, якби пройшла принаймні наносекунда і з Землею не зіткнулись принаймні кілька мільярдів пролітаючих повз нейтрино.

Правда все залежить від того, що ви маєте на увазі під словом «зіткнення», звісно, беручи до уваги той факт, що матерія складається маже повністю з нічого. Шанс того, що нейтрино насправді вдариться в бодай щось протягом своєї подорожі через нескінченну порожнечу грубо кажучи дорівнює шансу випадково взятого м’ячика, який випав з боїнга 747, що летить на крейсерській швидкості, впасти на, скажімо, сендвіч з яйцем.

Хай там як, але цей нейтрино таки в щось влучив. Нічого страшенно важливого, якщо брати до уваги масштаби події, скажете ви. Але проблема в тому, що стверджуючи, щось подібне все одно, що переповідати сон сивої кобили. Бо коли щось насправді відбувається у чомусь такому ж складному як Всесвіт, то Келвін його знає, чим воно все закінчиться, — де «Келвін» будь-яка особа, яка не знає нічого ні про що.

Це нейтрино вдарило атом.

Який був частиною молекули. Яка входила до складу нуклеїнової кислоти. Яка була частиною гену. Що був частиною генетичного сценарію розвитку... ну і так далі. Все закінчилось тим, що у рослини виріс додатковий листок. У Ессексі. Або у тому, що після багатьох суперечок і геологічних незручностей місцевості, назвали Ессексом.

Тією рослиною була конюшина. Вона почала підминати всіх під себе, чи швидше її насіння, і швидко стала домінантним типом конюшини в світі. Тонкий зв’язок між цими маленькими біологічними пригодами та кількома іншими невеликими варіаціями, що існують у Великій Загальній Мішанині — наприклад, те що Тріція МакМіллан не змогла полетіти із Зафодом Більброксом, аномально низькі продажі морозива зі смаком пекану і той факт, що Землю не було знищено вогонами для прокладання нової гіперкосмічної магістралі — наразі знаходиться за номером 4,763,984,132 в черзі на розгляд і дослідження Історичного Департаменту Університету МаксіМегалон, і жоден з працівників, що зараз знаходяться на нараді у басейні, навіть не здогадується про терміновість даної проблеми.

Розділ 4

Тріція почала підозрювати, що світ змовився проти неї. Так, вона знала, що це зовсім нормальне відчуття після нічного польоту на схід, коли в тебе раптом з’являється цілий додатковий день, до негараздів якого ти зовсім не готовий. Та все одно.

На її газоні були якісь сліди.

Насправді, Тріцію вони мало хвилювали. Ті сліди можуть собі спокійно котитися на всі чотири сторони. Зараз ранок суботи. Вона щойно прилетіла з Нью-Йорка, стомлена, роздратована і замучена параноїдальними думками. Все чого їй зараз хочеться, так це лягти в ліжко і тихенько увімкнути радіо, поступово засинаючи під голос Неда Шеріна, який розказує про якісь розумні речі.

Та Ерік Бартлет навіть не збирався дати їй дійти до ліжка, без пильного огляду тих слідів. Ерік — старий садівник, який приїжджає із села щосуботи зранку, щоб поколупатися в її саду. Він не вірив, що бувають люди, які в суботу зранку можуть повертатися з Нью-Йорку. Такого не буває. Це взагалі протиприродньо. Він міг повірити у будь-що інше, але не в це.

— Мабуть іншопланетяни, — сказав він, нагнувшись і поколупавши своєю палицею на межі маленького заглиблення. — Цими дня про них багато чути. Швидше всього це вони.

— Справді? — сказала Тріція, крадькома поглядаючи на годинник.

Вона засікла час. Десять хвилин вона здатна простояти. Потім вона просто відключиться, і не важливо де це буде — у ванній чи прямо тут, у саду. Це за умови, що вона просто буде стояти. А якщо вона ще й буде кивати з розумним виглядом і повторяти «Справді?» час від часу, то цей час може скоротитися до п’яти хвилин.

— О, так, — продовжив Ерік. — Вони приземлялись тут, на вашому газоні, а потім знову кудись щезали, а інколи разом з вашим котом. Знаєте Місіс Вільямс, та що працює на пошті? Так її кота — того, що рудий, — викрали іншопланетяни. Звісно, вони повернули його назад наступного дня, але у дуже-дуже поганому настрої. Він весь ранок десь блукав, а в обід ліг спати. Хоча раніше все було навпаки. Він спав зранку, а блукав в пообідню пору. Десинхроноз[1], розумієте, після перельоту на космічному кораблі.

— Розумію, — відповіла Тріція.

— А ще, вона каже, що вони пофарбували його в смугастий колір. Ці сліди в точності нагадують сліди, які залишаються від їх посадкових капсул.

— А ви не думаєте, що це могла бути газонокосарка? — запитала Тріція.

— Якби сліди були більш круглими, я б погодився, але ці не зовсім круглі. І виглядають більш інопланетно.

— Але ви якось казали, що газонокосарка барахлить і її треба полагодити, бо інакше вона почне робити діри в газоні.

— Так, я це казав, місс Тріція, і я відповідаю за свої слова. Я не стверджую, що це не могла бути газонокосарка, а просто кажу, для чого більш характерно залишати такі дірки. Вони спускають з-за тих дерев. Бачите? У своїх посадкових капсулах...

— Еріку...