Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

Ховаючись в маленькому коридорчику, дівчина побачила у просвіток невелику кімнату за шість кроків завширшки і до десяти кроків завдовжки. До стелі були прибиті два порослі мохом свічники. У кімнаті кого тільки не було: пара людей, у правому кутку стояло три ельфи, а поряд зі столом посеред кімнати спали перевертні. За столом, спираючись на спинку стільця, сидів Гредхард. Він уважно слухав ельфійку, яка сиділа навпроти, зі срібним волоссям, і періодично повертав голову в бік густо вкритого коричневою шерстю перевертня.

Ельфійка була витонченою та вишукано одягненою. Маленький ніс, тонкі рожеві губи ідеально поєднувалися з білизною її тіла та сріблом волосся. Шкіра була настільки білою, що ельфійка запросто могла сховатися у сніговому заметі. Судячи з тіла, було видно, що вона значно сильніша за багатьох жінок. У неї були натреновані руки, про що говорив лук, який стояв поряд зі столом, і короткі шкіряні рукавиці без пальців. Напевно вони приховували мозолі на правій долоні. На вказівному пальці лівої виднілася свіжа глибока подряпина, що зовсім недавно покрилася скоринкою. Скоріше за все, отримана при сильному натягу тятиви лука.

Перевертень, навпаки, був одягнений неохайно. Його кофта, колись зеленого кольору, була пом'ята і задиралася з одного боку. Штани в деяких місцях були покриті шаром пилу та бруду. Волосся, скуйовджене і коротке, було схоже на гніздо птаха. Руки покривали глибокі борозни від пазурів, а на шиї був великий шрам від звірячого укусу. Довгий чубчик нависав над темно-жовтими очима з вертикальною чорною зіницею, як у кішки.

 Хлопець сидів, розвалившись на дерев'яному стільці і схрестивши руки на грудях. Він слухав співрозмовницю стільки, скільки міг терпіти, і, зрештою, перебивши ельфійку без жодної поваги до етикету, сказав, ледь не рикаючи:

- Маль, послухай, нам не можна нападати на замок Скаїра, тим паче зараз. Щось там сталося, і щось дуже погане, оскільки сила силенна вартових прибула в Ларбон!

- Ро́нал, я розумію твою занепокоєність, але зараз найкращий час для повстання. Мої розвідники розповіли, що більшість демонічного війська розійшлась по Наріму, і лише з десяток солдатів охороняє замок. – Люто змахуючи руками, відстоювала дівчина свою думку. Вона сперлася на стіл, нахилившись до співрозмовника.

- Ти що, зі свого дерева нещодавно впала, чи що? Якщо його армія розійшлась по імперії, це означає, що генерали повернулися. І яку б ти армію зараз не зібрала, вони нас, як горіхи, переточать! - Обурився перевертень і різко зіскочив зі стільця. Він уперся обома долонями об стіл, спеціально зіткнувшись з ельфійкою лобами. - Як ти не можеш цього зрозуміти? Я думав, що ельфи - одна з наймудріших рас! А ви ще ті дурні!

Ельфійка почервоніла від злості, натиснувши своїм чолом на лоб перевертня. Маль і Ронал усе сперечалися і сперечалися, поки...

- Досить! – Прокричав Гредхард, вдаривши по столу рукою. - Маль і Ронал повернулися до старого, продовжуючи упиратися лобами. - Ви маєте рацію, але й помиляєтеся вдвох! Так, згоден, нам слід напасти на його замок, поки його основних сил немає, але й варіант повернення генералів відкидати не можна. Кожен наш план руйнується на моменті битви зі Скаїром. Короля, який міг би протистояти цьому демону, у нас немає! І я не розумію, який сенс скликати пораду кожні півроку? - Закривши обличчя долонею і похитавши головою, спитав Гредхард.

- Хочеш сказати, нам варто змиритись? - Прошипіла ельфійка, голосно грюкнувши долонями об стіл. Її щоки стали зовсім червоними, показуючи наскільки розлютилася лучниця.

- Я…

Раптом різкий вигук перервав їхню розмову.

- Відпустіть! – Крикнула Ріель, коли двоє, помітивши її, схопили та підвели до столу.

- Ріель?! Що ти тут робиш?

 - Гредхарде, ти знаєш її? - Ронал випростався і всім корпусом повернувся до входу.

- Так, знаю. Відпустіть дівчину.

- Почекай, торговець. – Стрепенулась Маль. - Як давно ти знаєш її?

- З сьогоднішнього обіду. Я побачив її на ярмарку. Вона хотіла їсти, і я запросив її допомогти мені з прибиранням в обмін на їжу та ночівлю. Мабуть, почула мою розмову з твоїм посланцем і прийшла за мною. Ось тільки навіщо?

 - Справді, навіщо? - Ронал наїжачився. - Що тобі тут потрібно?

 - Я ... Я шукала допомоги і ... – Тремтіла від страху Ріель. Всі в залі пожвавішали і трохи подалися вперед ближче до Ріель.

 - Якої допомоги? - Все також гарчав Ронал.

- Я…

 - На що ти розраховувала? На співчуття? - Маль наблизилась до дівчини і нахилилась до неї.

- Та, дайте їй сказати! – Крикнув знову Гредхард.

 - Щось із нею не так. Я відчуваю велику силу у її сумці. Обшукати! - Різко вигукнула Маль, відчувши дивну енергію, яка виходила від дівчини.

- Маль, стій! - Старий кинувся загородити собою дівчину, але не встиг.

- Ні, не чіпайте його! - Запротестувала Ріель, притиснувши до себе сумку. Але чоловіки схопили за руки непрохану гостю і відібрали сумку. Ронал теж, почувши дивний незвичний запах, почав смикати носом. Маль повільно взяла сумку і перевернула її. Яйце, яке лежало у ній, полетіло вниз. Загадкове світло засліпило всіх, хто перебував у кімнаті. Ріель, різко смикнувши руками, змогла звільнитися. Вона встигла схопити сяючий кокон до того, як він торкнувся підлоги. Лише за кілька секунд усі присутні змогли розплющити очі. Вони побачили, як у руках дівчини спочиває незвичайне драконове яйце. Воно яскраво світилося, ніби радіючи ще одному порятунку, неквапливо переливаючись жовтими та червоними відтінками. Розміром яйце було не більше згорнутої у клубок лисиці.