Нікколо Макіавеллі - Про військове мистецтво, Нікколо Макіавеллі

знаряддя, до земляних робіт, до переміщення вантажів, а крім того, вони прості і нехитрі. Однак я особисто вважав би, що так як є два типи солдат — піші та кінні, то піхоту краще набирати з селян, а кінноту — з городян.

КОЗІМО. Якого віку повинні бути солдати?

ФАБРІЦІО. Для зовсім нового війська я брав би людей від сімнадцяти до сорока. Якщо ж військо вже є, і треба було б його поповнити, то виключно сімнадцятирічними.

КОЗІМО. Мені не зовсім зрозуміла ця різниця.

ФАБРІЦІО. Я поясню вам. Якби мені довелося створювати військо там, де його немає, то для навчання, про яке я буду говорити згодом, варто б обрати всіх здатних носити зброю, хто досяг призовного віку. Якби мені довелося проводити відбір в країні, де військо вже є, то для поповнення я би брав сімнадцятирічних, оскільки інші були б давно вже набрані.

КОЗІМО. Значить, ви хотіли б увести щось схоже на порядок, прийнятий у нас?

ФАБРІЦІО. Ви маєте рацію, але я не знаю, нагадував би він ваш устрій в озброєнні, командуванні, навчанні та бойовому шикуванні.

КОЗІМО. Значить, ви схвалюєте наше військовий устрій?

ФАБРІЦІО. Навіщо ж мені його засуджувати?

КОЗІМО. Тому що багато розумних людей завжди його засуджували.

ФАБРІЦІО. Ви суперечите собі, коли говорите, що обізнана людина засуджує цей устрій; тоді її марно вважають знавцем.

КОЗІМО. Ми змушені так думати, тому що досвід цього порядку завжди був поганий.

ФАБРІЦІО. Дивіться, щоб не стали ви самі винними, а зовсім не ваш устрій; ви переконаєтеся в цьому ще до кінця нашої бесіди.

КОЗІМО. Ви принесете нам цим величезну насолоду; я навіть хочу заздалегідь відкрити всі звинувачення, виставлені проти нашого військового устрою, щоб ви потім могли краще його захистити. Обвинувачі міркують так: порядок цей або непридатний і може привести до загибелі республіки, або доцільний, але наслідком його легко може бути захоплення влади воєначальником; при цьому посилаються на римлян, у яких власні війська знищили республіканську свободу; посилаються також на венеціанців і на короля Франції: венеціанці, щоб не потрапити під панування свого ж громадянина, користуються найманими військами; король обеззброїв своїх підданих, аби мати можливість спокійніше наказувати. Однак вони більше побоюються непридатністю власного війська, ніж захопленням влади, і як доказ своєї правоти наводять два аргументи: перший — недосвідченість своїх солдатів, другий — насильницька служба; після відомого віку, стверджують вони, вчитися вже не можна, а примус ніколи ні до чого доброго не веде.

ФАБРІЦІО. Всі ці доводи надходять від людей, які розглядають речі дещо здалеку, що я вам зараз доведу. Щодо аргументу про непридатність, то я повинен сказати: найкраща армія та, яка складається зі своїх же громадян, і тільки цим шляхом можна таку армію утворити. Суперечки через це немає, і я не стану витрачати час на докази, так як за мене говорять всі приклади давньої історії.

Противники цієї армії (міліції) посилаються на недосвідченість солдатів і на примусову службу; я скажу, що, дійсно, недосвідченість солдатів не сприяє хоробрості, а примус викликає невдоволення, але ж мужність і досвідченість, як ви побачите згодом, виховуються в солдата озброєнням, навчанням і воєнним строєм.

Що стосується примусу, то ви маєте знати, що люди, набрані у війська велінням князя, служать не зовсім примусово і не зовсім добровільно, бо повна добровільність призвела б до тих незручностей, про які я вже говорив: не було б справжнього відбору людей, а добровольців завжди нараховувалося б занадто мало; повна примусовість теж призвела б до поганих наслідків. Тому варто було б обрати середній шлях: люди приходять на службу не зовсім добровільно і не безумовно з примусу, а через свою повагу до князя, гніву якого вони бояться більше, ніж кари.

Виходить поєднання примусовості і доброї волі, яке не дасть розвинутися невдоволенню, що загрожує небезпечними наслідками. Я не кажу, що таке військо непереможне, оскільки римські легіони бували розбитими безліч разів, так само як і військо Ганнібала. Взагалі нереально створити таке військо, за непереможність якого можна було б ручатися. Ваші знавці не повинні судити про непридатність міліції через одну невдачу: бій можна однаково програти і виграти, але головне — це усунути причини поразки.

Якщо почати дошукуватися цих причин, то неважко переконатися, що сила тут не в недоліках прийнятого у вас порядку, а в його недосконалості; необхідно, як я вже говорив, не засуджувати міліцію, а виправляти її; що треба робити — це я вам розкрию поступово.

Інший аргумент супротивників — це можливість захоплення влади воєначальником. Відповідаю, що зброя в руках власних громадян або воїнів, вручена їм в силу закону, ніколи ще не приносила шкоди; навпаки, вона завжди корисна, і цим шляхом можна краще охороняти чистоту державного ладу, ніж будь-яким іншим. Рим 400 років жив вільною державою і був озброєний; в Спарті свобода трималася 800 років; навпаки, у багатьох інших державах, які не спираються на власну збройну силу, свобода не зберігалася навіть 40 років.

Військо потрібне державі, і, якщо у неї немає своєї військової сили, вона наймає чужинців, чужоземні війська шкідливіші для загального блага, ніж свої, бо їх простіше підкупити і честолюбець швидше може на них спертися. Здійснити ці наміри йому тим легше, що гноблені беззбройні.

Крім того, два ворога завжди страшніші для республіки, ніж один. Закликаючи чужоземну зброю, вона одночасно боїться і чужих солдатів, і власних громадян. Що такий страх ґрунтовний, про це ви можете судити, згадавши мою розповідь про Франческо Сфорца. Навпаки, коли республіка має власне військо, для неї страшне тільки одне — владолюбство свого ж громадянина.

Нарешті, з усіх можливих доводів я буду посилатися тільки на один: думка, що жителі країни виявляться нездатними захищати її зброєю, ще ніколи не приходила в голову жодному законодавцю республіки або царства. Венеціанці заснували б нову всесвітню монархію, якби вони проявили в своєму військовому устрої таку ж державну мудрість, якою перейняті інші їхні установи. Судити їх треба особливо суворо, бо перші їхні законодавці створили їм військову силу. На суші у них не було володінь, тому вся їхня військова міць зосередилася на морі, і морську війну вони вели блискуче, розширивши силою зброї межі батьківщини.

Коли ж