Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

Її батьки також не спали. Вони тихо розмовляли у спальні.

По обидва боки високого ліжка горіли світильники. Їхнє приглушене, золотисте світло  перемішувалося з нічною темрявою, тремтіло тінями і відбитками у великих дзеркалах на стінах, і створювало в просторі величезної спальні ілюзію нескінченності.

Нічний вітер легенько смикав шовкову фіранку на вікні. 

Повітря наповнювалося ароматами квітучого саду.

– Я не хочу, не бажаю, щоб її обрали на завтрашньому шабаші, Дейне! – говорила Ніка, сидячи з ногами на ліжку та повільно заплітаючи товсту світлу косу.

– Чому?

– Ти чоловік. Ти не зрозумієш.

– Чому?

– Це зламає їй життя! Ти бачив тих відьом? Так, вони веселі, вони сміються, у них багато влади і багатства, але вони більше не мають щастя. Вони – немов випалена пустеля. Кажуть, що ті боги забирають усі почуття і, котрі  пізнали їхнє кохання, більше ніколи й нікого не можуть любити…  

– Можливо, це лише плітки, – ліниво відповів Дейн, – Ніхто не знає, що і як там насправді відбувається… До того ж у нас все одно немає виходу. І відкупитись не можна, жодні гроші не допоможуть.

Ніка сумно зітхнула і схилила голову на плече чоловіка.

– Я теж була гарна, але мене, на щастя, оминули. Одна надія, що Невідворотна відведе їхні погляди від обличчя нашої дочки, як відвела від мого. Знаєш, я навіть принесла їй криваву жертв… 

– Ти ризикуєш…

– Жодного ризику. Невідворотна Богиня – теж жінка, вона зрозуміє мою турботу. До того ж, часи помітно  змінилися і дотримуватися стародавніх традицій стає все важче. Тепер не кожна мати охоче віддасть свою дочку на потіху древнім богам, хіба що та, яка хоче її позбутися. Це не для кого не таємниця.

Легка посмішка торкнулася губ Дейна.

– А я ж тоді вже був у тебе закоханий. Пам'ятаєш?

– А я в тебе! Тому моє серце розривалася, коли я летіла на те  кляте свято травневих вогнів. Я не хотіла належати нікому, окрім тебе. Мені було дуже страшно, Дейне! Напередодні я проплакала всю ніч… – Ніка подивилася на чоловіка з ніжністю.

– Та історія з нами трапилась. У Гайї – все інакше. Її серденько   ніким не займане… Хіба ти не помітила тих палаючих очей, того сяючого обличчя? Дівчина  чекає,   сподівається, мріє про те, як увійде до шатра місячного світла…І постійно про це твердить.

– Бо не розуміє наслідків! Зараз – не давні часи, і багато відьом самі бажають вирішувати з ким їм бути,  – сказала Ніка майже шепотом.

– Це багатовікова традиція, про яку не нам судити! – Дейн узяв тонку руку дружини і лагідно поцілував її долоню. – Ти завжди навчала цьому нашу доньку  і сама підтримувала її інтерес до священних обрядів повного місяця. Ми сильні, але все ж таки повинні зважати на волю тих, хто дає нам цю силу.

– Ти правий. Навіщо  гадати про майбутнє зараз. Завтра Невідворотна покаже долю, яку вона визначила нашій дівчинці! 

– То  нехай так і буде!

Ніка поцілувала міцне плече чоловіка. Вона  любила  його анітрохи не менше, ніж двадцять років тому, коли їй самій було вісімнадцять.

І, обнявшись, вони замовкли, думаючи, кожен про своє і водночас про те саме.