Нотіка Тур - Повелитель моїх мрій, Нотіка Тур

— Но най буде! — погодився кіт і поважно, з присмаком багатсва на іклах, вийняв монету з гаманця, і кинув її під шафу.

Валіза ще раз підскочила. Зловісно задзвеніла ланцюгом. З її щілин хлинув білий містичний туман, владно розійшовся по підлозі і в одну мить поглинув монету.

Кіт закотив очі.

  — Клятий ти, Феанорде, ми з тобою обідніємо! — пробуркотів з драматичними нотами в голосі і повернувся до роботи, адже шалик баронеси ще не завершений і сам себе не пошиє!

А час то наближався до вечора...

Шлях Марго лежав через «трактирну» вулицю. Вона не любила це місце, адже навіть посеред дня тут ошивались п'яниці та грубі мужлани.

В одному з трактирів лісоруб заливав в себе вже третій кегль випивки. Відмова змусила його засмутитися і напитися. Але його добило ще й те, що він побачив причину своїх страждань. Даремно він виглянув у вікно, даремно. Марго йшла вулицею, нарядна, симпатична, очей не відірвати, особливо п'яних. Чоловік ледве стримував себе, щоб не полинути до неї на крилах любові. З риком допивши ель, він уперся поглядом у стіл. Смуток охопив його і не дозволяв дихати на повні груди. Хотілося зірватися й побігти навздогін за Марго, або заснути сп’янілим і про все забути. Лісоруб страждав від бурі емоцій, вже хотів схопитися і піти слідом за дівчиною, та тут, раптом, хтось поклав долоню йому плече і сказав те, що розділило його життя на «до» і «після»:

— Чутки дійшли до нас, що ти знаєш спадкоємицю роду Мідас...